Каталог статей

33) Дорога додому

Дорога додому,

Де ти – тільки гість.

Дорога додому,

Де ти – тільки вість

Із білого світу

Про білі світи

Дорога додому –

Іти – не дійти…

Дорога додому

Де прізвище роду

Написано біло

На чорних хрестах,

Де ймення батьків

Оживає в устах

Тіток і вітрів…

Дорога додому -

В коліно чорнозем.

Дорога додому

По генах Чорнобиль.

По серце – сніги,

По зіниці – зима…

Дорога додому -

І краю нема.

34)Колись в далекому Поліссі

Жила уся моя сім’я.

Там, на сосновому узліссі,

Найперше слово мовив я.

Сьогодні селище далеке,

Вже мертвим стало і чужим.

І навіть стомлені лелеки.

Минають дідусевий дім.

Вже котрий рік нудьгує хата,

Чекає нас з усіх доріг

Невже ніколи світле свято

Не ступить на її поріг

35)Допоки не сталось біди,

Допоки й річки були чисті,

Не вміли повітря і води

В селі шанувати і в місті

В минуле нема вороття,

Чорнобиль в страшній круговерті

Підтвердив: ціна їм – життя !

Всього що живе на планеті.

36)Уже ніхто не тішиться дощем,

Спішать прикрити голову і душу.

Бринить вода над золотим кущем,

А переляк струсне тебе, мов грушу.

Сміється вітер:

*

Це іще не все!

Ще він нам явить не одну загадку!

А серце шепче: може, пронесе?

А може, ще врятуємо хоч грядку,

Хоч клаптик від отих страшенних кіл.

Від чорних зон, від попелу, руїни

Для трав, дітей ,для білих рушників,

Та й назвемо знову – Україна!

Розсіяння древлян

“Не сумуйте , бо радість у Господі – це ваша сила ! Нам дзвонили услід білі тіні колишніх церков. О, Полісся моє, о квітуча моя Палестина … Як же тяжко нести без надій світу віру й любов.

Не повернемось ми, не почнемо садити городи,

Не візьмемось під жито розорювать глину важку,

Ліс твій влітку надто чорні чорниці родить,

Іскри з пекла самого переблискують у твоєму піску.

Не знайдемо перехистку …

Вдома в годину біди

Не заступлять ні хащі , ні примісячне ворожіння.

Древній роде древлянський,сховатись немає куди ,

Зло віків пронизало останні твої покоління .

Нас минали татари, бо тут болота і корчі ,

Козаки й гайдамаки по лісах переходили тільки.

Наче вітер над соснами – пролітали бунти , голодівки ,

Ми зірок не хапали , нам аби одяганка й харчі ,

Нам багато не треба …

А Бог наділяв так багато! закопати у землю сирую свій дар ,свій талан,

Побоялись хоч би втроє більше надбати,

То згубили ,що й мали : і ліси, і пісні , і туман.

Побредемогуртами, неначе вигнанці – євреї,

Та вони вже вертаються у заповідний край,

Ну а ми ? Чи ввійдемо у сади батьківщини своєї?

За дві тисячі літ чи очиститься чорнопоминна гора?

О, Полісся моє , о квітуча моя Палестина !

Білі хмари черемхи усміхаються звіддалини:

”Нам не можна тужить!”

Радість в Господі – це наша сила єдина!

Ми її у цвітінні понесемо крізь безлюдні віки.

38. Як грізне попередження була нам послана « Зірка Полин»: « Засурмив третій янгол, і велика зоря стала з неба, палаючи як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тій «Полин» і стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згірчила вода».

Ця зоря застерігає нас: «Люди опамятайтеся, задумайтеся над усім ходом цивілізації. Куди ж йдемо? Зробімо висновок, поки ще не пізно!

Лунає пісня « Історія « сл. В. Крищенка

муз. О. Гавриша.

Кажуть , час лікує рани. Хіба це правда? Просто біль відходить глибоко в серце, освоюється там – і нікуди уже від нього не дінешся…

Прийди сама і стань … Постій по біля мене, Послухай мовчанку мою і – помовчи, Із літом обміняся поглядом зиленим – І зрозумієш, чом душа моя кричить. Постій лише … Я вслухаюсь в твій подих. Холодною рукю доторкнусь плечей: Озветься трепетом гарячим дотик І болі ще лютіше німо закричать.

