Каталог статей

Флора:

Природа – матінка мені

В дарунок дала світ рослинний,

Який люблю я й бережу

Як найціннішу із святиней.

Радію, коли все гаразд,

Коли усі веселі та щасливі,

Я коли гірко комусь в світі цім,

То пережить усе мені не сила.

Я гірко плачу, як образили рослину,

Вас закликаю: не чиніть біди.

Нехай у царстві Флори сонце сяє

І буйний цвіт квітує назавжди. (Виходить)

Ведуча:

Але, на жаль, це не завжди так. Ми забуваємо, хто ми в цьому світі, забуваємо про найсвятіше, що є в нашому житті й часто стаємо свідками жахливого поводження з природою, коли серце, здається, саме кричить від болю, але, на жаль, до наших слів не завжди прислуховуються ті, хто не розуміє, чи не хоче розуміти болю цих беззахисних перед нами рослин. Ось послухайте розповідь про понівечену вербу.

Росла самотньо верба над водою,

Купала у воді свої зелені віти.

Та якось йшов дорогою прихожий

І тут красуню – вербу він помітив.

Чи, може, в нього настрою не було,

Був мовчазний і надто вже ворожий.

Він обламав з десяток гарних гілок

І кинув тут недбало при дорозі.

Заплакала і заридала гірко верба,

Із страху вся трусилась, як билинка:

“Навіщо ж стільки завдавати болю?

Я ж так одна, немов та сиротинка”.

А він пішов, не озирнувся навіть,

Не думаючи про жорстокий вчинок.

Із острахом живе верба ця й досі:

“А раптом він вернеться й я загину?”

Ведучий: Ось такі необдумані жорстокі вчинки завдають найбільшої шкоди рослинам. Ми повинні зупиняти таких людей, карати їх, заставляти їх більше думати над невиправданими злочинами перед природою.

Ведуча: Серед такої безсердечності та необдуманості зустрічаються й такі, яким не байдужа доля природи, її понівечена краса; ті, що намагаються зрозуміти цих загадкових таємничих істот, зрозуміти, чого ждуть ці бідолашні рослини від нас, людей, та по голосу своєї совісті допомогти їм подолати їхні біди та негаразди. Послухайте, як про це сказано у вірші “Зажурена берізка”.

При дорозі зажурилась берізка,

Похилила коси до землі.

Ой чому сумує бідолашна,

Запитати хочеться її.

Все сумує гірко біля шляху,

Тихо листя з вітром шелестить.

Як же розгадати її мову,

Адже деревце весь вік мовчить.

Але подивись пильніш – і зрозумієш,

Чом в журбі берізонька стоїть.

Всі дерева в парі розмовляють,

А вона весь вік одна мовчить.

Лише з вітром розмовляє тихо,

Тужить і ридає кожен раз:

“Ну навіщо так в житті буває,

Що самотня я стою весь час?”

Я росту у парі із журбою,

Радощів в житті моїм нема.

Поможи в біді мені, людино,

Щоб весь вік не була я сама.

Поруч посади мені деревце,

Веселіше щоб було життя,

Бо так гірко в самотині жити,

Хочеться, щоб в парі була я.

Диво це до болю схвилювало,

І сльоза згубилась у траві.

Радо поможу тобі, берізко,

Не лишу тебе в біді я, ні.

Будеш знову ти весела і щаслива

Шелестіти листячком своїм,

Ну а поруч із тобою ясен буде

Другом і порадником твоїм.

Ведучий: Рослини – обереги нашого життя, захисники спокою, душевна розрада в час розпачу та смутку. Вони прикрашають наше життя, наповнюють його рожевими мріями, дивними відчуттями. А уявіть, що було б з нами, коли б усе це зникло.

Учень:

Уявіть світ без квітів, хіба він живий?

Ні, він мертвий, подумайте люди!

А який він без квіткового килиму луг –

Тихо, холодно, мертво усюди.

Учениця:

Квіти – радість і щастя, удача в житті.

Вони красять наш дім і розвіюють смуток.

Я благаю вас всіх: бережімо квітки,

Як же в світі без них нам всім бути?

Учень:

Що коханій в дарунок колись піднесем?

Чим матусю стареньку розрадим?

Коли квіти зникатимуть в світі усі,

Як тоді бути нам, хто порадить?

Учениця:

Закликаєм усіх все життя берегти:

І квіти, і дерева, й кущі біля хати,

Бо корисні вони, світ без них – то не світ,

Все життя про них маємо дбати.

Учитель:

Природа – матір щира, зичить всім добра:

Тендітній травці, равлику, людині,

І наче правда матір, зболено кара

За все те зло, що їй знічев’я чиним.

Багато лиха приніс нам Чорнобиль – велика світового масштабу аварія на АЕС. Ніч 26 квітня 1986 року вразила собою увесь навколишній світ, приголомшила жителів планети страшенним стогоном невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління. А скільки біди маємо від необдуманого, необґрунтованого використання хімії в народному господарстві. Тож, маємо все робити, щоб залікувати ці рани і господарювати так, щоб подібне не повторилося.

Учень:

Трагедія чорна створилася там.

І ще кінця пеклу отому не видно.

Хворіє старий і дитина свята –

І всім нам, далеким, і боляче й стидно.

А втім. Доторкнула Чорнобиля даль

Мої чарівні прикарпатські оселі.

І Калуш, і ТОС щодня множать печаль,

Бо ж люди, птахи і сади невеселі.

Скрізь вишні зачахли. І сливи бліді.

О люди! Не даймо ступати біді!

Рятуймо від мук, покоління грядуще!

Ведуча:

Наслідки чорнобильської аварії надзвичайно трагічні. Подивіться один з епізодів і зробіть для себе відповідні висновки.

На сцені – лісова галявина. Діти – дерева, квіти, гриби – всі в символічних костюмах. Дві дівчинки з корзинками йдуть у ліс по гриби.

1-а дівчинка:

Поглянь, як гарно, світло в лісі,

Які дерева, квіти пишні.

Сьогодні ми тут погуляєм,

Гриби корзини назбираєм

2-а дівчинка:

А які квіти – подивись,

Голівки підняли увись.

Немов благають: нас зірви,

В букет до дому віднеси.

1-а дівчинка:

Подружко мила, он пеньочки,

А біля них які грибочки.

Біжім, швиденько наберемо,

Додому швидше повернемо. (Нахиляється, щоб зібрати гриб)

1-й гриб:

Не смійте, діти, брати нас,

Це з виду ми красиві.

Всередині печаль, біда

І смерть на волосині.

2-й гриб:

Приваблюємо всіх ми тут,

Та частувать не можем,

Отрута схована у нас,

Яку вселив Чорнобиль.

3-я дівчинка:

О Боже, диво із чудес,

Гриби, і ті говорять.

Невже потрапити в біду.

Й вона від себе гонить

З’являється Флора.

Флора:

Так, діти любі, це біда

Прийшла на землю нашу.

І так наситила її,

Що горя повні чаші.

Тому усе –усе кричить

Від болю і тривоги.

Не треба в ліс отой ходить,

Забудьте в ліс дорогу,

Бо тут, здається гарне все

На славу виростало,

Але ця зваблива краса

Нукліди всі забрала.

Тож діти, в ліс цей не ходіть

І всім пораду дайте.

Хоч те, що є, врятуйте, збережіть.

Та часу ви не гайте!

Усі виходять. Звучить пісня на мелодію “Если с другом вышел в путь”.

Забруднилася земля, забруднилася земля

І чисте повітря.

Нещасливий ти і я, нещасливий ти і я

На планеті грішній.

Тужим ми кожен раз,

Коли ж прийде красний час,

Коли прийде щастя до нас.

Плачем гірко слізьми,

Доле, радість поверни

І дитинство нам верни.

Стогне пташка і трава, стогне пташка і трава,

Бо їм також важко

Загубилась у траві, загубилась у траві

Маленька мурашка.

Ведуча:

Джерельце також просить допомоги

І річка, що міліє на ходу.

Природо, я в боргу перед тобою,

Тому ніколи я тебе не підведу.

Ведучий:

Щоб гідно на планеті жити

Її природу треба нам любити.

Ведуча:

Нехай земля квітує всюди,

Природу збережімо, люди!

Ведучий:

Будемо жити з тобою у згоді,

Моя рідна красуне – природо!

Вчитель:

От ми і вислухали ваші думки про природу, про її охорону і захист. Хотілось би, щоб ви зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце – це і є конкретна справа в охороні природи. Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.

Задумайтесь над тим, що ми тут говорили,

І щоб ви в житті із совістю дружили

Вам у походи ходити

І мандрувать, любі діти.

Вмійте ж природу любити,

Кожній стеблинці радіти.

В полі, у лісі, над яром –

Квіти, дерева і трави…

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

Оберігаймо і стежиночку в гаї.

Все те окрасою буде

Нашого рідного краю.