Україні загрожує епідемія дифтерії?

На жаль, я опинився правий, наша криза не є суто економічною. Більш того, економічні аспекти нашої генералізованої кризи можуть незабаром стати третьорядними. Пояснюю, майже два десятиліття ігнорування вакцинації нашими співгромадянами одержали цілком логічне завершення: нам загрожує епідемія дифтерії. Це — окрім туберкульозу, СНІДу і гепатиту, епідемій, що вже  відбулися і упевнено зміцнилися серед нас.

Тільки в одному регіоні — сім смертей від дифтерії за дуже короткий період. Не скажу, в якому. Тому що він, цей регіон — не єдиний. Зверніть увагу: у газетах про це не пишуть, по телебаченню не говорять. Розумію, нова іграшка української журналістики на ім`я Спікеріади значно цікавіша.

За свідченням вельми компетентних джерел (рядових лікарів з української провінції), реальний рівень вакцинації дітей шкільного віку зараз не перевищує 30—35 відсотків. Але, оскільки наша санітарно-епідеміологічна служба реальних цифр не приймає, їй і докладають про 80—85 відсотків, що, насправді, також дуже і дуже критично для популяції в цілому.

А правда про дифтерію така: навіть сьогодні, в умовах застосування найефективніших і сучасніших медикаментів, смертність від дифтерії — до 20 відсотків. Це — при своєчасному діагнозі і такому ж своєчасному початку інтенсивного і адекватного лікування! Цю правду не усвідомлюють мами і тата, що за невеликі гроші купують фальшивий запис про нібито зроблене щеплення дитині. Мабуть, цю правду не усвідомлюють і лікарі-педіатри, жебраки, що мало читають і легко схиляються до чергового професійного гріха. І, звичайно ж, цю правду ігнорує керівництво районних і обласних СЕС, категорично не охоче «знижувати показник вакцинації серед населення». Так і живемо ми всі разом в країні, де немає соціальної політики (а вакцинація — її елемент).

Ситуація катастрофічна. Саме зараз слід говорити правду, роз`яснюючи громадянам ступінь зовсім не потенційної небезпеки. Хороший, справжній менеджер саме зараз сказав би країні: «Дивіться, ось цифри смертей і цифри захворюваності. Поряд з вами, зовсім близько, хворіють і вмирають діти, чиї батьки купили за хабар свідоцтво про зроблене щеплення. Саме ці діти хворіють і вмирають. Не повторюйте їхніх помилок!»

А ще кращий менеджер почав би серйозну, продуману інформаційну кампанію. Не міфологізуючи абсолютну безпеку вакцинації, не приховуючи слабку професійну підготовку багатьох лікарів. Чесну кампанію, пояснюючи своїй аудиторії банальну істину — альтернативи вакцинації немає. З таким же банальним закликом: «Громадяни, пожалійте своїх дітей!». Де він, цей менеджер?

Зовсім недавно дізнався, що в одній з країн тропічної Африки популярний політик закликає своїх виборців у жодному випадку не вакцинуватися. Його аргумент простий: «Вакцинація — винахід Заходу. Нам, африканцям, це зайве, у нас, чорношкірих, вроджений імунітет!». Безглуздо, але політики-популісти добиваються цілей будь-якими способами. Зазвичай — брехнею. І найчастіше, відмітьте, досягають успіху.

Ось і я думаю: хто гірший, африканський племінний вождь, що зайнявся політичною боротьбою, або українське санітарно-епідеміологічне керівництво, що живе в світі благополучної відомчої звітності?

Семен Глузман

керівник Асоціації психіатрів України

www.izvestia.com.ua