Каталог статей

Казки, які придумали учні

Гоболіно

З давніх-давен чорних котів з зеленими очима називали відьмацькими котами.
Одного разу у чаклунки Карги така кицька народила двох котенят.
Один із був чорний з блакитними очима, біленькою грудкою та біленькими лапками. Звали його Гоболіно. Друга кішечка була геть відьмацька – чорна з зеленими очима. Звали її Сутіка.
Сутіка пишалась тим, що вона була відьмацькою кішечкою, а Гоболіно навпаки – він мріяв бути домашнім котом.
Якось Гоболіно втік від Карги та побрів у пошуках домівки. Довго він йшов і побачив метелика й почав ним гратися. Весело біг за метеликом Гоболіно, потім стрибав, і не помітив як упав у річку.
Неподалік грались діти. Вони побачили як октеня упало в воду. Діти кинулись його рятувати. Але з берега вони не могли його дістати, взяли палицю й простягли її Гоболіно. Котик схопився за палицю кігтиками і так дістався до берега.
Діти зраділи кошеняті, зігріли його і стали з ним гратися. Гоболіно теж зрадів. Він довго мріяв про родину і хотів стати домашнім котом. Ввечері, збираючись додому, діти вирішили взяти Гоболіно з собою. Діти запитали в батьків, чи можна його залишити. Батьки дозволили, щоб Гоболіно жив з ними. В цій сім`ї вже жили коти й собаки. Дітки зраділи, що в них тепер буде ще й чорне кошенятко, а Гоболіно зрадів ще більше, бо він тепер має родину. Йому виділили місце й посуд та одарили любов`ю. Тепер в Гоболіно є багато друзів – котенят і собачат та ще із лісу прибігають погратись зайченята..
Котик весело живе й домівку має і до себе в гості всіх він закликає!

Олівець та ручка

Жив був простий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона була рожева і блискуча. Підійшов олівець до ручки і каже:
- Давай товаришувати!
- Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча і красива.
Засумував олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він осунувся в цій калюжі і теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила красеня олівця і сказала:
- Давай товаришувати!
Олівець погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї. Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього пробачення і запропонувала:
- Давай будемо вірними друзями!
Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилась казка.
Діма Бурик, 3-А класс

Пригоди друзів

Жив-був Моховик. І жив він у чарівному лісі. Був у нього приятель гриб Опеньок.
Якось вирішили вони піти з непролазного лісу. І вирушили у подорож. Звідки не візьмись з`явився їм по дорозі чудовий метелик і почав кружляти над ними, а потім раптово зник. Друзі вирішили наздогнати його і побігли назустріч сонячному променю, куди як їм примарилось полетів метелик. Так вони потрапили на сонячну галявину.
- А ось наш знайомий! – зрадів Маховик, побачивши метелика.
- Ага, ось ще один, другий, третій… - здивовано рахував Опеньок.
Приятелі ніколи не бачили стільки метеликів одразу. Їх було, мабуть більше ста. Вони стояли задерши свої шляпки догори, дивуються цим видовищем.
Вони і не помітили як раптом на галявину вийшов величезний ведмідь. Він збирав ягоди і гриби. Першим його помітив Опеньок і дуже злякався. Він ніколи не бачив такого великого звіра, але йому багато розповідали про нього його старші брати, яких було чимало.
- Треба тікати – шепотів опеньок на вухо Моховику. Але наш герой розривши рота зацікавлено роздивлявся звіра. Він ніколи не бачив такого і не розумів, що той може бути небезпечним.
Метелик помітив, що його знайомі в небезпеці і вирішив їм допомогти.
- Біжіть за мною, я покажу вам безпечне місце. То було глибоке дупло. А коли ведмідь пішов геть, приятелі без перешкод повернулись додому.
Колосок Катерина 3-Г класс

Пригоди фломастерів

Жили-були в одній яскравій коробці «Веселка» фломастери. Їх було дванадцять братів і одна сестра. Вони мешкали на великій поличці поруч з олівцями, фарбами, альбомом і книжками. Фломастери мріяли намалювати красиву картину. Але ними користувались рідко, час ішов і мрія не здійснювалась. І вони вирішили розмалювати стіл, який стояв під полицею. Фломастери скинули ковпаки і пострибали з полиці на стіл. Тут вони почали танцювати та бігати. Їм було весело і радісно. Сестриця Фло більш за всіх стрибала, малювала червоним кольором яскраві візерунки.
Через деякий час на столі з`явилась неперевершена картина. Всі навкруги були в захваті! Альбоми плескали, книжки співали. Втомлені фломастери заcнули на столі. Коли вони прокинулися, хотіли поставити свої підписи під малюнком, але… не змогли.
- Куди ж поділись наші кольори?
- Вони висохли, бо забули надіти ковпаки!
Фломастери заплакали, і від сліз їхні кольори знов стали яскравими. Мандрівники вирішили повернутись додому. Але як це зробити? До полиці високо! На допомогу прийшли друзі – олівці та фарби. Вони побудували сходинки, по яких наші герої повернулись до рідної домівки. Яка ж це чудова річ – дружба!
Бондар Павло, 3-Г класс

