Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Вчитель студенту | [ Додати статтю ] |
Враження студентів УКУ про педагогічну практику
| Враження студентів УКУ про педагогічну практику с. Лукія Ольга Мурашко 2000 рік „Не закопуйте своїх талантів” Це слова, котрі ми відчули зі спілкування з вчителями та учнями 80-ої Львівської іспаномовної школи. За короткий час своєї педагогічної практики в цій школі студенти Львівської Богословської Академії десь глибоко в душі відчули таємну тиху радість. Бо те, чого ми так довго вчилися, що виглядало через невизнання богослов’я державою, нікому непотрібним, раптом сталося життєдайним і притягаючим. Студенти зуміли розвинути теплі стосунки з вчителями та учнями в школі. Вони користуються їх особливою увагою і любов’ю. Та в них є ще одна мрія: щоб предмет „Педагогіка” від факультативного піднісся до обов’язкового рівня предметів. Та щоб колись з Божою допомогою дав можливість повноправно ширити світло Божої Любови в українських школах. Оксана Стремоусова 2003 рік Педагогічна практика є надзвичайно важливою чи не для кожного студента Українського Католицького Університету. Особисто я взяла для себе дуже багато протягом трьох місяців викладання в Приватному ліцеї Блаженного Климентія Шептицького. Це був період випробування моїх сил - зможу чи не зможу я бути вчителем. Раніше в мене вже була практика викладання християнської етики під час літніх таборів, але там почувалася вільніше. В ліцеї все було набагато серйозніше. На кожен урок треба готувати детальний конспект, визначати мету, шукати засоби проведення уроку тощо. Ця підготовка забирала достатньо мого часу, адже хотілося, щоб урок був максимально цікавий для дітей. Доводилось читати чи не всю літературу по даній темі, адже учні можуть запитати будь-що. І тут найважливіше для молодого вчителя показати, що він досконало обізнаний з предметом, який він викладає. Я старалася шукати цікаві факти по темі, щоб максимально зосередити увагу учнів. Найбільш неприємно для вчителя бачити байдужість учнів на уроці. Для того, щоб максимально активізувати їх пізнавальну діяльність, я готувала питання для дискусій. Дискусії були найцікавішою частиною моїх уроків, адже тоді я бачила, що учні мислять, задумуються, стараються сформулювати свої думки і виносять їх на загальний розсуд. Увесь виклад нового матеріалу супроводжувався паралельними питаннями щодо цього матеріалу. Кожен учень мав можливість висловити свої особисті погляди на те чи інше питання. Сам урок, який я викладала, релігієзнавство, давав широке поле для постійних дискусій та бесід. Були, звичайно, і труднощі. Тоді як в 10 класі я спокійно викладала новий матеріал, 9 клас часто хотів тільки дискутувати, але не слухати. Вони були просто переповнені енергією та бажанням поділитися власними думками та досвідом. Інколи мені вдавалося спрямувати їх активність на синтез. Взагалі, я надзвичайно задоволена з практики. Можливо тому, що я вже раніше відчула свою схильність до викладання і праці з дітьми. Тут я мала можливість вкотре переконатися, наскільки цікавою й важливою є робота вчителя: наскільки цікаво є вивчати учнів і наскільки важливо є впливати на їх формацію. Також я відчула надзвичайну відповідальність, адже вчитель автоматично стає прикладом для учнів, його поведінка повинна бути бездоганною, він ніколи не повинен образити учня чи вчинити несправедливо. Особливо це стосується оцінювання знань та поведінки. Так що ця педагогічна практика збагатила мене новим важливим досвідом, допомогла реалізувати набуті теоретичні знання й відкрила шляхи для подальшої викладацької роботи. Світлана Ковалишин 2004 рік Протягом 2003/2004 навчального року студенти Українського Католицького Університету мали можливість проходити педагогічну практику у школах м. Львова. Цей період мого життя тепер сміло можу охарактеризувати як період особистого утвердження і зросту. Зросту не лише професійного, але й особистого. Спочатку, коли наш викладач, п. Марія, давала практичні поради, підготовляла морально і духовно, все здавалося легким і зрозумілим. Здавалось, що ти такий розумний можеш – ну майже все. Але коли переступаєш поріг школи, залишаєшся сам на сам з класом, де сидять 30 непосид, то миттєво забуваєш про інтерактивні методи і моделі навчання, структуру уроку... Оговтуватися приходиться дуже швидко, адже прозвучав дзвінок на урок. І ми після знайомства (проводили в ігровий спосіб) комфортно себе почали почувати як учні, так і я. Можливо тому, що специфіка спеціалізованої школи № 27 „Джерельце” полягала в тому, що предмет „Християнська етика” був факультативним, було дуже важко налаштовувати учнів на працю на уроці, активну участь. Як вони згодом дізналися, для них це був час, коли можна посидіти, відпочити, послухати як викладач щось розказує. Тому для мене