Каталог статей

День Перемоги

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої .

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О, весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

Кожен рік віддаляє нас від тієї незабутньої і великої переможної весни 1945 року. Та живою і невмирущою є пам’ять про тих, хто ціною власного життя відстояв мир, свободу і незалежність Батьківщини, врятував світ від фашистської навали.

Мітинг присвячений Дню Перемоги вважається відкритим.

(Звучить грамзапис пісні „Священна війна» музика О.Олександрова, слова В.Лебедєва-Кумача).

Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22червня 1941 року, мирний день відпочинку , обернувся довгими роками страждань.

Спинись , проклятий супостате,

На світ востаннє подивись.

За тіло матері розп’яте

Сини на пару піднялись.

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий ,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

А країна вся наскрізь прострелена,

На мільйон у ворога приціл:

Долітають кулі, як їм звелено.

До найдальших, найглухіших сіл

Були убиті всі, хто мав з’явитись потім,

Були убиті всі, хто ще не народивсь.

Хто кров’ю до крові, хто плоттю до плоті,

І думами вони навік переплились.

Була така межа на ціле покоління -

Її робила смерть, а не життя мости

Ще й не було життя , а смерть руйнівне

Тління точила згубно те, що мало ще прийти.

Якої огненної мови

Знайти мені ?В пожежі я.

В огні фронтів мій край чудовий,

Вітчизна звихрена моя.

Читать не можу я молитви

В розмаху хресному руки.

За рядом в ряд ідуть на битву

В сталевих касках юнаки.

За рідний край віддать готові

Вони свою гарячу кров.

О, де знайти такої мови,

Щоб передать до них любов?

Потьмарилось сонце на ясному сході

Вогнями в життя огризається зло

Нам дуже нелегко, нам тяжко в поході,

Майбутнє землі нам на плечі лягло.

Ще зброї в нас мало, печалі багато,

Та впертості стане на всіх ворогів.

В нелюдських роках ми чесно ,мій брате,

Вкладаєм в тригранні багнети свій гнів.

Грудьми зустрічаєм підступність змііну,

На виліт вбиваємо сталь у заброд.

Ми можем померти – не вмре Батьківщина

Ми можем загинуть – не згине народ.

Чуєш, кличуть , як сурми, своїми гудками

В розтривожену даль поїзди...

В час останній не плач, усміхнись, моя мамо,

Поцілуй на прощання і в путь проведи.

Буде смерть лютувать на солдатських дорогах,

І пожарища дим, і розгул канонад,

Але вір ти в одне: що прийде перемога,

І до рідного дому вернусь я назад.

Може юність на скронях обпалять сивини,

Може, в ранах пройде закривавлену путь,

А, можливо, у пісні до тебе прилину

Отаким, як прощаюсь сьогодні отут.

У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

(Зачитування списків жителів села, які загинули в роки війни).

До тебе людино, звертаюсь:

Залиш на хвилину щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі , а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг ,про який сьогодні

Дізнались ми , не вимовить словами

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно , на жаль, не має мови,

Лиш має біль .І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

(Хвилина мовчання)

От  могила бійців – одного, а чи двох..

В голові дві зорі , рута – м’ята і мох.

Серед братських могил, у краю степовім,

Станьмо ближче, задумані чола схилім.

Щастя, ними здобуте для нас, для живих.

Ми відчуваємо глибше отут, біля них.

Пам’ятайте , друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся ,і поліг в боях.

І вклонімось всі ми ,низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

(Звучить „Лунна соната” Бетховена, діти покладають гірлянди із квітів до обеліска.)

Вшановуючи  у цей урочистий день тих , хто ціною свого життя захищав людство від фашизму, ми звертаємо свої вдячні погляди до ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Сьогодні серед нас живуть ті, хто у воєнні роки наближав світлий день Перемоги, кого ми називаємо переможцями, ветеранами, ті , хто в той жахливий час зустрічав свою юність, дивлячись в очі смерті на фронті або в тилу, у рабському фашистському полоні.

Дитинство й юність винесли страждання.

Крізь сльози й крик у розпачі гучнім.

Пліч-о-пліч з старістю, крізь всі поневіряння

Пройшли похід жорстокий і страшний.

А юність вабила... Та фронтові дороги

Ламали долі людям знов і знов.

І рятівним ставав , крім віри в Бога ,

Надії промінь і палка любов .

В атаку йшли не ради нагород ,

Поранені страждали в медсанбатах.

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

Вернулися живі з полків і рот,

І мир подарували рідним  хатам.

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З роками вас все меншає в строю

Та йдете ви попереду в бурани.

І трудитесь звитяжно, як в бою

З синами молодими, ветерани.

Слово для виступу надається ветерану

(Виступ ветерана)

Хочеться зібрати всі квіти землі  і покласти їх до ніг ветеранів.

Шановні ветерани! Прийміть від нас ці квіти в дарунок, як символ радості життя, як символ його безкінечності.

(Звучить музика „Журавлі”, діти вручають квіти).

Війна відгриміла. Солдати вернулись додому.

А ті не вернулись, хто в битвах кривавих поліг.

Але в матерів не буває синів невідомих

Вони виглядають, вони дожидаються їх.

Не сивійте, бабусю, не плачте одна серед ночі.

Його не вернути з проклятої тої війни.

Мій дід у Берліні стоїть у гранітній сорочці.

На грудях у нього блищать ордени.

Старенька мати йде до свого сина...

Гранітні плити плачуть під ногами.

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

-         Синочку  рідний , йди в обійми мами.

Я пригорну до тебе свої руки,

Я зацілую рідні оченята...

Як важко було  у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити

Із стели очі дивляться хлоп’ячі.

Їм тільки жити , жити і творити,

Вони навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька плаче , ні ридає.

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день все не вгає,

І у землі пекуча та воронка.

-         Синочку рідний, чуєш, як курличуть

  у синім небі сумно журавлі?

Вони тебе до себе, сину,  кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

- Я чую, мамо. чую . як співають

мені над Україною пісні.

Ти не журись , я крил розпростаю

І прилечу до тебе  уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло...

- О , синку рідний. Мій єдиний сину,

як хороше  б  тоді  мені   було!...

Стоїть старенька мати на могилі,

і , навіть, квіти плачуть мовчазні...

Від сина погляд відвести не в силі.

А син довічно житиме у сні.

Сьогодні ми з великою вдячністю згадуємо вас, солдатські вдови. Паморозь лягла  на ваші скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця  залишаються молодими, і свято бережуть пам’ять про останні хвилини перед розлукою. Рани солдат озиваються в серцях дітей та онуків , дружин та матерів загиблих. Рани війни болять у нас усіх і досі.

За ваше терпіння, за вічне чекання земний вам уклін і ці весняні квіти.

(Звучить музика , діти дарують вдовам квіти).

Наш час пливе. І народились діти,

Для подвигів, для пісні, для сім’ї

Хай рано на світанку їх розбудять

Томливі та бентежні солов’ї.

Життя торжествує в новім поколінні

Та болі минулі довіку нетлінні

З граніту волає грізно і люто:

Ніхто не забутий, ніщо не забуто.

Вічний вогонь палає

Дзвонить у далі століть

Вічний вогонь закликає:

- Щастя живих бережіть!

Вічний вогонь клекоче:

Люди, не треба війни,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати, сини!

Вічний вогонь палає

Тужать берізки над ним

Вічний вогонь вимагає:

Миру і щастя живим!

http://vlachentsy.at.ua/