Каталог статей

4-й ведучий.  Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову. Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови».

1-й ведучий. 1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2-й ведучий. 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

3-й ведучий.  1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

4-й ведучий. 1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

1-й ведучий.  1884 рiк — закрито всi українськi театри.

2-й ведучий. 1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

3-й ведучий.  1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

4-й ведучий.  1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

1-й ведучий.  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

2-й ведучий. 1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

1-й учень.

Зневажати мову мамину - бiда,

Котра пустими зробить нашi душi.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що коренi калини сушить.

2-й учень.

Зневажати мову— зрадити себе,

А зрадникiв хто може поважати.

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

3-й учень.

О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

(Лунає пiсня «Наша мова»).

3-й ведучий.  Та й тепер дехто не дуже хоче поважати i шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує на свiтi.

(Інсценізація «Зустріч друзів»).

Прибiгає одного разу Василько до Михайлика i каже:

Василько. Пашлi надвiр. Там такi класнi сорєвнованiя.

Михайликовi хотiлося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, i не поправив.

Михайлик. Ходiмо.

Василько. Ти за кого будеш болiти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболiватиму.

Наталка. Пацани! Подождiть мене. Подивiтъся, який у мене гарний цвiток для побєдiтеля!

Михайлик аж на обличчi змiнився, але знову не захотiв образити друзiв.

Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у вiдрядженнi?

Василько. Да. А чьо ти хотiв?

Михайлик. Та хотiв попросити у твого тата один пiдручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на недiлi.

Михайлик. Ти знаєш, я нiколи не мiг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь заккінчив. Мені соромно, що мiй друг не поважає своєї мови, калiчить її. Задумайся, Васильку, в якiй країнi ти живеш.

(Йде від друзiв).

Наталка. Ну i двоюшнiк ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнiк, цвiток. Де ти таких слiв набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика.

(Втiкає).

Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Вчитель. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калiчити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно i красиво, навiть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову i буденну.

1-й учень.

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рiдну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

2-й учень.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволi тьму столiть.

Тепер вона розкута і підмоги

Вiд нас чекає, щоб звестись на ноги.

3-й учень.

Подаймо руки їй ввідімо в господу —

Нащадки українського ми роду —

І будем рiвнi серед рiвних в свiтi,

Й до нас серця залишаться відкриті..

4-й учень.

Мово! Ти даєш поету дужi крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

1-й ведучий.  

І тобi рости й не в’януть зроду,

Квiтувать в поемах i віршах,

Бо в тобi великого народу

Нiжна і замрiяна душа.

2-й ведучий.  

Із дерева роду зростає пагіння

І лине до сонця, до свiтла.

Стрiчай, Україно, нове покоління,

Що, ніби веселка, розквiтло.

3-й ведучий.  

Стрiчай, Україно, чарiвне суцвiття

Дiтей своїх рiдних у школi!

Сміливо веди їх у тисячоліття

У щастi, з любов’ю до волi!

Вчитель. Настав час надати слово нашим юним поетам. Попросимо бути до них поблажливими, адже це тiльки першi спроби пера.

(Юнi поети декламують свої доробки).

Не цурайтесь мови — мови тата й мами,

Мови дiда й баби, предкiв наших всiх,

Бо її цуратись — сором непошани,

Бо її цуратись - перед Богом гріх!

На Землi народiв Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

І у кожну мову, гарну i багату,

Вклав свою небесну ніжнiсть і любов.

Всі народи свiту — то Господнi дiти,

Всiх народів мова — то Господнiй дар.

Але мова мами — найрiдніша в свiтi,

В нiй є все: і святiстъ, і краса, i чар.

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан-зiлля, з роси, з днiпровської води, від Зорi й місяця народжена.

Мово наша! Мудра берегине, що не давала погаснути волелюбностi, славi й гордому духу.

Мово наша! Ти зцілювала втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вiк і навiть безсмертя тим, що пили Тебе, цiлющу джерельцю.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!

(Лунає пiсня «Присяга рiдній мовi»).

                                                                            Дивак С.В.    м. Дубно

                                                                                 Рівненська обл..