Каталог статей

Виховуємо увагу

Перша трудність, з якою стикається першокласник, прийшовши в школу – це необхідність бути уважним. І найбільша трудність вчителя – зібрати увагу дітей.

Кожному з нас доводилося, звичайно, зустрічати в своєму житті людей незвичайно уважних і дивно розсіяних. Уважні помічають все: вони бачать і чують навіть те, що, здавалося б, їх не стосується. Вони завжди в курсі того, що відбувається, знають, що було, і обізнані про те, що буде. Розсіяні дивляться і неначе не бачать, слухають і неначе не чують. До таких людей краще не звертатися з питаннями: вони ніколи нічого не знають.

Більшість людей дещо помічають, а дещо пропускають.

У чому ж справа? Чому так відбувається? Як допомогти дитині не стати «розсіяним з вулиці Басейної»?

У основі корисної якості – спостережливості лежать психологічні процеси уваги. Увага буває трьох видів: мимовільна, довільна і постдовільна.

Мимовільна увага – найперша в розвитку людини. Це нібито реакція на подразник: раптовий звук, яскравий предмет, будь-який рух. І.П. Павлов назвав цей вид уваги «Що таке?». Він носить явно адаптаційний характер, допомагаючи людині (і тварині) зорієнтуватися в навколишньому просторі. Цей вид уваги властивий молодшим школярам. Саме тому вони відволікаються на щонайменший подразник.

Довільна – інший вид уваги, коли людина спеціально зосереджується на чому-небудь. Тут головне – вольовий механізм, уміння себе організувати, не відвернутися. Маленьким дітям це важко, тому вчителі часто повторюють сигнальні слова: «Подивіться всі сюди!»; «Слухайте уважно!»; «Запам’ятайте!»; «Увага!» і тому подібне Коли це не допомагає, доводиться спускатися до рівня мимовільної уваги – поплескати в долоні, постукати по столу. Утримувати довго довільну увагу важко навіть дорослому з тренованою волею, тим більше дитині! Тим часом процес навчання в школі орієнтований в основному на роботу довільної уваги, тому у молодшого школяра її треба спеціально виховувати і тренувати.

Третій вид – постдовільна увага, до якої прагне кожен вчитель. Механізм цього виду уваги – мимовільний інтерес дитини до того, до чого довільно намагається привернути увагу вчитель. Іншими словами, рушійною силою пост довільної уваги, її мотивацією стає інтерес дитини до змісту предмету. Така увага не вимагає вольового зусилля (як довільна) і не є випадковою орієнтовною реакцією (як мимовільна). Вона як би поєднує в собі кращі властивості одної та другої: не стомлює, не заставляє включати волю і в той же час вкрай організовує діяльність дитини і включає ланцюжок пізнавальних процесів: сприйняття, мислення, пам'яті. Уявіть, як діти слухають цікаву казку: обличчя повернені до розповідача, вони ловлять кожне слово, завмерши в глибокій увазі, їх не треба закликати до ладу, до тиші. Це і є постдовільна увага. Про неї можна було б сказати: «Коли самому цікаво».

Зрозуміло, що постдовільна увага – найкраща і для дітей, і для тих, хто їх вчить: діти не втомлюються, дуже добре сприймають і запам'ятовують інформацію; вчителеві теж цікаво працювати, можна багато встигнути, багато чого досягти. Але як же вийти на цей рівень уваги? Не завжди ж доводиться читати казки!

Поговоримо про тренування уваги. Її потрібно починати в найменшому віці з розвитку спостережливості. Але не завжди батьки займаються цим, і в результаті в школу приходять неуважні, розсіяні, незібрані діти. Як з ними працювати? Тренування уваги доступне завжди, у будь-який момент життя. Доведеться виконати цю роботу за батьків. Для цього вчителеві потрібно частіше звертати увагу дітей на конкретні речі: «Красиво зроблено, так?»; «Добре вчинив, вірно?»; «Смачно пахне, правда?»; «Подивіться, які хмари! На що вони схожі?» Відмітьте, що це кожного разу запрошення дитини до розмови «включення» його в ситуацію. Порівняйте з твердженнями: «Красиво»; «Добре вчинив» і так далі. Вони просто оцінні. Без підключення самої дитини до цієї оцінки вона може і не почути дорослого. Дитина інколи має відмінну від вчителя думку. Це теж шлях до розвитку самостійності. Радійте!

Розвиток спостережливості можна перетворити на веселу і цікаву гру. Хоча учбова програма майже не залишає вчителеві часу для такої гри, проте розвинена увага згодом заощадить багато учбових годин. Наприклад, запропонуйте дитині або декільком дітям відмітити і запам'ятати заховані під серветкою предмети, коли ви їх відкриєте на дві хвилини; потім на одну хвилину, на 30 секунд. Предметів не повинно бути більше семи, і дітям, безумовно, вони мають бути знайомі. Для кожної дитини предмети міняються. Змагання дітей підвищує їх мотивацію до розвитку спостережливості.

Дуже важливо виховувати готовність дитини бути уважним завжди. Звичайно, для дітей це також має бути ситуація гри. Наприклад, закрийте дитині очі і попросіть описати, в що ви сьогодні одягнені. У що – його подруги і друзі? Якого кольору завіски в класі, скільки вазонів на вікні? Неочікувані питання на спостережливість корисні тому, що допомагають організувати і дисциплінувати увагу дитини. Річ у тому, що увага маляти розсівається, спрямованість його на що-небудь весь час піддається «атакам» багатьох подразників. Питання дорослого допомагають впоратися з цими подразниками. Не забувайте похвалити дитину.

