Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи | [ Додати статтю ] |
“Сталь гартується в огні, а людина в труді”
Сценарій свята праці
Мета: виховувати пошану до людей праці, працелюбність, формування щоденної потреби до роботи як фізичної, так і розумової.
Обладнання: Зал, де проводиться свято, прикрашений квітами, плакатами з малюнками і написами народних прислів'їв, виробами.
1. Хочеш їсти калачі, не сиди на печі. 2. Праця чоловіка годує, а лінь марнує. 3. У невмілого руки не болять. 4. Ремесло не коромисло, плечей не відтягне. 5. Не почавши, не кінчиш. 6. Зробив діло – гуляй сміло. Хід свята
Звучить музика. На сцені 3 учня. - Я так чекаю свята праці. Скоріше б воно почалося! - Я теж. Вже на виставку стільки робіт принесли. - А які роботи ? - Не скажу, бо не цікаво потім буде. - А й справді, хай для всіх сюрприз буде! - Я знаю, що свято гарне буде, бо праця – всьому основа. - Правильно! Бо сталь гартується в огні, а людина в труді. Тому і нас до праці змалку привчають, щоб людьми виросли. Пісня Ведучі:
Хл.- Праця, труд, робота – це синоніми, всі вони означають одне й те ж – працювати. Народна мудрість каже: “Без труда нема плода “. Дівч.- “ Гірко поробиш, солодко з’їси.” Хл. - Доки не впріти, доти не вміти. Дівч.- Хто дбає, той і має. Хл. - Без діла жить, тільки небо коптить. Дівч. - А наш український народ дуже працелюбний, любить свою землю, вміє працювати на ній, кожен клаптик землі викохає, випестить, обсадить квітами, садами засадить… Хл. - Та й не тільки на землі трудитись уміє, а й всяку роботу знає! Все вміє і дітей своїх змалечку до праці привчає, та ще й приказує: “На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить!”. Дівч. - А про умілих людей кажуть: ”Роботящі руки гори вернуть”, “Він і коваль і швець, і кравець, ще й на дуді і грець!” Хл. - Бо на красиву людину добре подивитись, а з роботящим легко і добре жити.
Дівч. - А зараз зазирнемо у родину...
На сцені укр. хата, сидять мати, батько, син, донька. Кожен з них зайнятий своєю роботою : мама – вишиває, батько закінчує робити рамку, син – випалює, донька вишиває серветку. Звучить укр. пісня Тато. От у мене рамка для твоєї картини майже готова (показує), а ти, Васильку, не поспішай, зроби, як слід, щоб вийшов гарний малюнок. Бо діло майстра величає! Юля. Я теж свою серветку сьогодні закінчу. А мама свого рушника. І буде у нас сімейна виставка на святі.
Сашко. Тато, а що таке "хоббі"?
Юля. А ти так і не заглянув до словника! Як завжди.
Сашко. А коли б оце я встиг, коли ти цілий день над ним сиділа! Тато. Тихо, Сашко, ти ще заглянеш до словника, але я тобі своїми словами скажу, щоб ти зрозумів “ Хоббі – це слово іншомовного походження, а означає воно – улюблене заняття людини у вільний час. Це те, чим займатися любить людина.
Сашко. Тату, а в тебе є хоббі?
Тато. У мене є. Ти ж сам знаєш. Ну, яке у мене хоббі?
Юля. А я знаю! А я знаю!
Сашко. Я теж знаю. Ти займаєшся різьбою по дереву, так? Тато. Так. Дерево я дуже люблю. В ньому краса, життя. І в роботі воно лагідне і тепле. Як його можна не любити? Мама. Тато в нас мрійник, поет. Він так гарно сказав. А ти теж молодець. Хоч малий, а до роботи беручкий, та й робиш все, як слід, а головне доводиш до кінця. Бо зробив діло – гуляй сміло. Тато. Син у нас молодець! Таким завжди будь. Бо праця, сину, робить нас людьми. А в світі є стільки усього цікавого. Жаль, на все часу не вистачає. Мама. Кожна річ, гарна, зроблена з любов’ю – це поезія душі, її краса. Юля. А я, я про рушник пісню знаю. Звучить пісня “Про рушник” Сашко. А я вірша гарного. Висять у хаті рушники з квітками, Немов сміються квіти чарівні. Це диво – рушники моєї мами, Такі прекрасні й дорогі мені Заквітчана вся українська хата, Від цього і красива, і ясна . На добробуту і на любов багата, У ній співає і цвіте весна! Мама. Дякую тобі, люба донечко. Невмируще це рукоділля. Рушники, серветки вносять тепло і радість, оживляють, прикрашають, розкажуть про мрії і надії, про смаки господині дома. Та ще й оберігають хату від злих духів, тому і називають оберегами. Тато. Чудово. Прийде наша сім’я на свято і кожен принесе свою роботу. Ведучі. Хл. Ось так готувалися до свята у цій родині. Вони принесуть на свято цікаві роботи, буде на що подивитись. Змалку руки потрібно вчити Щоб робити усе уміли! Підмітати, плести і шити, Щоб красу в світі цім творити.