Лисиця та Білочка

Бігла лисиця з полювання і була дуже голодна, бо нічого не впіймала. У животі бурчить від голоду і щелепи зводить. Тут бачить білка на дереві смачно горіхами обідає. Така її заздрість взяла, що надумала вона білку з'їсти. Та й каже:
- Привіт любонько! Як здоров'ячко?
- Будь і ти здорова, лиско.
- Ох і давно ми не бачилися. Давай хоч обнімемося.
Білка вискочила на гілку повище, та й каже:
- Не можу, бо ще не вмивалася після обіду, боюся тебе
забруднити.
- А знаєш, - каже лисиця, - я тепер теж горішки полюбляю, та ще
овочі різні. Оце зранку капусточки наїлася, травички напаслася. Ох і
сита!
- Ой, а я оце хотіла тобі сказати, що біля старого дуба лежить
перепіл з перебитим крилом.
Лисиця як ошпарена з місця зірвалася.
- Та куди ж ти, лиско? А її вже й не видно.
- Біжи побігай! Нас не обдуриш. Та й поскакала в своїх справах.

Чия мама найкраща?

Одного разу зібралися маленькі лісові звірятка на галявині й стали сперечатися чия мама найкраща. Більченятко каже, що його матуся сама ніжна, зайченятко - що його матуся сама лагідна, а ведмежатко - що його найсмачніше готує. Вже сонечко стало сідати, а малята все гомонять.
Почула їх голоси стара мудра сова і вирішила допомогти дітям, підізвала вона звірят й запитує: «Хто Вас приголубить, коли боляче?». «Мама», - в один голос відповідають звірята. А сова продовжує: «У кого сама лагідна посмішка?». «У мами», - знов відзиваються в один голос звірята.
-Хто варить найсмачнішу кашку?
-Ненечка!
-Хто знає найбільше казок?
-Мама!
-А хто для Вас найдорожчий на світі?
-Матуся!
Посміхнулася тоді стара сова й каже: «Бачите? Для кожного малюка його матуся сама-сама найкраща. А для кожної мами - її дитинка найкраща!» І щасливі задоволені звірятка побігли до своїх матусь.
Саша Бистрова

Хоробрий друг

Щоранку маленька господиня Маша приносила маленьким кроленятам великий оберемок запашної конюшини. Вона клала їжу у годівничку, а сама йшла.
Щойно кроленята підбігали до їжі, як раптом із саду вилітала величезна бджола та починала кружляти над кроленятами. Комаха так страшно дзижчала, що налякані малюки тікали і ховалися хто де міг. Вони боялися, що крилате страховисько їх покусає. А бджола сідала спокійнісінько на конюшину і смакувала їжею, а потім летіла геть.
Після цього кроленята вже не наважувалися підійти до годівнички. Вони непокоїлися, що ця страшна комаха знову прилетить.
Увечері, приходячи до своїх маленьких кроленят, Маша дуже непокоїлася і щоразу казала: «Мабуть, наші кроленята захворіли, зовсім нічого не їдять». Вона навіть не здогадувалася, що бідолашні кожного вечора вкладалися спати голодними.
Якось із саду до кроленят завітав у гості їхній сусід - шпак, який жив у шпаківні на старій яблуні. Коли малюки розповіли своєму другові про страховисько, той почав сміятися: «Ох, які ж ви боягузи. Я її сам прожену коли вона прилетить, ось побачите».
- Ти лише хизуєшся - казали кроленята, - а потім сам тікатимеш, як злякаєшся.
Як тільки наступного дня Маша принесла маленьким кроленятам оберемок конюшини, поклала у годівничку і пішла, як знову задзижчала страшна комаха. Прямо згори вона полетіла на годівничку.
Кроленята хотіли вже й тікати, як сміливий сусідський шпак схопив бджолу своїм дзьобом. Комаха ледь вирвалася, та зі зламаним крилом полетіла геть.
Відтоді бджола ніколи більше не прилітала до кроленят поласувати їхньою їжею, кроленята наїдалися досхочу. Та кроленята запрошували завжди свого хороброго друга поласувати смачною їжею.