У малят помітно розвиває спостережливість цілеспрямований спільний розгляд малюнків, зокрема, окрім спільного їх змісту, обговорення деталей. Якщо вчитель додає цьому обговоренню оцінний характер, то він тим самим сприяє розвитку аналізу у дитини, а це вже розумовий процес. Наприклад, не просто констатується якась деталь на малюнку, а як би «розгортається»: «Шнурок розв'язаний. Квапився або ще не уміє зав'язувати? Може впасти, так?»; «Ця хмара біла, легка, а ця – темна, важка. З якої може піти дощ?»; «Багато намальовано квіточок. А як вони називаються?» – і так далі.

Дуже корисні ігри типу: «Найди разбіжності» «Знайди однакові» «Намалюй за зразком». Можна порівнювати листя дерев різних порід або однієї породи  («Найди спільне і чим вони відрізняються») («Спробуй знайти однакові»), або замалювати їх потім по пам'яті. Уваги вимагають багато рухливих ігор на уроках фізкультури, такі як гра з м'ячем «Живі – неживі предмети» (одні ловимо, інші – відбиваємо м’яча). Напевно у кожного вчителя є і свої прийоми, свої придумані ігри. Тут дійсно є простір для творчості!

Увага володіє важливими якостями: ємкістю, швидкістю перемикання і стійкістю. Ємкість показує, як багато об'єктів одночасно може бути охоплено увагою. Швидкість перемикання з одного об'єкту на іншій. Стійкість – здатність утримувати увагу на одному предметі потрібний час.

Повернемося тепер на початок нашої розмови про уважних, розсіяних і звичайних людей. Що ж на психологічному рівні впливає на їх поведінку?

По-перше, кожен несе в собі різні природні завдатки: швидкість нервових процесів, швидкість перемикання з одного процесу на іншій, ступінь активності і стомлюваності і тому подібне Зрозуміло, що бути уважним(спостережливим) легше тому, у кого більш лабільна, рухлива психіка. Тому несправедливо і безглуздо докоряти розсіяному дитяті в неспостережливості. Він народжений таким! Інша справа, що, на щастя, будь-яку якість можна розвинути, лише «межа» в кожного буде своя.

По-друге, більш уважні, як правило, виявляються і допитливішими, а в основі цієї якості лежить властивість інтелектуальної активності, яка, як показали дослідження вітчизняних психологів, є теж природженим. Чи знає вчитель рівень інтелектуальної активності учнів, чи враховує його? Так, на око… Але дитя в цьому не винне! Це ми, вихователі, вчителі повинні підвищити рівень його інтелектуальної активності!

По-третє, неуважність не обов'язково означає загальну незібраність уваги. Інколи це результат високої концентрації уваги на якомусь одному предметі або на своєму внутрішньому світі, переживанні. Зараз стає усе більш поширеним явище відходу дитини у віртуальний комп'ютерний світ, який виявляється для нього цікавішим. Таке дитя теж виглядає розсіяним, не зацікавленим на реальному світі і навіть усуненим від нього. Це небезпечна тенденція!

По-четверте, на розвиток уваги впливають, поза сумнівом, психологічні чинники: способи виховання, навчання дитини, стиль стосунків з дорослими і однолітками, можливості реалізації здібностей дитини і так далі. Наприклад, сильна опіка пригнічує не лише ініціативу, але і волю дитини, яка лежить в основі довільної уваги. І, навпаки, безконтрольне маля просто не уміє організувати свою увагу – у нього немає такого досвіду. І ось найчастіша характеристика дитини в школі: «здібний, але неуважний» або того гірше – «лінивий».

По-п'яте, медичні причини впливають на розумову діяльність і, зокрема, на увагу: неповноцінне харчування, авітаміноз, недолік мікроелементів, хронічні і інфекційні захворювання, глисти і тому подібне інколи можуть бути основною причиною неуважності і тимчасового або постійного відставання дитини в своєму розвитку.

Таким чином, ми бачимо, як багато причин впливає на окремі якості дитини.

Потрібно відмітити, що говорити про розвиток якоїсь одної, окремо взятої якості або психічного процесу можна лише теоретично. Людська психіка – гармонійне поєднання, переплетення безлічі якостей, властивостей, процесів, перетікання і перетворення одне в інше. На практиці ми можемо лише підсилити акцент на вихованні, розвитку тієї або іншої вибраної нами в даний момент якості, а вплив пошириться на всі процеси, на всю психіку цілком, бо вона нероздільна, цілісна. Виховуємо увагу – забезпечуємо краще сприйняття, пам'ять, формуємо характер. Піклуємося про спостережливість – даємо їжу для мислення, розуміння відношення, власної думки. І так – у всьому.

Якщо відноситися до дитини не як до докучливої нетями, а як до молодшого партнера, який дуже скоро з нашою допомогою досягне нашого рівня і переросте нас, якщо адекватно розуміти вклад і відповідальність Вихователя в це зростання – тоді усвідомлення його праці розширюється до еволюційних процесів людства, займаючи своє законно почесне місце: без Вчителя, Вихователя немає розвитку Людини і Людства.

                                                                  Людмила Путляєва, психолог