Каталог статей

Основні правила виховання

Батьківські збори

Мета. Ознайомити батьків із прави­лами виховання дітей;

Обговорити праці педагогів про виховання і вирішити ряд педагогічних задач, що стосуються даної теми.

Хід зборів

І. Висвітлення теми і питань, які ви­несені для обговорення з батьками.

У всі часи (і в наш також) вихователів можна було умовно поділити на дві ве­ликі групи. Одні вважають, що успіх у вихованні залежить від керівництва ди­тиною, її підкорення волі дорослого. Інші вбачають основу виховання у доб­рому ставленні до дітей. І першим, і дру­гим вдалося успішно впоратися із деякими труднощами виховання, але тільки жорстокість або тільки доброта не змогли допомогти в усіх випадках.

І це відбувається тому, що батьки не враховують основ­них правил виховання. Які ж вони, ці правила?

Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у по­ганому настрої.

Виховання дітей — це одне з найпрекрасніших занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хо­роший настрій, спокій, схильність до спілкування.

Щоб переконатися у цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань: де вам краще — в компанії друзів, прихильних до вас, чи в компанії певних суб'єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нор­мальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чо­мусь не всі батьки пам'ятають ці прості істини в щоден­ному спілкуванні з дітьми.

Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дити­ни (і поясніть їй це), а також дізнайтеся, що вона сама думає з цього приводу.

Діти не народжуються «готовими людьми». І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми і т.д. — виховайте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого во­ни хочуть від дітей; вони лише знають, що в дітях їх де­що «не влаштовує». Головне — переконати дитину в то­му, що ваша виховна мета — це її мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так, як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.

Правило третє. Надавайте дитині самостійність. Виховуйте, але не контро­люйте кожен крок. Люди не люблять, коли хтось нав'язує го­тові рішення, контролює вчинки. Діти — це ті ж люди, і ніщо людсь­ке їм не чуже. Але діти — люди не­досвідчені. І хоча вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зро­бити це вони зможуть лише з до­помогою дорослого, але з допо­могою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.

Правило четверте. Не підказуй­те готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною йо­го правильні й хибні кроки на шляху до мети.

При цьому важливе емоційне стимулювання: не тільки позитив­ний фон, але і негайне реагування на кожне досягнення дитини. Правило п'яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто першого успіху. Ніколи не чекайте особливого випад­ку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не «ти у мене молодець», а обов'язково «ти вчинив добре, тому що...», і ще дайте відчуги свій настрій — у даному випадку це радість успіху дитини.

Якщо ж дитина робить певний неправильний крок, здійснює помилку, то необхідно...

Правило шосте. Зробити своєчасно їй зауваження. Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу — дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість! На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоши­реніша і груба батьківська помилка. «Ти — поганий» (оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації «ти вчинив погано» (оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, в чому, власне, помилка, чому в да­ному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується конкретна помилка, а не особистість, то у дитини нема потреби захищатися, не виникає страху, по­боювання бути покараним. З того суворого, навіть жорс­токого, але спокійного аналізу вчинку випливає віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зни­кає віра у свої сили.

Правило восьме. Після зауваження обов'язково до­торкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї, що ви хорошої дум­ки про неї, не дивлячись на помилки.

Сутність людини і її вчинки — не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно: нема нічого гіршого, ко­ли батько або мати ображаються на своїх дітей.

Не піддавайтеся хибній думці, згідно з якою діти поділяються на талановитих і не талановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.

Правило дев'яте. Виховання повинно бути поетапним.

Якщо ви приведете високу, молоду людину в сектор для стрибків у висоту, вкажете їй на планку з відміткою світо­вого рекорду і скажете — стрибай! — то нічого з цього не вийде. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти -до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання вихователя — своєчасно і точно піднімати планку, керу­ючись системою перспективної мети дитини.

Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим.

У цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором — який спосіб вихо­вання кращий: жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм — і те, й інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей у сім'ї. Все добре у свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним.

Звичайно, можна ще багато називати правил вихован­ня. Але найголовніше — щоб і батько, і мати у вихованні дітей, виступали в єдності.

В. О Сухомлинський у книзі «Сто порад учителеві» пи­сав: «Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька бу­ло єдине уявлення про те, кого вони разом зі школою ви­ховують, а звідси і про єдність їхніх вимог, передусім — до самих себе. Прийти до того, щоб батько і мати, як ви­хователі, виступали в єдності — це означає навчити муд­рості материнської і батьківської любові, гармонії добро­ти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагне­мо запобігти поминкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педа­гогіки, любов матері й батька калічить дітей».

Питання для обговорення.

1.     Чи погоджуєтеся, ви з даною точкою зору?

