Каталог статей

Як уникнути шуму на уроці?

Урок у початковій школі. Учи­тель раптом помічає, що діти почи­нають шуміти. Шум поширюється по всьому класу і вже майже пере­ходить у гул. Знайома ситуація?

Поміркуйте, чому діти почина­ють шуміти на уроці.

Шум на уроці може бути кон­структивним і деструктивним.

Конструктивним він є тоді, коли не впливає на фізичний та психічний стан дітей, не заважає реалізації завдань уроку. Як пра­вило, виникає у процесі впрова­дження інтерактивних методів на­вчання, групової та парної роботи, неможливо зовсім безшумно про­водити фізкультхвилинки.

Деструктивний шум є ознакою перенапруження та виникнення тривожності у дітей на уроці, по­казником стомленості. Він не спри­яє реалізації цілей уроку, спри­чинює виникнення конфліктних ситуацій, заважає повноцінному навчанню та розвитку особистос­ті. Таким чином учень демонструє позицію «Зараз я почуваюся некомфортно».

Що може бути причиною появи деструктивного шуму? Зокрема, це помилки у плануванні та організа­ції уроку, проблеми, що виникли під час викладення навчального матеріалу, ігнорування індивідуаль­них особливостей учнів. Розгляне­мо їх детальніше.

Помилки в плануванні та організації уроку

• Не продумані логіко-змістові переходи між структурними компо­нентами уроку.

Сприйняття людини цілісне: нам не подобається, коли інфор­мація обривається, щось залиша­ється недоговореним чи звідкись з'являється щось нове (пригадай­те своє ставлення до телереклами). Часто вчителі пропонують дітям зав­дання, не пов'язані з попереднім. Така непослідовність у більшості дітей викликає психологічну на­пругу, сприймається негативно. Ті, кому найважче стримати себе, ре­агують на такі ситуації сторонніми розмовами. Найчастіше порушення у логіко-змістових переходах на уроці трапляються під час переходу від етапу актуалізації опорних знань до пояснення нового матеріалу. Мож­на порівняти цю ситуацію з тією, коли спортсмену пропонують під час розминки розігріти одну гру­пу м'язів, а нова вправа передба­чає навантаження тих м'язів, що не розігріті. І хоч ці етапи — це тільки початок уроку (10—15 хв), вже можлива поява напруження, що згодом перетвориться на шум. Друга типова помилка — перехід від пояснення нового матеріалу до закріплення. Іноді вчителі на ета­пі закріплення не подають вправи «від найпростішої до складнішої», пропонуючи учням одразу занадто складні завдання. Таким чином, діти мають перестрибнути спочат­ку кілька сходинок (чи вистачить у всіх сил?), а потім тупцювати на місці.

Досвідчений учитель завжди передбачає логіко-змістові перехо­ди, щоб зберегти цілісність уроку. А якщо йому це з якихось причин не вдалося, повертається до попе­реднього етапу і робить «пропуще­ний хід».

• Нераціонально дозуються ета­пи роботи і відпочинку (принцип до­мінанти).

Учитель вважає необов'язко­вим проводити фізкультхвилинки, тому діти, не отримавши розрядки під час навчальної діяльності, зна­ходять вихід в інших заняттях: ма­люють на партах, дряпають стінку, порпаються у портфелі, шумлять тощо. Інколи фізкультхвилинки вчителі підміняють іншою діяльніс­тю, що не є руховою, вважаючи, що діти й так перепочинуть. Але тільки рухова активність знімає напружен­ня, дозволяє розслабити м'язи.

Досвідчений учитель ніколи не забуде про фізкультхвилинку і за можливості пов'яже її з темою уроку.

• Нерівномірний поділ активнос­ті між учителем і учнями, або «моно­лог учителя».

Ми живемо, постійно ведучи діалог з собою, іншими, навко­лишнім світом, щоб відчувати вза­ємозв'язок. Тому чийсь монолог сприймається досить важко.

Є золоте правило педагогіки: «менше або порівну», тобто моно­лог учителя не повинен переви­щувати всі висловлювання учнів на уроці.

Досвідчений учитель, проводя­чи урок, завжди враховує це пра­вило.

• «Повчальний монолог учителя».

Є вчителі, схильні до повчань та моралізування. Навряд чи такі монологи є ефективними. Учням важко після етико-релаксаційного «розбору польотів» перейти до ви­конання навчальних завдань.

Досвідчений учитель розуміє, що залучення до діяльності виховує краще, ніж постійне моралізуван­ня. Тому він планує етичну бесіду на класну годину, проводить ігри з профілактики таких порушень на групі подовженого дня, власним вчинком демонструє своє ставлен­ня до ситуації.

Отже, правильне планування уроку з урахуванням логіко-зміс­тових переходів та передбачен­ням обов'язкової фізкультхвилин­ки, вміння перебудуватися під час уроку, враховуючи потреби учнів, уникнення непотрібних моралізу­вань знімуть напруження і запо­бігатимуть появі деструктивного шуму на уроці.

