Каталог статей

Типові помилки етико-педагогічної поведінки вчителів початкових класів

Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів можливе лише за умови сформованості у сучасного вчителя високого рівня педагогічної культури і її етики. В основі етики вчителя лежать гуманістичні цінності. Любов до людей, доброта, довіра, розуміння позиції іншого, прагнення до саморозвитку і само актуалізації, відкритість до нового досвіду тощо.

Гуманістична природа педагогічної етики має значення для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір форм і методів навчання, допомагає відшукати правильну лінію у кожній унікальній ситуації діяльності. Найвимогливіший до вияву етичної поведінки вчителя молодші школярі, як показали результати опитування. Діти цієї вікової групи високо цінують моральні якості вчителя, практично ігноруючи професійні.

Школярі підкреслили, що вони поважають вчителя за його доброту, лагідність, справедливість, уміння добре навчати і зрозуміти проблеми учня. Такі високі вимоги до вчителя початкових класів з боку дітей пояснюються їхніми віковими потребами й особливостями:

- зміною соціальної ситуації розвитку, складністю адаптації до неї;

- підвищенням вразливості, виникненням тривожності;

- активним формуванням самооцінки як компонента самосвідомості;

- емоційною залежністю від учителя;

- схильністю віку до формування моральних норм життя шляхом наслідування поведінки дорослих, особливо вчителя;

- безмежною довірою до вчителя, визнанням його авторитету, лідерства.

Однак недосконалість сформованості етичної компетентності вчителя в умовах професійно-педагогічної підготовки, неналежне ставлення адміністрації шкіл до цих питань закріплюють у початкуючого педагога етико-педагогічні помилки. Якщо різні складові професійної компетентності, а відповідно й етичної, не було сформовано на потенційному рівні, то з вікон і за наявності певних несприятливих умов процес, професійної деформації особистості відбуватиметься значно швидше. Недосконалість сформованої етичної компетентності фахівця призводить до того, що майбутній учитель не може правильно обрати тактику своєї поведінки. Етичні труднощі виражаються у недостатній тактовності, толерантності, чутках, обмані, непорядності, заздрості, необ’єктивності, себелюбстві, поспільності, неадекватній оцінці якостей співрозмовника.

Аналіз етичної поведінки майбутніх учителів початкових класів під час проходження педагогічної практики у школах м. Києва дав змогу виявити такі помилки:

- загравання з дітьми, спроба ввійти в довіру;

- визначення “мазунчиків” у класі;

- вживання грубих порівнянь;

- деспотичні розпорядження;

- ігнорування індивідуальності, підлаштовування дитини під свій виховний еталон;

- нехтування цінностями дитячого світу.

Основні труднощі вчителі початкових класів мають у сфері взаємодії з учнями. Ускладнення найчастіше виникають за таких обставин:

- порушення учнями дисципліни на уроці;

- відволікання уваги дітей під час уроку;

- бійка на перервах;

- дитяча заздрість;

- неохайність деяких дітей тощо.

Неправильна етико-педагогічна поведінка в таких випадках може провокувати виникнення конфліктів. На основі вищезазначеного можна видалити такі помилкові дії вчителя:

Маніпулювання сприйняттям ситуації – свідчення її неправильного усвідомлення, перекручування фактів. Про таке сприймання ситуації вчителем свідчать його фрази: “Ти ніколи не виконуєш домашнє завдання”, “Ти завжди забуваєш свій щоденник удома”, “У твоєму диктанті безліч помилок” та інші. Категоричність висловлювань посилює їх негативний зміст, викликає у вихованця образу, бажання помститися, зневіру у власні можливості. Отже, внаслідок таких дій вчитель досягає результату, який протилежний очікуваному.

Актуалізація неприємних спогадів характерна тоді, коли вчитель нагадує учневі про минулі проблеми, які ще болісно відгукуються. Позбавлені виховного впливу фрази вчителя на зразок: “Я думала, то був поодинокий випадок, а це, виявляється, твій характер”, “Я тебе захищала від нападок однокласників, а тепер розумію, що цього не варто було робити” руйнують особистість, на несвідомому рівні актуалізують негативні почуття та спогади.

Пряме протиставлення сторін типове для ситуацій, коли вчитель прагне продемонструвати свою перевагу, але робить це невміло, принижуючи гідність вихованців, їхнє право на самостійність і самовизначення. Така його позиція ховається за словами: “Я вчитель, а ви – лише учні”, “Я людина доросла і тому знаю краще” і ін.

Розбіжність у думках – найчастіше виявляється у випадках оцінювання знань і поведінки учнів, коли оцінка за поведінку переноситься на знання учнів або безпідставно занижується без необхідних пояснень.