найважливішим було донести для них важливість Христових правд, показати, що релігія – це не «сухий» предмет, а своєрідне осмислення, упорядкування повсякденності. Це бачення світу не лише в категоріях добра і зла. Але й любові. А, ще можливо й тому, що моїми учнями були діти 8 – 10 класів, підлітки, чия свідомість так невимушено віддзеркалює грані секуляризованого світу. Їхнє прискіпливе сприйняття «банальних» (як вони називали) правд віри, стимулювало мене не лише щось їм розказати, але й у них вселити надію. Вони не люблять примусу, нав’язливості та нещирості. Тому побажання для моїх наступників: полюбити їх такими як вони є. Головне, також, почувати себе вільними і тоді вони запитають, а згодом самі дадуть відповідь, що християнство – це свобода. А щодо методології викладу – використовуйте найрізноманітніші підходи, методи, ігри, репортажі про останні футбольні новини… Інколи було тяжко іти за тією програмою, що подає Міністерство освіти. Тож дозволяла собі «маневрувати» програмою. Щодо проведення виховних заходів, то інколи „неформальне” спілкування, яке відбувалося під час перерви після уроків на коридорах чи в парку, приносили більшу користь і розуміння. Інколи присутність 3-ої особи не дозволяла бути відкритими, відкритими до певної межі, яка б вказувала, що християнин, це – також і воїн, воїн Христа і світла. Для підсумку, можу сказати, що чудова нагода у важкій, наполегливій праці знайти не лише професійний зріст, а можливість донести Summu Theologii у доступний спосіб до серця дитини – найточнішого лакмусу, що відображає твою доступність і здатність реалізовувати свою мету, покликання, обов’язок. Марта Федак 2004 рік Педагогічна практика у садочку св. Миколая була для мене гарною нагодою побачити і зрозуміти своє зацікавлення у педагогічній праці. Досвід спілкування із дітьми у мене вже був з пасторальної практики, котру ми кілька семестрів мали у дитячих сиротинцях міста Львова та майстернях "Віра і Світло". Все ж, досвіду виключно педагогічного я не мала змоги одержати. Власне тому виникає ряд запитань та проблем. На жаль, я ще не мала можливості провести повне заняття з дітьми, тому не можу повністю висвітлити усі проблеми та труднощі. З того що я бачила і пробувала, можу сказати, що найперше - важко було привернути увагу дітей і стати для них певним авторитетом на занятті. Коли це і вдавалось, то увага їх все-одно швидко розсіювалась. Також важко було в чомусь дітей переконати чи попросити робити так, а не інакше. Думаю, що однією причиною таких труднощів є сам вік дітей, бо вони надзвичайно жваві і активні. Виховательку діти більше слухають, хоча їй часто доводиться підносити голос, що насправді є, на мій погляд, слабкою методикою. Добрим є те, що вихователька пропонує дітям різноманітні завдання та забави, які не дозволяють їм нудитись, а навпаки, зосередити увагу та зацікавити. Найбільшим позитивом є те, що діти насправді дуже відкриті і безпосередні у спілкуванні. Вони надаються до навчання, але для доброго результату, на мою думку, потрібен правильний підхід у виховання та навчанні. 2004 рік За час проходження практики у спеціалізованій школі № 26 „Джерельце” я виконувала роль вчителя, а не студента-практиканта, а, отже, у мене не було змоги переймати досвід від когось, а необхідно було одразу застосувати власний (досвід) на практиці. Урок був побудований на застосуванні попередніх знань та особистого досвіду учнів. Використовувались запитання, відповіді які, сприяли розкриттю теми. Таким чином учні мали змогу самостійно „винаходити" відповідь на запитання, і вчитися вже на уроці. Завдяки паралельному веденні занять в обох класах була можливість порівняти рівень знань учнів та їхні особливості сприйняття. Учнів 3-А класу можна охарактеризувати як веселих, життєрадісних, кмітливих діток, розвиток яких цілком відповідає їхньому віку. Учні 3-Б класу дещо вирізняються рівнем інтелекту та ерудованості. Часом складалося враження, що у цьому класі можна читати лекції з філософії. Виникали певні проблеми стосовно програми занять. Зважаючи на розклад уроків, потрібно було викласти 3-4 теми за один урок (45 хвилин), що, звичайно, знижувало якість уроку. Також були труднощі, пов'язані з дисципліною. Очевидно, що застосовувати якісь силові методи не довелося, однак, проблема дисципліни залишилася. Таким чином, ця педагогічна практика була досить цікавим досвідом праці зі школярами. Відчувався брак вмінь, щоб працювати вчителем. Доводилося проявляти творчість під час уроку стосовно викладення теми та щодо дисципліни. Проте, цей досвід, принаймні, допоміг виявити практичні труднощі, які можуть з'явитися під час проведення уроку у школі. Оля Шаран 2004 рік Проводячи уроки християнської етики в спеціалізованій школі № 26 „Джерельце” я змогла застосувати теоретичні знання на