| Маленькі забіяки Ми продовжуємо цикл «Педагогічні ситуації». У цій статті Тамара Тамбовкіна пропонує обговорити проблему дитячої агресивності. Дорослі інколи здійснюють над дітьми дії, які кваліфікуються як фізичне або психологічне насильство. До них відносять фізичну і словесну образу, публічне приниження, колективне засудження з приниженням гідності, шантаж, покарання працею. У Законі України «Про освіту» записане, що використання методів фізичного або психологічного насильства по відношенню до вихованців не допускається. Це стосується дорослих. А ось закону, що забороняє молодшим школярам завдавати один одному фізичні образи, битися, не існує. Вважається, що дитячі бійки не спричиняють тяжких наслідків. Це не завжди так, і якщо це явище присутнє в житті, то вчителеві необхідно знати, як поступати в таких ситуаціях. Поняття «дитяча бійка» означає спосіб розв’язання дітьми міжособистих конфліктів за допомогою фізичної сили. Учасниками бійок переважно бувають хлопчики. Особливістю конфліктів, що викликають дитячі бійки в штатних ситуаціях, є їх відносна простота: незгода, розбіжність, інколи – протидія. Багато психологів і педагогів розглядують дитячі бійки як спосіб емоційної розрядки, як природне явище і не бачать в них нічого небезпечного. Проте це не зовсім так. Чому? У молодшому шкільному віці активно формується особистість. Багато якостей, як позитивних, так і негативних, які виникають в цей період, розвиватимуться і в подальші роки. У дитячій міжособистій бійці один виступає в ролі переможця, інший виявляється в ролі переможеного. Якщо переможений випробовує приниження, страх або озлоблення, то переможець – відчуття задоволення від перемоги над своїм противником. І в тому і в іншому випадках закріплення подібних особових якостей небажано. (Проте у випадках коли фізична сила була використана для захисту слабкого або для самозахисту, таке вирішення конфлікту викликає позитивні емоції від свідомості чесно виконаного боргу, і певною мірою подібні зіткнення між дітьми навіть корисні.) Класичний приклад дитячої бійки описаний Марком Твеном в книзі «Пригоди Тома Сойєра». «...перед ним [Томом] стояв незнайомий хлопчик, ледве більше його самого. Приїжджий будь-якого віку і статі був рідкістю в занепалому маленькому містечку Сент-Пітерсберзі. А цей хлопчисько був ще і добре одягнений – подумати лише, добре одягнений в буденний день!.. ...Чим довше Том дивився на це блискуче диво, тим вище він задирав ніс перед франтом-чужаком і тим більше жалюгідним здавався йому власний костюм. Обидва хлопчики мовчали. Якщо рухався один, то рухався і інший – але лише боком, по кругу: вони весь час стояли обличчям до обличчя, не зводячи очей один з одного. Нарешті Том сказав: – Хочеш, поб'ю?! – А ну, спробуй! Де тобі! – Сказав, що поб'ю – значить, можу. – А ось і не можеш. – Можу. – Не можеш! – Можу. – Не можеш! Обтяжливе мовчання. Після чого Том почав: – Як тебе звуть? – Не твоє діло. – Захочу, так буде моє. – Ну так чого ж не б'єшся? – Поговори ще у мене, отримаєш. – І поговорю, і поговорю – ось тобі! – Подумаєш, який знайшовся! Та я захочу, так однією лівою тебе поб'ю. – Ну так чого ж не б'єш? Лише розмовляєш. – Дурня валятимеш – і поб'ю. – Ну та – бачили ми таких. – Бач вирядився! Подумаєш який важливий. Ще і в капелюсі! – Візьми та збий, якщо не подобається. Спробуй збий – тоді взнаєш. – Брешеш! – Сам брешеш! – Де вже тобі битися, не посмієш! – Пішов до біса! – Поговори ще у мене, я тобі голову цеглиною проломлю! – Як же, так і проломив! – І проломлю. – А сам стоїш? Розмовляти лише майстер. Чого ж не б'єшся? Боїшся, значить? – Ні, не боюся. – Боїшся! – Ні, не боюся. – Боїшся! Знову мовчання, знову обидва починають наставати боком, косячись один на одного. Нарешті зійшлися плече до плеча. Том сказав: – Забирайся звідси! – Сам забирайся! – Не хочу. – І я не хочу... ...