Хто головніший?

Коли батько ввечері зачиняє двері гаража,всі інструменти оживають і починають сперечатися.
— Я тут головніший ,--вихвалявся Паяльничок,--бо я виконував сьогодні найважливішу роботу трівся і запаював проводи.
—Ні,—заперечив Ключик,—я закрутив безліч великих гайок тому я головніший.
—Ви нічого не тямите,—поважно втрутилася в розмову Електродрель,—я просвердлила
скільки отворів, що й досі голова крутиться дому я головніша .
Тут знявся такий галас! СперечалисьМолотки з Пилками, Викрутки з Ножами,
Домкрат з Точилом. Кожен вважав себе
найголовнішим.
— Ви всі великі хвастуни,—закінчив розмову
Світильник,—головніша від усіх нас -Людина,
а ми лише знаряддя праці в її руках.
Павло Бондар? 3-Г класс

Чарівний пензлик

В одному казковому лісі жив їжачок-Світлячок. Він дуже любив малювати. У нього був чарівний пензлик, за допомогою якого він дуже гарно малював і приносив радість всім звірятам. Їжачок-Світлячок і пензлик були нерозлучними. І це був у нього не простий пензлик а чарівний, він слухався тільки їжачка.
Багато звірят приходили до Їжачка-Світлячка за допомогою, тому що пензликом він малював деякі предмети і вони оживали, намалювавши похмуру тваринку, яка прийшла до нього сумною і хворою, вона одразу ставала веселою і здоровою. І в Їжачка-Світлячка було багато друзів, але саме більше він дружив із зайчиком на ім'я Сіроманчик.
І якось одного дня лисиця і вовк, які заздрили Їжачку-Світлячку і злилися, що він допомагає звірятам, викрали цей чарівний пензлик. Вони хотіли перетворити казковий чарівний ліс в похмурий, і щоб звірята всього боялися в лісі та хворіли. Але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не могли допустити, щоб з їхнім лісом трапилась така біда. І вони одразу вирушили в пошуки пензлика. Йшли вони йшли і зустріли на своєму шляху стару і мудру сову і вирішили запитати у неї можливо вона знає де знаходиться викрадений пензлик. Сова їм розповіла: Викрадений пензлик знаходиться далеко-далеко, на старому великому дубові, який росте на широкій галявині, а пензлик на тому дубові, який охороняє чорний страшний ворон.
- А як нам знайти цей дуб? - запитав Їжачок-Світлячок.
- Ідіть прямо по стежці і вийдете прямо на перехрестя доріг, а там буде стояти камінь на якому буде вказана дорога до старого дуба.
Вони подякували сові і вирушили в дорогу. І ось вони дійшли до перехрестя доріг і побачили камінь. А на ньому написано: „Направо підеш-скарб знайдеш, наліво підеш - золото знайдеш, а прямо підеш - горе знайдеш». Прочитавши все написане наші герої вирішили йти прямо, тому що в цьому напрямку вони зможуть знайти чарівний пензлик.
Йшли вони довго і дуже потомилися і вирішили друзі відпочити, розвели вони багаття, повечеряли і лягли спати. А вранці як прокинулись то побачили, що їх спіймала баба Яга, яка привезла їх на ступі до своєї хатинки на курячій ніжці. Вона розтопила піч, щоб їх з'їсти. Стоячи біля печі баба Яга говорила:
- Ну що впіймались, голубчики!
А вони їй відказують:
- Відпустіть нас, ми шукаємо чарівний пензлик, який у нас викрали лисиця і вовк. Якщо ми не знайдемо пензлик то наш казковий ліс загине.
Але вона їх і слухати не хотіла. І коли баба Яга поралась біля печі в хатинку пробралась маленька мишка із чарівного лісу і вона тихенько перегризла мотузку. Зайчик побачив на поличці якусь баночку з надписом „Чарівний узвар". Взявши цей узвар вони вилили його бабі Язі на голову і вона перетворилася на чарівну паличку. їжачок і зайчик взяли з собою цю паличку, сіли в ступу баби Яги і полетіли на пошуки дуба.
І раптом на них налетіли ворони, але скориставшись чарівною паличкою вони справились із ними.
Нарешті наші герої побачили високий, старий дуб. А на ньому сидів страшний чорний ворон, який охороняв скриньку з чарівним пензликом, але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не розгубилися. Вони підійшли ближче до дуба, доторкнулись його чарівною паличкою - і дуб перетворився в маленьку берізку, а скринька стояла уже на землі. Чорний ворон закричав страшним криком, але наші герої не злякались і вилили чарівний узвар на нього. І чорний ворон
перетворився у красивого метелика.
Взявши із скриньки свій чарівний пензлик друзі вернулись додому, де їх радісно зустріли всі мешканці лісу і дякували їм що вони не дозволили бабі Язі та чорному ворону загубити їх ліс. А лисиця і вовк, узнавши що трапилось, втекли із казкового лісу і більше ніколи не повертались.
Їжачок-Світлячок разом із зайчиком Сіроманчиком допомагали всім звірятам. І надалі у казковому, чарівному лісі всі жили дружно і весело.
Колотило Анастасія, 3-Г