Проблеми у викладі навчального матеріалу

Причина 1. Учень — «Я не розу­мію пояснення вчителя».

Учні не розуміють пояснення вчителя, тому що:

• Пояснення є складним для дітей даного віку.

Нерідко вчитель, пояснюючи матеріал, використовує незрозумілі учням поняття, вважаючи, що вони їм відомі, не враховує вікові осо­бливості дітей молодшого шкіль­ного віку. Найчастіше це відбува­ється, коли вчитель починає після випускного четвертого класу вчити першокласників, і ті прийоми, що він використовував для пояснення дітям дев'яти років, викликають нерозуміння у шестирічок.

Досвідчений учитель відчуває, що вимовляє слова, незрозумілі дітям: про це свідчать розсіяні за­туманені погляди учнів, легке по­зіхання тощо. І обов'язково зу­пиниться, щоб їх пояснити, або замінить їх іншими, більш зрозу­мілими.

Завітаймо на урок.

Урок математики у четвертому класі. Вчителька пояснює розв’язання задачі вже 10 хвилин, детально зупиняючись на кожному етапі, по­тім ще раз повторює. Учні спочатку уважно слухають, а потім почина­ють шуміти. Чому?

•  Пояснення є багатослівним.

Намагаючись краще пояснити, учитель використовує забагато слів, у яких можна «потонути». За бага­тослів'ям нерідко приховується не­розуміння певної структури, бо, як відомо, хто ясно мислить, той ясно висловлює думки.

Також мова вчителя нерідко засмічена такими словами-паразитами, як «систематично», «бук­вально».

Пояснення досвідченого вчителя завжди чітке та небагатослівне. Воно охоплює сутність поняття, розкриваючи деталі поступово по мірі необхідності.

Причина 2. Учень — «Я не знаю, що робити».

• Нечітке формулювання завдань (відсутня чіткість інструктажу).

Складання навчальних інструк­цій — один з найважливіших по­казників педагогічної майстернос­ті. Формулювання запитання, зав­дання тільки тоді будуть зрозумілі, коли вони логічно завершують по­передній етап уроку, усвідомлю­ються учнями. Тобто, коли учень знає, що потрібно робити і чому. Якщо учень цього не усвідомлює, то виконання ним завдань схоже на дресирування, що гарантує резуль­тат, але цей результат обмежений певною ситуацією Досвідчений учитель розуміє потреби учнів у чітких навчальних інструкціях і намагається їх задо­вольнити.

Таким чином, щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно звіль­нитися від багатослів'я при пояс­ненні навчального матеріалу, вчи­тися складати чіткі інструкції до завдань.

Не враховано індивідуальні особливості учнів

• Несприятливий для учня темп ведення уроку.

Однією з причин виникнення шуму є швидкий або повільний темп ведення уроку вчителем. Є учні, яким некомфортно від того, що вони не вписуються у темп ви­кладання. Це не завжди можна скоригувати, оскільки індивідуальний темп роботи вчителя й учнів за­лежить від особливостей нервової системи.

Досвідчений учитель знає, що темп ведення уроку може не збіга­тися з індивідуальним сприйняттям деяких учнів, тому намагається за­стосовувати такі методи і форми роботи на уроці, які б задовольни­ли потреби всіх дітей.

• Індивідуальні особливості шко­лярів.

Шуміти можуть учні, що мають особистісні проблеми. Це найважча для коригування причина, оскіль­ки її коріння не в організації уроку, а в особистості учня. Порушуючи дисципліну на уроці, він переслі­дує певні цілі.

На думку американського пси­холога Р.Дрейкурса, психологіч­ними цілями «поганої» поведінки є бажання:

•  привернути до себе увагу;

• самоствердитися, прояви­ти силу;

• помститися (чи конкретно вчителю, чи всьому світу дорос­лих);

• уникнути невдачі.

Досвідчений учитель з'ясує, чому учень порушує дисципліну, і порадиться з психологом, як йому допомогти.

Отже, що робить зазвичай вчи­тель, коли учні починають шумі­ти?

   •  Підвищує голос, щоб закли­кати учнів заспокоїтися.

   •  Стукає ключами (ручкою, рукою) по столу, щоб привернути їхню увагу.

   •  Погрожує, що поставить не­гативну оцінку у щоденник.

   •  Принижує, ображає учнів, або звинувачує за створену ситу­ацію тощо.

Досвідчений учитель, проаналі­зувавши ситуацію, замислиться над причинами появи шуму та змінить щось у своїй діяльності, відмовив­шись від перерахованих «дієвих» способів, що не «лікують хворобу повністю», а роблять лише «штуч­не дихання».

                           Інна Большакова, методист КМПУ ім. Б.Д.Грінченка

                                   «Початкова освіта» №12(300), березень 2005