Великим пальцем ноги Том провів в пилі лінію і сказав: – Лише переступи цю межу, я тебе так відлупцюю, що своїх не взнаєш. Спробуй лише, не зрадієш! Новий хлопчик швидко переступив межу і сказав: – Нумо, спробуй! – Ти не штовхайся, а то як дам! – Ну, подивлюся я, як ти мені даси! Чого ж не б'єшся? – Давай два центи, відлупцюю. Новий хлопчик дістав з кишені два великі мідяки і глузливо протягнув Тому. Том ударив його по руці, і мідяки полетіли на землю. У ту ж мить обидва хлопчики покотилися в грязь, зчепившись по-котячи. Вони тягали і рвали один одного за волосся і за одяг, дряпали носи, пригощали один одного стусанами – і покрили себе пилом і славою...» Том і новий хлопчик побилися через те, що Тому не сподобалася поява новенького на його власній території, та і заздрість йому не давала спокою: у буденний день новий хлопчик був нарядно одягнений і виглядав франтом. Почати бійку не просто, тому хлопчики довго лаялися і як би налаштовували себе на колотнечу, прагнучи при цьому впливати на противника – злякати його, розсердити або образити: «боїшся» – «не боюсь» «брешеш» – «сам брешеш» «забирайся» – «сам забирайся». Нарешті хлопчики покотилися по землі. Вони тягали і рвали один одного за волосся і одяг, дряпали носи, молотили кулаками. Так або приблизно так починаються і протікають бійки і зараз. Проте діти швидко оправляються від фізичних і психічних травм, бо емоційний стан, супроводжуючі звичайні дитячі бійки, поверхневий і нестійкий. Часто можна побачити, як забіяки через короткий час після битви цілком мирно і дружньо спілкуються між собою. Фізичне насильство у дітей може обмежуватися просто ударом рукою, ногою або яким-небудь предметом – наприклад, книгою або портфелем. У Всіма цими діями молодші школярі володіють і широко їх використовують. Джерел, з яких діти черпають досвід фізичного насильства, чимало: приклади неправильної поведінки батьків в сім'ї, що допускають рукоприкладство по відношенню один до одного і до дітей; приклад старших школярів; фільми, що прославляють культ насильства. Чому діти б'ються? Які мотиви штовхають їх на застосування фізичної сили відносно своїх однолітків? З одного боку – це потреба захистити себе, виразити відчуття гніву, викликане уявною або справжньою образою, захистити слабкого. З іншою – спроба завоювати за допомогою сили лідерство; завищена самооцінка («Мені все можна»); захист своєї власності («Це мої книги, олівці, лінійка...»). Перед вчителем зараз виникають і нові проблеми, викликані масовим захопленням батьків і дітей з наймолодшого віку дзюдо і самбо. Заняття в спортивних секціях, спеціальних школах відвідують не лише хлопчики, але і дівчатка. Заняття в цих школах переслідують цілі розвивати мотивацію особи до здорового способу життя, всестороннього фізичного і спортивного вдосконалення. Але чи не можуть діти, порушуючи правила спортивної етики, застосовувати деякі прийоми дзюдо і самбо в звичайних дитячих бійках? Розглянемо конкретні ситуації і коротко охарактеризуємо їх. Ситуація 1. «Пестун» – Єгор у нас пестун! Вчора ніс портфель Ольці з третього «Б» класу! Які телячі ніжності! Хлопці загаласували, засміялися. І тут Єгор пригадав, що він дійсно ніс Ольчин портфель, коли вона показувала