2.     Як ви думаєте, що таке батьківський обов'язок?

3.     Оцініть традиційні взаємини у вашій сім'ї, стосунки між дорослими і дітьми.

(Виступи батьків).

Для прикладу розглянемо таку педагогічну задачу.

«Теоретично і чоловік, і я розуміємо, що дії батьків ма­ють бути єдині в питаннях виховання, а на практиці час­то буває навпаки! Чи можу я зробити зауваження чо­ловікові в присутності сина, якщо вимоги чоловіка в даний момент неправильні?».

Питання для обговорення

Дайте відповідь авторові листа, враховуючи власний досвід сімейного виховання.

(Виступ батьків).

На жаль, у багатьох сім'ях, причому неповних, бувають випадки, коли дуже сильно позначається на вихованні дитини те, що батьки не живуть разом, якщо вони розлу­чилися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не ховають цього від дітей.

«...Було мені тоді, мабуть, років дев'ять, учився я в третьому класі. Одного разу прокидаюсь вночі — чую, батько й мати про щось сперечаються... Те, що я почув тоді, приголомшило мене: мати й батько вирішили розлучи­тися. «Що значить розлучитися?» — спалахнула в моїй свідомості думка. Я зрозумів, що батько й мати житимуть у різних місцях. А далі почув, що ні батько, ні мати не хо­чуть взяти мене до себе. Батько наполягає на тому, щоб я залишився матері, а мати каже: «Хай він іде з тобою нічо­го я з ним не вдію, він уже не слухається...».

Питання для обговорення

1 Як ви думаєте, що відчув хлопчик, почувши не тіль­ки про розлучення батьків, але й про те, що ніхто з них не хоче взяти його до себе?

2. Як позначається на дітях дефіцит батьківської лю­бові? До яких наслідків призводять конфлікти між бать­ками? Поділіться власними спостереженнями.

(Виступи батьків).

Видатний педагог А.С. Макаренко у книзі «Книга для батьків» писав: «Тільки в сім'ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Воно рівномірно розподіляється між усіма. У великій сім'ї дитина звикає з наймолодшого віку до колективу, набуває досвіду взаємного зв'язку. Якщо в сім'ї є старші й молодші діти, між ними встановлюється досвід любові й дружби в найрізноманітніших формах. І дуже часто єдина дитина звикає до свого виняткового становища і стає справжнім деспотом у сім'ї. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов та свої турботи до неї, і мимоволі вони виховують егоїста».

Для прикладу розглянемо педагогічну задачу і спро­буємо її обговорити.

«Ми виявилися сусідами. У Валі — син Сашко, у мене та­кож діти. Відома справа, вели розмови про дітей: як навча­ються, як поводяться, до чого прагнуть.

Нам, сусідам, Сашко завдав багато клопоту: подряпини і вибоїни, які він залишав зі своїми дружками в під'їзді, ми шпаклювали і білили, спалені поштові скриньки замінювали новими. А Валя повторювала тільки одне: «Гарний у мене син росте, гарний! А що пустує, так усі хлопці такі».

Бувало, скажеш Валі: «Навіщо дозволяєш Сашкові курити?». Вона у відповідь: «Адже хлопець він, а не дівчи­на...».

І ми пробачали Сашкові пустощі, жаліли його, адже хло­пець без батька росте. Усі раділи, коли Сашко закінчив восьмирічку, думали, вступить до училища, здобуде про­фесію, буде працювати, візьметься за розум. Даремно сподівалися. В училищі, як і в школі, Сашко пропускав за­няття, розважався з дружками. А мати тільки дружків лає, а Сашка, як і раніше, захищає: «Гарний у мене син!».

Мати завжди любить дитину. Але не повинна бути та­кою сліпою материнська любов! Не допоможе така любов вирости Сашкові гарною людиною!».

Питання для обговорення

1.     Чи згодні ви з автором листа?

2.     Чи підтверджують ви­словлену точку зору ваші власні спостереження? Які са­ме?

3.     Як ви думаєте, у чому полягає мудрість батьківської любові?

(Виступи батьків).

Наші збори мені хотілося б закінчити словами В.О. Сухомлинського. Він говорив: «Поважайте дитяче бажання бути хоробрим, бережіть його як найтонший рух людсь­кої душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюй­те мудрість батьківської влади на деспотичну самодурість. Пам'ятайте, що ваш син, ваша донька — такі ж люди, як і ви, їхня душа явно протестує, коли хтось прагне зроби­ти її іграшкою своєї фантазії».

II.   Огляд преси або журналів. Обговорення певної статті.

III.  Перегляд виставки учнівських робіт, учнівських творів.

IV.  Індивідуальна бесіда з батьками деяких учнів.

V.  Підсумок зборів.

http://konserg.ucoz.ua/