Каталог статей

Комплексна психодіагностика обдарованості

Пошук обдарованих дітей і молоді з метою соціально-економічної підтримки їхнього розвитку має велике суспільне значення. Як показують спеціальні дослідження, дуже малий відсоток людей, які відносяться до категорії обдарованих, створюють ті нові культурні та технічні цінності, що складають основу благополуччя всього людства або певної нації.

Проте ідентифікувати обдарованість дуже складно. В першу чергу тому, що важко відповісти на запитання: кого вважати обдарованим? Особливо якщо пошук відбувається серед дітей і молоді в період, коли їхні потенційні можливості ще остаточно не виявилися.

Аналіз сучасних досліджень і публікацій

У сучасній психології під словосполученням «обдарована дитина» розуміється певна винятковість, девіантність, відхилення, які виходять за межі загальної норми. За наслідками різних досліджень кількість таких дітей в популяції може складати 1—2 %. За результатами тестів на вияв­лення загальної обдарованості або творчих здібностей ці показники вищі:

талановита частина населення складає приблизно 20 %. Обдаровані діти — це діти, які значно випереджають однолітків за темпами розвитку і мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, проявляють високі здібності в навчанні та в різних спеціальних видах діяльності.

А.М.Матюшкін виділяє такі основні чинники, що складають єдину інтегральну структуру обдарованості:

* домінуюча роль пізнавальної мотивації;

*дослідницька творча активність, що виявляється у відкритті нового, постановці та розв'язанні проблем;

*оригінальність рішень;

*можливість прогнозування;

* здібність до створення ідеальних еталонів, які допомагають формуван­ню високих естетичних, моральних та інтелектуальних оцінок. Вважається, що психологічна структура обдарованості дитини майже співпадає з основними структурними елементами, що характеризують творчість і її творчий розвиток. Зовнішні ознаки творчого розвитку різно­манітні: у дитинстві вони, перш за все, виявляються в ранньому мов­ному й інтелектуальному розвитку, захопленні якою-небудь діяльністю (музикою, малюванням, читанням тощо), в допитливості та підвищеній дослідницькій активності.

Найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є її пізнавальна потреба. Саме вона складає психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації.

Домінуюча пізнавальна мотивація у творчо обдарованої дитини вияв­ляється, як правило, у формі дослідницької, пошукової активності, висо­кої сенситивності до визначення проблеми та в низьких порогах сенситив­ності до новизни стимулу, відкриття нового в звичайному.

Пізнавальна мотивація і дослідницька активність дитини виявляються у її високій вибірковості стосовно дослідження нового. Передбачається, що саме вона складає одну з основ розвитку загальних і спеціальних здібностей.

Дуже важливо відзначити, що протилежний полюс розвитку менш творчо обдарованих дітей базується на домінуванні у них не пізнавальних, а «нижчих» потреб в матеріальному благополуччі, безпеці, спілкуванні, самоствердженні та престижі. Пізнавальна діяльність у них припиняється у міру задоволення цих потреб.

Проведені в різні роки психологічні дослідження з використанням стандартизованих психометричних тестів показали, яке велике значення має рівень інтелектуального розвитку в структурі загальної обдарованості. Особливо відрізняються діти з високим рівнем розвитку «загального інте­лекту» (з показниками 10 і більше 135-140 одиниць), кількість яких може бути всього 1-2 % від усієї групи дітей, що досліджувалась.

Більшість наукових концепцій обдарованості пов'язують передумови її розвитку з творчими можливостями і здібностями людини, щовизначають-ся як креативні. Креативність може виявлятися в мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності. Вона може характеризувати особетість в цілому та (або) окремі її здібності. Творчі можливості учня прямо і безпосередньо не пов'язані з його здібністю до навчання. Творчість може стимулюватися не стільки різноманітністю наявного знання, скільки здатністю дитини сприймати нові ідеї, що надає їй можливість долати сталі стереотипи.

Важливе місце в психодіагностиці творчих можливостей дитини зай­мають роботи американського психолога Дж. Гілфорда, який виділив два типи мислення: конвергентне(послідовне, логічне, односпрямоване) і дивергентне (альтернативне, таке, що суперечить логіці).

Більшість психодіагностичних тестів креативності орієнтовано на виявлення здібностей людини до дивергентного мислення. Серед творців теорій і тестів креативності для дітей найбільш відомим в сучасній психо­логії є Поль Торренс, який визначав креативність як природний процес, що породжується сильною потребою людини в знятті напруження, що виникає в ситуації невизначеності або неоднозначності.

Згідно з визначенням «обдарована дитина» — це дитина з винятковими здібностями, яка має відхилення від норми. Згідно із законом розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вища ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень, як у бік обдарова­ності, так і у бік відсталості, константний. Тому, використовуючи науковий підхід, що базується на статистично-математичних методах обробки даних психологічних тестів, можна одержувати надійніші й об'єктивніші резуль­тати під час пошуку обдарованих дітей, ніж ті, які можуть бути отримані з допомогою емпіричних засобів.

У основу пропонованого підходу покладено теоретичну модель творчої обдарованості сучасного американського психолога Дж. Рензуллі, який вважає, що інтелектуально-творча обдарованість визначається трьома основними компонентами:

*  пізнавальною мотивацією;

*   достатньо високим рівнем інтелектуального розвитку;

* здібністю до творчості (креативністю).