Бджілка Жу-жу

Одного весняного ранку народилася маленька бджілка Жу-жу. Вилетівши з вулика та озирнувшись, вона промовила: «Ой! Як добре навкруги! Все таке зелене та пахуче». Неподалік було багато квітів - ціла галявина .Але Жу-жу здалося що одна красива невеличка Квіточка їй всміхнулась. Коли вона полетіла до неї Квіточка сказала: « Давай дружити,- мені буде дуже приємно» . Жу-жу погодилася: «Будемо друзями!» Цілий день товаришки сміялися та радувались сонячним промінчикам, а під кінець дня квіточка подарувала бджілці квіткового нектару. Повернувшись у вулик вона заснула дуже щасливою і усміхненою. Наступного дня подружки квіточки захотіли також дружити з Жу-жу. Кожна з них запрошувала Жу-жу погомоніти та повеселитися. За це їй давали краплинку солодкого цілющого нектару.
Одного ранку Жу-жу як завжди прилетіла до Квіточки і побачила, що в неї зламана ніжка. «Що сталося?»- запитала бджілка. «Вночі був сильний вітер і в один ІЗ сильних поривів вітру моя ніжка не витримала і зламалася...»-відповіла Квіточка та вронила невеличку сльозу з листочка. «Не переживай, я тобі допоможу вилікуватися!»,- і полетіла до друзів за допомогою. Цілий тиждень день - у - день бджілка прилітала та лікувала бджолиним воском та нектаром ніжку, який давали її подружки –
квіточки. І одного ранку прокинувшись бджілка побачила веселу та усміхнену Квіточку яка запрошувала її погратися на галявині разом з іншими квіточками.
Промайнуло літо. Прийшла осінь. Бджілка і квіточка засумували, бо прийшов час розлучатися на зиму і йти лягати спати. Заснувши, товаришки побачили один і той-же сон: про зустріч наступною весною, про веселих та надійних друзів, котрі приходять на допомогу в скрутну годину
Гангало Ігор, 3-А

Пригоди Діно

Давно жив один маленький динозавр Діно. Він завжди хотів подорожувати, але ніколи не міг. Його батьки завжди подорожували. Одного разу він грався зі своїми друзями в піжмурки та сховався так в лісі, що заблудився в хащах. Діно кликав друзів, а потім пішов шукати свій дім. Він йшов по лісу і натрапив на черепахо подібного динозавра.
Діно привітався і спитав:
- Як тебе звати?
- Мене звати Джуні.
- А мене Діно. Я заблукав, допоможи мені знайти мій дім. Він на зелених пагорбах.
- Гаразд, Діно, ходімо до мого тата.
- Привіт, тату, - каже Діно, - це мій новий друг Діно. Він заблукав, а живе на зелених пагорбах. Ти зможеш розповісти йому де вони знаходяться?
- Так, - відповів тато Джуні. Це дуже далеко і небезпечно. Тобі потрібно пройти через чорний ліс і перейти річку.
- Я готовий!
- З тобою піде Джуні.
Діно і Джуні пішли удвох. Скоро вони побачили попереду ліс. Він був такий темний, що їм стало страшно. Але вони все одно зайшли до лісу. Діно і Джуні довго йшли через ліс. Діно навіть зголоднів. Тільки но він хотів з`їсти якісь листочки, як Джуні зупинив:
- Не їж! Це отруйний плющ.
- Дякую, що врятував мене, - подякував Діно. Після цього вони пішли далі. Через деякий час хлопці вийшли з лісу до річки. На ній ведмідь ловив рибу. Вони з ним привітались і розповіли, що ідуть до зелених пагорбів. Там дім Діно. Ведмідь пригостив їх рибою і сказав, що зелені пагорби за річкою, але тут нема моста. Ждуні подумав та запропонував використати велике дерево замість моста. Ведмідь допоміг повалити сухе дерево на річку. Діно та Джуні подякували ведмедю та перейшли річку. За річкою починалися пагорби. Коли вони піднялися на один з них, то Діно вигукнув «Джуді, ось мій дім!». Так за допомогою свого нового друга Джуні, Діно знайшов дім.
Осіпов Богдан, 3-А клас