практиці. На перших порах це було досить важко, проте з часом все внормувалося. Звикла до дітей, а вони до мене. Приємними моментами були випадки, коли діти хотіли, щоб замість запланованого одного уроку було два, коли раділи, обіймали мене. Відчувала навіть певну «гордість», коли діти добре знали і розуміли попередній матеріал. Були і веселі хвилини на уроках: наприклад, на запитання: «яка тварина спокусила Адама і Єву» один учень відповів: «дракон», а інший «лев чи собака». Сміялися разом, коли на самостійній роботі один учень написав, що Ной потопив човен разом зі своєю сім’єю. Це було весело! Це ж свідчить про дитячу фантазію! Також ми робили газети на уроці, які стосувалися певної теми. На останньому уроці зробили підсумкову газету за весь навчальний рік під назвою «Що ми знаємо?». А такою, розгадували кросворди і загадки, бавилися, змагалися в розумових естафетах, переможці яких отримували призи. Та поряд з радісними моментами педагогічної практики існують і негативні сторони: - Не існує певної визначеної програми даного курсу, що вносить значні проблеми у процес викладання. Часом виявлялося, що діти не знають у третьому класі речей, які повинні були знати ще в першомк. Або коли на початку уроку, почувши назву теми, діти говорять, що вже вчили це минулого року. - На мою думку, повинен бути вчитель, який би мав уроки християнської етики в одному класі з 1 по 11 клас, щоб знати, що вже проходили діти, а що ні. Мої побажання майбутнім студентам-практикантам будуть такі: більше творчості, фантазії, віри в свої сили!!! Ви це зробите краще за нас!!! Головне хотіти це робити!!! Хай щастить! Оля Босак 2004 рік Викладання в Львівській приватній гімназії допомогло мені втілити у життя знання, які я отримала в УКУ. Мені довелося застосовувати різні методи викладання (про які ми говорили на лекціях з педагогіки). Часом доводилось експериментувати. Адже досі не маємо добре розробленої навчальної програми для курсу Християнської етики. Мені приходилося самій складати структуру уроку, шукати допоміжні матеріали для розкриття, знову ж таки вибраної мною теми уроку. Хотілось би, щоб курс «Педагогіка» був обов’язковим у нашому закладі. Адже, студенти УКУ – це майбутні педагоги, які викладатимуть не лише в школах чи університетах, а й у тих місцях, де будуть працювати. І все це згідно з нашим покликанням: ширити Христове Слово про спасіння. Все це, безумовно, пов’язане з різними формами навчання (викладання). Наталія Скасків 2001 рік Протягом довгого періоду часу в нашій країні не могло бути й мови про поєднання освіти та релігії. Прикриваючись правом кожної людини, вірити чи ні, в суспільстві створювалося культурне середовище, в якому релігія та її поняття просто ігноруються. Таке середовище, не можна назвати «нейтральним» щодо віри, воно сприяє не – вірі. Природній пошук Бога в такому суспільстві виливається у різного роду вірування та забобони. Тому, навіть невеликі кроки, які робляться сьогодні в напрямку ознайомлення молоді з релігією та її основними поняттями мають дуже важливе значення. Христина Дітчук 2004 рік Педагогічна практика у спеціалізованій школі № 26 „Джерельце”, перш за все, була для мене (і напевне, для інших практикантів) досвідом «практичного богослов’я». Одна справа – переказувати конспект з Догматики науковими фразами, та зовсім інша – „перекласти” ті знання мовою дитини – першокласника, щоб Бог став для неї не абстрактним поняттям, а живим Богом, який несе добро і світло. Саме цього ми з моєю „напарницею” по практиці і намагались досягти, складаючи власну програму, малюючи і співаючи разом з дітьми. Практика додала впевненості у власних педагогічних талантах, але водночас показала в чому, ще треба вдосконалюватися. Серед побажань на майбутнє – наявність продуманої офіційної програми (це в ідеалі). Можливо, варто перед початком практики провести кілька практичних тренінгів, занять, де б студенти мали змогу „обіграти” конкретні ситуації і отримати певні практичні навички. Ольга Бубес 2004 рік Заняття з дітьми у садочку Св. Миколая проводились по середах о 16 год. З дітьми було працювати добре, приємно та цікаво. Правда, часто діти були розсіяні і їх важко було зібрати до купи, щоб провести заняття. Але незважаючи на це, ми отримували задоволення від цих занять. Ми гралися з дітьми в різні ігри, співали пісні, розповідали різні повчальні історії, молилися разом. Діти розповідали нам вірші. Ми, з ними ставили сценку до свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Діти були захоплені та зацікавлені в приготуванні цього свята. Враження про цю педагогіну практику були хороші та приємні. Застереження: потрібно більше часу, щоб заняття були набагато інтенсивнішими та ефективнішими. | |
| Переглядів: 8167 | Рейтинг: 2.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |