Голодомор 1932-1933 років в Україні
Інформаційна хвилинка
Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.
Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.
За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі - у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.
Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму - безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.
На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних «ворогів» сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації...
Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.
Що стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті - швидкому промисловому розвитку країни - нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат. Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.
Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.
Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві. Факти переконують, що «випадково», через «перегини на місцях» не вивезеш за кордон сотні тисяч тонн продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ.
Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.
Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.
Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...
Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров'я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду. Через переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це істотно підірвало життєвий потенціал нації.
Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше...
Під час проведення Уроку пам'яті та інших виховних заходів варто звернутись до висвітлення таких питань: "Голодомор в історії моєї родини"; "Моє село/місто/вулиця та Голодомор 32-33 років"; "Пам'ятний знак Голодомору"; "Голодомор в колективній пам'яті мого села". Надзвичайно важливими стануть зустрічі з місцевими жителями - очевидцями Голодомору, ветеранами війни та праці, в'язнями концтаборів, їхніми дітьми, родичами, знайомими.
По можливості варто запросити дослідників історії рідного краю, місцевих географів, журналістів, художників, літераторів.
Ми не повинні допустити, щоб пам'ять про Голодомор згасала в історичній пам'яті. Дуже важливо, щоб інформація про Голодомор передавалася від старшого покоління до молодшого під час безпосереднього живого спілкування.
Кількість свідків Голодомору з кожним роком зменшується. Тому під час проведення рекомендованих заходів необхідно використати можливість зустрітися із людьми, які пережили Голодомор.
Вивчення Голодомору почалось після 1991р, коли стали доступними архіви і стало можливим організувати збір свідчень очевидців. Хоча треба зазначити, що ще з кінця 40х - початку 50-х рр. ХХст. стали з'являтись наукові дослідження про голодомор в діаспорі (зокрема роботи Дмитра Соловея). Особливу роль в приверненні уваги до цієї однієї з найбільших трагедій сторіччя відіграла робота Р. Конквеста «Жнива скорботи», а також діяльність Спеціальної комісії Конгресу США, яку очолював Дж. Мейс. Звіти цієї комісії почали виходити з 1987р. У 1989р. вийшла брошура С.Кульчицького «1933: трагедія голоду», а в 1991 р - його ж монографія «Ціна великого перелому». В 1990р. з'явилась збірка документів «Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів». Лише у 1991р. з'явилась перша збірка свідчень людей, які пережили Голодомор: «1933 Голод: Народна книга-меморіал» упорядники В.Маняк, Л.Коваленко».
В Україні діє Асоціація дослідників Голодоморів в Україні. Видано низку збірок свідчень свідків Голодомору. Найбільш ґрунтовні з них:
• «Портрет темряви. Свідчення, документи і матеріали у двох книгах. - Видавництво М.П.Коць.: Київ - Нью-Йорк, 1999
• «Український Голокост 1932-1933. Свідчення тих, хто вижив. Том І - 4». - К.: Вид. Києво-Могилянська академія, 2003-2007 р.
Тема Голодомору широко представлена в мережі Інтернет. Найбільш корисними будуть такі сайти:
• http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/ - спеціальний розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України
• http://www.golodomor.org.ua/ - спеціальний проект за підтримки Міжнародного фонду «Україна 3000»
Ці ресурси містять різноманітну інформацію - документи, свідчення очевидців, праці істориків та публіцистів, фотоматеріали тощо.
|