Як винайшли мишку

Жила одна мишка. Вона дуже любила ходити у лабораторію. Там вчений трудився над створенням комп'ютера. Мишка була допитлива, та кругом пхала свого носика. Сіренька хотіла допомогти професору створити нове відкриття. Одного разу вона зустріла чаклунку, яка пообіцяла виконати її бажання. Мишеня хотіло стати у пригоді професору. Чаклунка сказала, що треба пробратися до комп'ютера, і там її бажання здійсняться. Мишка все так і зробила, як сказала чаклунка. Як тільки вона опинилася біля комп'ютера, фея застосувала свої чари і мишка обернулася на комп'ютерну мишку! Тепер неможна уявити жодного комп'ютера без цієї маленької помічниці!
Щербак Вікторія, 3-Г

Дивовижний пилосос

Одного разу мені приснився чудернацький сон про те, що до мене прилетів пилосос. Він під'їхав до мого ліжка і запитав: «Хочеш зроблю тобі чаю?» Від несподіванки я не знала, що йому відповісти. Потім пилосос запропонував мені поїсти чого-небудь смачненького. Я відповіла, що в нас нічого такого немає. Тоді він поїхав в магазин і купив цукерок. Ми з ним разом поїли цукерки і він пішов у куток спати. Я в нього запитую: «Хто ж буде прибирати?» А він відповів: «Я втомився і буду спати». От ледачий пилосос.
Герасимова Валерія 3-Г клас

Живий пилосос

Жив собі пилосос. І якось за промінням сонця він потрапив у чарівну країну. А там як в раю! Так багато різноманітних приладів – не можливо порахувати! Якось він зустрів праску. Її звати Висушайка. Вони познайомилися, сподобалися однин одному і заприятелювали. Якось друзі пішли в ліс і заблукали. Висушайка розплакалась і сказала:
-Ми заблукали І назавжди залишимося тут. Пилосос відповів:
-Не плач, Висушайко, мій друг Вертоліт нам допоможе. Він працює в цьому лісі. Я йому зателефоную і він прилетить за нами. Вертоліт швидко знайшов своїх друзів. Він приземлився, погрузив їх собі на борт і відвіз додому. Пилосос і Висушайка подякували своєму рятівнику.
Маслій Альбіна 3-Г

Електроприлади-втікачі

Жила собі дівчинка на м'я Женя. Було у неї в квартир багато електроприладів. Але вона ніколи не доглядала їх. Телевізор постійно забувалася вимкнути, музичний центр завжди був у пилюці, а чайник ніколи не стояв на місці, не допомагала таткові пилососити, а мамі прасувати та багато іншого.
І вирішили електроприлади піти від цієї дівчинки. Женя й не сумувала, бо вирішила, що без них зможе обійтисью
Але коли вона прийшла взимку додому і дуже змерзла, то не змогла зігрітися за допомогою обігрівача. Тоді вирішила Женя випити гарячого чаю, але й чайника не було. Дівчина засмутилася, але вирішила залізти під ковдру і подивитися телевізор. Однак телевізора теж не було. Зрозуміла тоді вона, що була не права і розплакалась. Електроприладам шкода стало дівчинку і вони повернулися.
А Женя стала кожного дня витирати з них пил, ставити вс речі на місця, охайно з ними поводитись, почала допомагати батькам. А на день народження батьки подарували Жені комп'ютер. Дівчинка була дуже рада подарунку й обіцяла дотримуватись правил поведінки з комп'ютером і слухатись батьків.
Ткаченко Саша, 3-Г клас

Мрії збуваються. Казки поруч

Дуже давно, в одній бідній сім`ї був чарівний горщик. Коли йому казали: «Вари», то він варив дуже смачну кашу. А коли казали «Не вари», то він припиняв варити.
Пройшло багато років з тих пір, і в наш час з`явився такий самий чарівний горщик, який з недавнього часу став доступними для багатьох людей. Ім`я цього дива – мікрохвильова піч. З її допомогою можна розморожувати, підігрівати і готувати різні страви. Це дивовижний винахід людства!
Харін Юра, 3-А

http://kazkaszoh.blogspot.com/