Неправильна оцінка ситуації вчителем нерідко є причиною непорозуміння з учнями. Наприклад, під час уроку хтось голосно засміявся, діти відволіклись, увага переключилася на веселуна. Подібна ситуація –виклик педагогові як професіоналу. Її можна включити до контексту уроку, а можна, всупереч етиці, почати моралізувати, робити зауваження, ставити дзвінки за поведінку тощо.

Стереотипність поведінки – у ситуаціях, що потребують морального вибору, нерідко виявляється у приниженні учнів, спробі маніпулювати ними, залякати або викликати тривогу перед можливим покаранням.

Перенесення норм поведінки дорослих на взаємини з вихованцями – порушення логіки і динаміки розвитку дитини, надмірна вимогливість сприяє утвердженню авторитарного стилю спілкування з ними.

Усвідомлення власної правоти – провокує педагога у взаємодії з учнями на використання прийомів гальмування їхньої поведінки залякування, погрози, осуд тощо.

Отже, етико-педагогічні помилки вчителя мають не лише ситуативний, випадковий характер, а й закріплюються на рівні свідомості. Вмінь і навичок молодого педагога, впливають на його професійну кар’єру, подальшу педагогічну діяльність. Загалом, вони негативно впливають на вироблення стратегії педагогічної діяльності, тактики професійної педагогічної дії. Такі вчителя незадоволені результатами своєї праці, однак причину цього шукають не в собі, а в об’єктах зовнішнього оточення.

В умовах особистісно-орієнтованого навчання постає необхідність в основу критеріїв ефективної педагогічної діяльності ввести не тільки оцінки успіхів у навчанні дитини, а й відповідні виміри зусиль учителя щодо мотивації цієї діяльності, педагогічної культури, етичної компетентності.

Велику увагу педагогічній етиці вчителя, вмінню знаходити вихід зі складних ситуацій приділяли такі педагоги як А.Макаренко, В.Сухомлинський.

А.С. Макаренко писав: “Основним принципом в нашій педагогічній роботі – шкільній, позашкільній, дошкільній – є щонайбільша пошана до людини”.

Ці проблеми порушував також В. Сухомлинський у книгах “Серце віддаю дітям”, “Сто порад учителеві”. “Вихователь тільки тоді є сіячем розумного доброго, вічного, коли він правильно бачить добро і зло, правильно оцінює найтонші пориви душі, думки, прагнення, наміри… Виховання перестає бути вихованням, коли дитина відчує, що з нею повелися несправедливо. Несправедливість породжує образу, обурення. Підлість і лицемірство”.

У книзі “Сто порад учителеві” В. Сухомлинський зазначав: “Мудрість влади педагога – це насамперед його безмежна влада все розуміти… з винятковою педагогічною мудрістю ставитесь до найрізноманітніших необачних вчинків, у яких-не повинне зло, а найчастіше забудькуватість незнання чи помилка. Конфлікт між учителем і дитячою один з крайніх проявів педагогічної неграмотності… Дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим. Немає такої єдиної мірки, якою б можна було виміряти дорослого й дитину”.

Якщо дитина робить щось “не так”, не допускайте “сильних”, “вольових” засобів впливу на неї, не допускайте, щоб у вашу складну лабораторію гуманізму увірвався стук кулака по столу й окрик “Бережіть, як найвище благо, людську гордість, недоторканість особистої честі дитини. Сильні й “вольові” засоби впливу, які ламають волю дитини, роблять її безсердечною”.

Надзвичайно важливо при оцінюванні знань учнів пам’ятати про етичний вплив оцінки. Аналізуючи різноманітні ситуації оцінювання, І.А. Зязюн вважає, що “незадовільну оцінку молодші школярі сприймають як несправедливе ставлення через те, що вони бажають навчатися і не розуміють, за що карані”.

Дбаючи про етичний вплив оцінки, наголошує О.Я. Савченко, “вчитель прагне, щоб дитина зрозуміла її справедливість, інакше найкращі наміри можуть призвести до протилежного результату. Отже, треба відповідально ставитися до оцінки, не оцінювати незасвоєне, не розпорошуватися на дрібниці, формулювати її по-різному не принижуючи людську згідність”.

Оцінка у В.Сухомлинського завжди оптимістична – це винагорода за працю, а не покарання за лінощі. За 4 роки навчання дітей у початкових класах В.Сухомлинський не поставив жодної незадовільної оцінки. Ніхто з дітей не був покараний двійкою.

Не потрібно забувати про те, що учні і особливо в початкових класах, завжди беруть приклад з учителя. У психолого-педагогічних дослідженнях останнього часу (Б.А. Вяткін) експериментально доведено, що учнів, які навчались у вчителів з високими рівнем загальної культури, значно відрізняються від учнів, що мають вчителів з низьким рівнем культури.

У своїх працях М.О. Амонашвілі звертає увагу на те, що наслідування дітьми етичної поведінки вчителя має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу, взаємоповаги, невимушеності навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, - формує у школярів етичні норми моралі.