Каталог статей

Природа — наша мати, треба її оберігати

Мета: виховувати любов до рідної природи, рідної сторони, показати учням, що вижити сьогодні — зна­чить:

• не загубити себе своєю діяльністю;

• не отруїти водойми;

• не закопати самих себе сміттям.

О земле рідна! Боляче душі

За ту збіднілу фауну і флору,

І сором за душевних тих сліпців,

Що нівечать безцінну твою вроду.

Сліпців, котрі не втямили азів,

Що справжнє щастя — в килимах із квітів,

У сріблі рос, у золоті хлібів,

У кришталях оцих джерелець світлих.

1-й ведучий

Все, що буде, було і є на землі,

І сто тисяч разів уже бачене й чуте,

Сірі вузлики ранку — твої солов'ї —

Все це тільки одне нерозгадане чудо.

Знаю склад біосфери, структуру кислот:

Все, що є у природі, сприймаю як даність.

Я — людина XX віку і от зачудована

Бачу — мине первозданність.

2-й ведучий

Зачудована ти? Подивись навкруги.

Де ж ота первозданність природи?

Під кислотним дощем почорніли луги

І в гріхах помирають народи.

Я не буду тобі про весь світ говорить,

Про село розкажу, не чуже село, наше!

Бо за долю його в мене серце болить.

А воно не кричить і нічого не каже.

Ведучі виходять.

На сцені з'являються дві бабусі.

1-а бабуся

Люди милі, де ж та річка,

Що судна ходили?

Де ж та рибка подівалась,

Чи переловили?

Де поділись зелен-сади?

Чом не зацвітають,

Чом яблуні там не родять,

А лиш помирають?

2-а бабуся

А баштани які були!

Отакенні дині!

А городини якої!

Нема того нині.

Чи то сонце так не світить,

Чи мороз лютує?

І ми, мабуть, і природа з нами деградує.

Бабусі виходять. На сцені з'являються два куми.

1-й кум

Здоров, куме! Як врожай?

Пшениця вродила?

2-й кум

Що ти, куме, вже забули

Ми про теє диво!

Осот родить та свиріпа,

Між ними пшениця.

Є волошки, є ромашки

Та інша пашниця.

Земля наша хвора дуже,

Їй без допомоги

Дуже важко хліб родити.

Та ще ж ті дороги...

Як та митниця з'явилась,

По полях усюди

Мчать машини на Росію,

Багатіють люди.

Цілі траси міжнародні

Полями лягають.

Душать землю, топчуть душу,

Сорому не мають.

1-й кум

Треба ж, куме, перед полем

Поставить табличку:

«Заміновано! Не можна підходити близько!»

Забігає захекана баба, з автобуса йде додому. Її зустрічає дід.

Баба

Здоровенькі будьте, люди!

Оце з Сум я їду.

Скільки ж всього надивилась!..

Розкажу вже діду.

Ох, культура, скрізь удобства.

Що то город, люди.

Не Безлюдівка. Що балакать!

Тут того не буде.

Дід

Що верзеш ти? Не Безлюдівка...

В чому ж є різниця?

Кафе своє ми маємо,

Є у нас крамниця.

А в котеджах, на горі,

Суцільна цивілізація:

Вода в хаті, у дворі,

І є каналізація.

І тече усе ото

По ярочку в річку,

Терпить погань всю в собі

Річкова водичка.

Баба

Що ти, діду! Там машина

Сміття забирає.

А у нас перед хатами дехто викидає

Банки, склянки та ганчір'я літає усюди.

Ні, старий, мабуть, порядку тут таки не буде.

Пісня «Вода у нас забруднена...», мелодія «Земля в ілюмінаторі».

Вода у нас забруднена, (2 рази)

Повітря чистого давно нема.

І тужим за загубленим, (2рази)

За всім тим, що природа нам дала.

Приспів:

І сниться нам не «Фанта» й «Кока-кола»,

Від них на нас усіх чека біда.

А сниться нам земля в цвіту довкола,

І чистая джерельная вода.

1-й учень

Губим землю, топчим квіти,

Дерева ламаєм,

Що нам скажуть наші діти?

Чи душу ми маєм?

2-й учень

Чи зґвалтована природа

Нам гріхи відпустить?

Чи помститься нам за кривду —

Горя й зла напустить?

3-й учень

Там — Чорнобиль, тут — Курчатов.

Все — автоматизація.

І гуляє по Вкраїні чорна радіація.

4-й учень

Повзуть смертю по країні віруси й мікроби,

Йдуть холера, дифтерія та інші хвороби.

5-й учень

Забирають людей в морок, і природа плаче,

Бо вона ще має віру, мов люди побачать.

6-й учень

Що людина і природа — то одне єдине,

І годує нас природа, як матінка сина.

7-й учень

Як же можна свою матір нищити, карати?

Нам же тільки з нею жити, разом і вмирати.

8-й учень

Схаменіться, люди добрі, захистіть природу!

Як не буде лісу й річки, не буде й народу!

9-й учень

Що ти скажеш тепер? Де ж отой первоцвіт?

Обірвали його, затоптали.

А колись же було, не пройшло й сотні літ,

Як усе тут росло й розквітало.

Ведучий

Сонечка, ясніш світи, вище,

Хмаронько, лети.

Скинув Ліс лабети сну —

Повернуло на весну.

Землю промінь зігріва,

Тане сніг, Струмок співа.

І краси чудові діти

Зір наш бавлять дивні квіти.

А ось проліски, дивися,

Поміж снігу розбрелися.

Вже їм холод не страшний,

Ні хуга, ні вітровій.

Їх уже не налякати —

Вже спішить Весна крилата.