йому фотографії. – Пестун! – не угамовувався Пашка. – Відстань – відмахуючись, як від настирливої мухи, кинув Єгор. Але Пашка не відставав і на наступних перервах. – Вже точно, пестун! І раптом Єгора неначе щось штовхнуло – звідкись задушливою хвилею накотилися образи і злість. Він підскочив до Пашки, ударив його, і вони разом покотилися по підлозі. Ситуація 2. «Образив слабкого...» Вова був найменшим в класі по росту. Миколка, рослий і міцний хлопчик, постійно його дратував. Так було і цього разу, коли вони поверталися з школи. Миколка наздогнав свого однокласника, продемонстрував, як він робив вправу на уроці фізкультури, а потім відважив такий запотиличник, що Вова ледве встояв на ногах, але все таки спробував протистояти своєму кривдникові. Хлопчики покотилися по землі. Хто знає, скільки б продовжувалася бійка, аби перехожі не зупинили їх. У обох ситуаціях більш фізично сильний хлопчик «випробовує» свою «силу» на слабкому, намагається затвердитися, принижуючи його гідність. Інший, можливо, і не такий сильний, не дозволяє принижувати свою гідність (або гідність слабкішого товариша), захищає себе та іншого власними силами. Ситуація 3. «Не догодив» Хлопці грали у футбол. Володя був воротарем, вправно відбивав один м'яч за іншим. Але Володі не догодив чимось партнер по грі, Сергійко. Володя кілька разів боляче його ударив. Сергійко образився і пішов. Гра припинилася. У Володі завищена самооцінка. Він вважає, що йому все дозволено, навіть ударити свого товариша. Ситуація 4. «Відібрала...» Почався урок, а Петя, як завжди, щось забувся вдома. «Оленка, дай лінійку» – попросив він у сусідки по парті. Дівчинка не реагувала. Тоді Петя недовго думаючи, відібрав силоміць лінійку. Олена книжкою вдарила Петю по голові і повернула свою власність. Зіткнення, як і велика частина зіткнень між дітьми взагалі, виникає в процесі захисту особистої власності. Ситуація 5. «Хто сильніший?» Сергійко і Павло вирішили випробувати, хто сильніший. Їх оточили хлопці, весело підбурюючи: - Давай, Сергійко, не піддайся! - Пашко, не поступайся! Нікому не хочеться бути слабким. Боротьба напружується. Сергійкові здається, що Павло боляче узяв його за руку, неправильно зробив підніжку. У Сергія закипає злість: «Ах, ти так!» І ось вже боротьба переходить в бійку. Дуже упевнений в собі, бажаючий показати свою силу, хлопчик часто стає учасником бійки. Ситуація 6. «Підніжка» На перерві Миколка та Олег грали в «Квача». За грою спостерігав їх однокласник. Коли поруч пробіг Олег, він підставив ніжку, і той впав. Олег схопився і ударив кривдника. Хлопчики побилися. Бійка виникає без особливих причин: від неробства, бажання подивитися, що вийде... Ситуація 7. «Не вислухав...» Валера, учень другого класу, біг по коридору і ненароком зачепив Юрка. Той, не розібравшись, в чому справа, не вислухавши вибачень свого товариша, ударив його. Валері здалося це несправедливим, і в результаті сталася бійка, хоча її могло і не бути. Юрко не зумів відрізнити умисну дію від випадкової. Невмінння дітей приймати вибачення від своїх товаришів і прощати часто може приводити до бійок. Діти по-різному реагують на фізичне насильство: • одні мовчки переносять не лише словесні, але і фізичні образи, перетворюються на своєрідні мішені для кепкувань і ударів. Це про них говорять: «Його лише ледачий не б’є»; • ображені, не уміючи відстояти себе діти шукають захисту у вчителя, скаржаться йому на своїх кривдників («Він мене вдарив!»; «А що він б'ється!»); • деякі плачуть, намагаються розжалобити свого кривдника, присоромити