Щоб трудились від світанку -
Дівч. Змалку руки потрібно вчити! Бо чого не навчивсь Іванко, То Іван вже не буде уміти. Тож давайте подивимось, як інші діти готувалися до свята праці, це так цікаво! Хл. Щоб танцювати гарно, теж сил треба докласти, не така проста ця справа гарно танцювати, ось погляньте на них! Виконується танок. З’являється з портфелем дівчинка, співає пісеньку на мотив “Чунга- чанга”. На ” І уроків зовсім не боюсь Всі завдання дома я роблю, Бо учитись дуже я люблю. Я люблю книжки читати І писати, й рахувати І задачу я зумію розв’язати Математику й читання І письмо і малювання – Все завжди старанно буду я вивчати Ведучий. Так продовжувалося 3 місяця. Вчителі дівчину хвалили, а мама з татом не могли натішитись своєю донечкою. Та одного разу трапилось ось що. Ой, знову ці уроки. Як мені уже набридла ця “Читанка”. А вчителька тільки й знає: читайте, читайте… невже не можна хоч трішки відпочити?! У мене й так у щоденнику самі 12. (Співає на ту ж мелодію). На «12» й досі я учусь, Вчителів я більше не боюсь. Вже не стану слухати я їх, Бо читаю краще від усіх! Я не хочу вже читати І писати, й рахувати, І в альбомі я не хочу малювати. Всі книжки мені обридли, Всі уроки остогиділи, Краще я піду на вулицю гуляти. Раптом з’являється бабуся. Це переодягнена Лінь – матінка. Лінь. Яка хороша дівчинка! І як вона вірно міркує! Якраз такі діти мені й потрібні! Здраствуй, дитинко! Анжела. Здраствуйте, бабусю! Ви хто? І як сюди потрапили? Лінь. О моє ім’я ти взнаєш трохи пізніше. Головне – те, що ми зустрілися! Але що це в тебе на столі? Книжки? Зошити? Який жах. Почекай! Та ти ж стомилася! В тебе оченята хворі, щічки бліді! Яке нещастя! Я так хвилююся, щоб тобі не стало гірше! Співає пісню на мелодію В. Шаїнського “Пісня крокодила Гени”. Ти не бійся, Ганнусю – я – старенька бабуся І лихого тобі не зроблю. Я люб’язна й ласкава, уладнаю всі справи, Бо гарненьких дівчаток люблю Пр – в Ну навіщо, ці уроки?! Їх так довго й нудно вчить! Та у тебе ж від навчання голова болить! Та покинь же читати, і не треба писати, Прибери ці огидні книжки! Краще йди погуляти там стрибають дівчата, З ними можеш погратись і ти Пр –в Тобі треба погуляти! І чим, довше, тим краще! Ось тобі м’ячик, піди моя люба погуляй! Анжела іде з м’ячем. Лінь гукає свою найкращу подругу. - Двійко! Двієчко! Ходи сюди. З’являється двійка. Співає пісеньку на мелодію В. Шаїнського “Кузнєчик”. Двійка. Я дуже гарна дівка, зовусь я просто – двійка, У ледарів завжди я в щоденниках живу. І вдень, і вночі, і вдень, і вночі у ледарів завжди я І вдень, і вночі, і вдень, і вночі в щоденниках живу Люблю я погуляти, погратись і поспати, А от уроки вчити я зовсім не люблю. Погратись люблю, поспати люблю, а от уроки вчити Ні вдень, ні вночі, ні вдень, ні вночі я зовсім не люблю. | |
| Переглядів: 4546 | Рейтинг: 3.0/3 |
| Всього коментарів: 0 | |