Каталог статей

Князівство сьоме. Службові частини мови

У цьому князiвствi живуть службовi частини мови:

прийменники (на, в, з),

сполучники (а, і, але),

частки (не, би, нi, хай)

та вигуки (Ай! Ох!).

На вiдмiну вiд самостiйних частин мовиi вони не називають предметiв, ознак, кiлькостi, дiй, не бувають членами речення, не вiдповiдають на питання.

Прийменник — це службова частина мови. Прийменники служать для зв’язку слiв у реченнi. Вони найчастiше вживаються разом з iменниками.

Прийменники з наступними словами завжди пишуться окремо.

Бiлочка виглядала з дупла.

Мiж прийменником i наступним словом можна поставити допомiжне слово:

Бiлочка виглядала з нового дупла.

Прийменник не є членом речення.

Сполучник — службова частина мови.

І, й, та, а, але — це сполучники, вони сполучають мiж собою слова i речення.

Пташки люблять чистоту i порядок.

Не одяг прикрашае людину, а розум.

Сполучник не є членом речення.

Вигук – службова частина мови (Ой! Ай! Ох!)

Зайві частини

Одного разу вчителька рiдної мови запитала дiтей, на якi двi групи можна подiлити частини мови.

Натуся перша пiдняла руку, i вчителька її викликала.

— Частини мови можна подiлити на самостiйнi i службовi, — сказала дiвчинка.

— А хто може менi сказати, яка мiж ними рiзниця? — знову спитала вчителька.

— Що ж тут гадати? — вигукнув з мiсця Михайлик. — Самостiйнi частини мови бiльш важливi, бо кожна має своє значення, а службовi самi по собi нiчого не означають.

— Отже, вони зайвi, тому нiкому не потрiбнi, — зрадiв Сашко.

— Дiти, а ви згоднi з Сашком? — спитала Олена Володимирiвна.

— Нi, — вiдгукнулася Натуся, — вони не можуть бути зайвими. Наприклад, прийменники служать для зв’язку iменникiв з iншими словами, сполучники виражають смисловi вiдношення мiж членами речення i реченнями, а частки виражають вiдтiнки слiв i речень.

— Молодець, Натусю! Ти чудово слухала мене на уроках i вчила все, що я задавала, — похвалила дiвчинку вчителька. — А тепер спробуємо довести, що сказане Натусею — правильно. Давайте в одне i те саме речення поставимо рiзнi прийменники і подивимося, що з цього вийде.

Зошит лежить на столi.

Зошит лежить у столi.

Зошит лежить пiд столом.

Зошит лежить за столом.

— Що вiдбувається в реченнях при змiнi прийменникiв? — запитала Олена Володимирiвна.

— Змiнився змiст речень, — вiдповiла Катруся.

— От бачиш, Сашко, а ти кажеш, що службовi частини мови зайвi. Спробуй зовсiм виключити прийменники з цих речень, — запропонувала вчителька, — i подивись, що вийде.

Сашко прочитав речення без прийменникiв i здивовано сказав:

— Оце так. Речення майже зовсiм розвалились, і неможливо зрозумiти, про що вони.

— Вiрно, — вiдповiла Олена Володимирiвна, — ви, мої любi, повиннi чiтко розумiти, що в мовi немає нiчого зайвого або непотрiбного.

Додому вчителька задала дiтям такi завдання:

• Замiсть крапок поставити потрiбнi прийменники.

Заєць-батько ... крамницi

Пiввiдра купив пшеницi,

Сiв ... пшеницею ... вiз

І ... млин її завiз,

... млинi коза ... спiдницi

Точно зважила пшеницю,

А мiрошник, сплюх-борсук,

... дiжку висипав мiрчук,

Записав його ... книжку

Та й вмостився спати ... дiжку.

Лiг ... лапу i ... мить

Так хропе, що млин тремтить.

                                           (М. Стельмах)

Пiдказка! (У, з, на, на, у, в, в, у, в, на, за)

• Спишiть текст, знайдiть у тексті сполучники i частки та видiлiть їх у такий спосiб: сполучники обведiть, а частки пiдкреслiть.

Не до смiху.

Не холодно й не жарко.

Не одежа красить людину, а добрi дiла.

Мiцну дружбу i вогонь не спопелить.

Лиха i конем не об’їхати.

Рана загоїться, але не забудеться.

Хай тiсно, але дружно.

Зробив би, так лiнь заважає.