Каталог статей

— Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народна.

— Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути зем­ному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

— Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

— Мово наша! Звонкова кринице на середохресній до­розі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

1-й учень.

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

2-й учень.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

3-й учень.

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

4-й учень.

Доню, моя доню,

Синьоока зірко,

У житті буває

Солодко і гірко.

Як би не манили

Твої очі зваби,

Не посмій вчинити

Батьківщині зради.

5-й учень.

Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути,

Запах рути-м'яти,

Але рідну мову.

Мусиш пам'ятати.

6-й учень.

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

7-й учень.

Любіть свою мову й ніколи

її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

8-й учень.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

9-й учень.

Ну де ще є така чарівна пісня?

Серед яких на світі мов?

То серце від журби неначе стисне,

А то повіє радість і любов.

10-й учень.

Пісня українська!

Хто не був зачарований нею?

Вона натхненна, мелодійна,

Безмежна широтою і красою образів.

Пісні лунають над широкими ланами

І високими горами.

(Учень виконує на акордеоні українські народні пісні: «Ой, дівчино, шумить гай», «Ніч яка місячна»).

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто не був з вас в українській хаті? Кругом вишив­ки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник — невід'ємна частин­ка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і ви­шивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує йому рушник, як оберіг від лиха.

(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у доля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому; цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

1-й учень.

Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну:

її лани, зелений гай,

В саду ясну калину.

Символами України завджи були хліб, рушник та кали­на.

2-й учень.

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

3-й учень.

У полі калина, у полі червона

Хорошенько цвіте.

Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багато нас є.

4-й учень. Кожна пора року дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти, осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір'я, де б не ріс кущ калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.

5-й учень.

Перша квіточка — наша родиночка,

Друга квіточка — рідна сторона.

Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України».

6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною.

(Учні виконують пісню «На калині», сл. А.М'ястківського).

На калині мене матижолихала,

Щастя-долі в чистім полі виглядала.

Ой калинонько червона, не хилися,

Від землі ти сили-соку-наберися.

Ті літа давно минули, відлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка убавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе!

Тобі щастям колоситься; рідне поле.

Пролягла тобі на зорі путь орлина,

І в дорогу проводжає цвіт-калина.

1-й учень.

Слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев.

2-й учень.

Із слова починається людина,

Із мови починається людина,

Моя ласкава, мамина, єдина —

Щебече соловейко на весь світ.

3-й учень.

Бентежна, тополина, калинова

Не випита, не вибрана до дна —

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

4-й учень.

Моя земля — це гори темнолиці,

Навчили мови рідної мене

І підняли мене немовби птицю,

Під склепіння неба тихе і ясне.

5-й учень.

Може, десь земля є краща й вища,

А над нею небо золоте,

Та мені найкраща та, де вишня,

Там, де вишня мамина цвіте.

6-й учень. Ми живемо в Україні. У нашому краї багато народних танців. Серед них відома «Полька». (Учні танцюють «Польку»). Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

1-й учень.

Друзі шановні,

Матусі і тата,

Вдячні ми всім,

Хто прийшов на це свято.

2-й учень

Ми – українські – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для нас всіх Україна.

3-й учень

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!

У барвінки зодягайся, українське слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,

Як з дитячої колиски мову покохали.

4-й учень.

Вже кінчилось свято

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вітчизні

Разом.

Щастя, миру, добра.