його словами («Як тобі не соромно, я ж тобі нічого не зробив... Я ж ненароком...»); • велика частина дітей не спускає своєму кривдникові, вступає в бійку, відстоює свою гідність. Варто відзначити, що реакція дітей на тих, що б'ються теж різна: рознімають, підбурюють, біжать по допомогу до вчителя, соромлять. Вчитель не може виступати як спостерігач, коли діти б'ються. До його обов'язків входить зупинити бійку, розвести дітей, що б'ються в різні боки. Після того, як вони заспокояться, необхідно поговорити із забіяками, з'ясувати причину бійки і порадити, як треба було б вчинити в цій ситуації. При цьому не можна забувати про те, що постраждалий потребує психологічної підтримки з боку педагога, а переможець – у індивідуальній бесіді про шкоду застосування сили, неприпустимість насильства над іншою людиною. Якщо ж весь клас був свідком бійки, то після бесіди з її учасниками вчитель, дотримуючи педагогічний такт по відношенню до переможеного учня, може дати оцінку випадку, що стався і пояснити, як слід дітям спілкуватися один з одним. Педагогічна майстерність вчителя виявляється в умінні не лише вислухувати дітей, але і спонукати їх до роздуму і самостійного ухвалення вірного рішення, навчити правильно спілкуватися. Щоб вчителеві легко було розмовляти з дітьми, можна порадити використовувати наступні методи, прийоми і засоби виховання: 1. Прочитайте з дітьми художні твори і обговоріть, як слід спілкуватися між собою. 2. Зверніться до народної мудрості. 3. Перемкніть увагу дітей, їх емоційний стан за допомогою гумору. 4. Обговоріть декілька ситуацій і з'ясуєте, як би діти вчинили в тому або іншому випадку. Хто правий? Клас спускається по сходах у вестибуль школи. І раптом одна з учениць, Віра, посковзнулася, змахнула портфелем і впала. Коли падала, випадково штовхнула попереду Іру, що спускалася, а портфелем стукнула Колю. Іра закричала: «Ти що штовхаєшся? От розтяпа!» Петя голосно сказав: «Не розтяпа, а сліпа курка. Треба дивитися під ноги!» Люда голосно сміялася. Останні діти йшли з таким виглядом, ніби нічого не трапилося. І лише Оксана сказала: « Ну що ви на неї накинулися? То хіба вона навмисне штовхалася? Адже вона впала!» З цими словами Оксана допомогла Вірі піднятися, обтрусити плаття. Питання 1) Як вчинили б ваші учні в даній ситуації? 2) Що б ви порадили хлопцям? Бути першим Алік завжди любить бути першим: коли діти йдуть на сніданок, коли вирушають додому. Він першим вибігає із-за парти, і якщо хто-небудь стоїть попереду нього, то він відштовхує їх, а сам встає вперед, голосно кричить, що це його місце. І багато дітей не хочуть з ним сваритися, поступаються йому у всьому. Алік – сильний хлопчик, будь-якої хвилини може довести своє право на перше місце кулаками. Питання 1) Яким зростає Алік? 2) Що б ви порадили йому і всім іншим дітям, які йому у всьому поступаються? 5. Обговоріть, що легше – сваритися або миритися? Хотіли б ви навчитися миритися, вирішувати спірні питання, зберігаючи хороші стосунки? • Самовладання – здатність володіти собою. • Витримка – одна з коштовних якостей особистості людини. • Сварка – це стан ворожнечі. Сварка може починатися із спору. • Спір – це словесне змагання, обговорення чого-небудь, в якому кожен відстоює свою власну думку, свою правоту. 6. Вирішите комунікативні завдання. • Твого товариша вдарили. Що і як ти йому скажеш? • Ви посварилися з подругою. Які слова треба сказати подрузі, щоб настав мир? 7. Проведіть спеціальні заняття з метою формування у дітей здібності до ненасильницької взаємодії.
|