Бо ми ще є, ще не старі – розумні й дужі,

Хоча давно притуплений в нас протестант…

Прийди і спонукай гукнути: - Не байдуже,

Яким народиться чорнобильський мутант!

Який? Який? - луна вже у селі безлюднім,

- Фізичний виродок? Чи богатир на зріст ?

Бо вже зросли на підлості та на облуді

Духовні покручі… Прийди , як благовість…

Діти Чорнобиля

Ось ми і виросли! Ми, діти чорнобиля ,

А під ногами в нас горить земля,

А сіре небо в коси сипе сіллю,

І трунком дихає дерев старих гілля .

Ось ми і виросли . І що нас чекає?

Річки - ногою в русло не ступить ,

Безмовний простір вранішнього гаю,

як вирізана з книги долі мить ?

Ось ми і виросли . Міста туманом давлять,

Розчавлюють бетоном і буттям ,

Фальшивий посміх скупої октави ,

Вривається в полуднне життя.

Ось ми і виросли

Нікому не потрібні .

Безгрішні в ницості і згамблені не раз .

Ми, діти ваші , зовсім не подібні

На образ тих , що скніли без образ .

Ось ми і виросли ,

У нас свої свої вже сім’ї .

Та стріху обминають голоби ,

І кожен день зростає чорне сім’я –

Відлуння в душах отаманих грибів.

Ось ми і виросли , Щоб подивитись в вічі

Тих , хто для нас домівки не зберіг .

І чуємо – ступає владно вічність

На зболений , знедолений поріг.

Спалах над Чорнобилем ніби висвітив своїм сяйвом добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість , і злорадство, правду І брехню.

У час, коли разом із лихоліттям учорашніх догм намагаються знищити одвічні людські цінності, зламати духовний хребет народу, в час облуди , порожніх балачок й цинічної гонитви за наживою є місце , де панує чистота. Тут, у «зоні», все справжнє: патріотизм, доброта, порядність, усмішки , гнів – усе непідробне . Тут немає постійного прагнення піддоптати іншого під ноги, вхопити більше аніж спроможний перетравити за коротке людське життя, нема нищення власної душі на догоду сьогоднішнім потребам . Тут бережуть і здобувають найбільші цінності – гідність і внутрішню свободу.Тут гріє гартована в атомному вогні Україна – Україна майбутього.

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято, 26 квітня це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання : «Хто я? Для чого живу на цьму світі ? Як живу ? Чим можу допомогти іншим людям?»

В лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода,

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече,мов пташка, дитина,

Цвіте і сяє долина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна .

Здається, ніби мирна днина,

Проте чорнобильська біда

Не проминула без сліда –

І гіркота тече полинна .

Передчуття терзають злі ,

І важче й важче повторити,

Що вічно будуть син і мати,

«І будуть люди на землі».

Сама природа зробила нам застереження : «Люди, не будуть байдужими, жорстокими, беспечними! Пам’ятайте, що доля планети , доля всього людства, наше майбутнє – у ваших руках!»

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Нам і Хмельницьких АЕС не потрібно, ні Кримських.

Може ще мало калік на руках материнських?

То ж за яку наші діти страждають ідею?

Думайте, люди ! Думайте серцем й душею!

Хай не лінуються звивини нашого мозку!

Наше життя як краплини гарячого воску,

Тихо стікає в роззявлену чорну пащеку.

Сонце розбрату дійшло до свого апогею.

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Лунають дзвони Чорнобиля.

Діти запалюють свічки і звертаються зі словами

- Б’ють тривожно Чорнобильські дзвони.

- Вони нагадують нам про страшнее лихо.

- Хай не повториться це ніколи.

- Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом.

- Нехай пахнуть трави співають пташки

- Нехай повертаються журавлі до рідної землі.

- Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

(Знову звучать дзвони)

Гріх перед Богом спокутувать будуть

Ті, хто порушив закони святі,-

Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,

Щоб не було чорних днів у житті!

Стогін Чорнобиля спогадом – болем

Не затихатиме в наших серцях, -

Пам’ять про жертви не згасне ніколи!

Їй пломеніти в прийдешніх віках!

Боже великий, навічно єдиний,

В пісні – молитві до тебе іду:

Влий дух Святий, хай біль душі покине,

Хай спопелить Твоя Воля біду!

Пісня «Молитва за Україну»

Сл. О.Кониського , муз. М. Лисенка.