Каталог статей

Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку

Сьогодні все більшого поширення в дитячій середі набувають недоброзичливість, озлобленість, агресивність. Причин цьому є багато. Взаємна нетерпимість і культурний егоїзм через засоби масової інформації, соціальне оточення дітей, сім'ю все частіше проникають і в школу. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання дітей у дусі толерантності. "Так давайте вчитися толерантності в школах та інших співтовариствах, удома й на роботі, а найголовніше - осягати її суть розумом і серцем", - закликає Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор.

Що ж таке толерантність?

Толерантність (від латинського "толеран") - терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, прийняття, розуміння.

Визнання - це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.

Прийняття - це позитивне відношення до таких відзнак.

Розуміння - це уміння бачити іншого із середини, здатність поглянути на його світ одночасно з двох точок зору: своєї власної та його.

Толерантність являє собою нову основу педагогічного спілкування вчителя і учня, суть якого зводиться до таких принципів навчання, які створюють оптимальні умови для формування в учнів культури гідності, самовираження особистості, виключають чинник боязні неправильної відповіді. Толерантність в новому тисячолітті - спосіб виживання людства, умова гармонійних стосунків в суспільстві.

На сьогоднішній день виникає необхідність виховання культури толерантності з найперших днів навчання.

Одному із завдань у формуванні особистості молодшого школяра є збагачення його етичними уявленнями та поняттями. Ступінь оволодіння ними у дітей різна, що зв'язане із спільним розвитком дитини, його життєвим досвідом. У цьому плані велика роль відводиться урокам читання. Часто ми говоримо: "Книга - це відкриття світу". Дійсно, читаючи, малюк знайомиться з навколишнім життям, природою, з однолітками, їх радощами, а деколи і невдачами. Художнє слово впливає не лише на свідомість, але й на відчуття і вчинки дитини.

Слово може окрилити дитину, викликати бажання стати краще, зробити щось хороше, допомагає усвідомити людські взаємини, познайомитися з нормами поведінки.

Після прочитання дитячої казки Ганса Христіана Андерсена "Бридке каченя", пропоную дітям відповісти на наступні питання:

• поясніть причини того, що ніхто не любив бридкого каченяти, і він виявився предметом нападок з боку інших;

• чи здаються вам ці причини справедливими і обґрунтованими?

• чи вважаєте ви, що різні в усіх відношеннях люди можуть уживатися разом? Якщо можуть, то яку витягують з цього користь, чому вчаться?

У людей, яких зневажають і відкидають, часто розвивається комплекс неповноцінності, що завдає шкоди їх самоповазі. Знайдіть в тексті речення, з яких ясно, що каченя втрачає самоповагу. Мета - застосувати історію бридкого каченяти до ситуацій, що реально існують в сім'ях або суспільстві. Входивши в роль, діти на собі випробовують, що означає бути ізгоєм. Всі разом обговорюємо, могли б качата якось інакше віднестися до не схожого на них каченяти.

На уроках навколишнього світу ми з дітьми йдемо на екскурсію в парк. Хлопцям даю завдання - знайти два однакові листочки, що впали з одного дерева (спеціально вибираю те, що самотньо стоїть). Діти намагаються знайти. Приносять одні, інші. Ми уважно їх розглядаємо. В одних форма не дуже схожа, в інших різні відтінки кольору. Врешті-решт, діти трохи втомлюються, ентузіазм знижується. Ставлю питання: «Чому природа навіть на одному дереві не створила однакового листя?» Хлопці замислюються. Потім починають висловлювати свою думку.

А чи можна було виконати  це завдання? Відповіді дітей - ні.

Поглянете один на одного. Чи є серед вас хоч би двоє схожих один на одного? Відповіді дітей - ні.

А підніміть руку ті, хто зробив сам хоч одну частину свого тіла: вухо або вію, око або рот...

Таких немає, - відповідають діти.

Виховання культури толерантності повинне здійснюватися за формулою: "батьки + діти + вчитель".

Заходи, в яких беруть участь батьки, служать хорошим прикладом взаємодії двох найважливіших чинників в житті дитини, школи і сім'ї, що об'єднали свої зусилля в учбовому процесі, направленому на виховання відкритого, неупередженого відношення до людського різноманіття.

Саме на першому етапі, коли батьки хочуть, легко йдуть на контакт, необхідно підтримати їх бажання, дати можливість, зв'язати всіх в єдине ціле, щоб разом ділити радощі і прикрощі, разом здолати труднощі і святкувати перемоги.

Ми почали з організації родинних вечорів в класі: на перших порах боязких, але все таки таких, де в атмосфері людського тепла і взаємної щедрості виховувалося бажання "віддати, а не узяти", подарувати людям радість. Таким був вечір "Давайте познайомимося". Кожна сім'я представляла себе: членів сім'ї, їх фотографій, свої кохані національні пісні, вірші на рідній мові, національні блюда, розповіді про родинні і національні традиції.

Ось ми вже всі разом організовуємо велике свято "Я, ти, він, вона - разом дружна сім'я", де діти в національних костюмах розповідають вірші, співають пісні, кожен про свою країну, танцюють національні танці, пригощають всіх гостей національними блюдами, які вони випекли разом з батьками.

На кожному вечорі, на кожному святі клацають фотоапарати, і ось готова величезна фотогазета! Важко сказати, кому веселіше - батькам чи дітям.

Проведемо експеримент. Попросимо різних людей охарактеризувати сучасний світ. І можемо почути: страшний, жорстокий, роз'єднаний. Дійсно у нашому світі страшно жити: страшно знепритомніти на вулиці, страшно йти увечері додому, страшно відкривати двері незнайомцеві, страшно летіти на літаку. Але ще страшніше від думки, що і наші діти, і наші внуки все своє життя переживатимуть почуття недовіри і нетерпимості по відношенню до тих, що оточують.

Тому останнім часом все частіше і частіше виникають розмови про толерантний світ, тобто світі без насильства і жорстокості, світі, в якому найголовнішою цінністю є неповторна і недоторкана людська особа. Але просто розкидатися красивими словами, звичайно, недостатньо. Толерантність потрібно виховувати. Саме тому з'явилася необхідність розробити програму "Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку" і опробовувати її, тим більше що стосунки між сучасними школярами, на жаль, не можна назвати ідеальними.

Представлена система класних годин і колективно-творчих подій, що виховують терпимість по відношенню до людей, дозволить учням успішно адаптуватися не лише до життя в школі, але й за її межами.

Програма "Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку" призначена для реалізації в 1-4 класах і передбачає наступні направлення навчання толерантності:

1. Знайомство дітей з принципом пошани людської гідності всіх без виключення людей.

2. Розуміння того що кожна людина - унікальна особа, і пошана відмінностей між людьми.

3. Розуміння принципу взаємодоповнюваної як основної межі відмінностей. Учні повинні зрозуміти, що їх відмінності можуть виступати як доповнюючі один одного елементи, як дарунок кожного з них групі в цілому.

4. Розуміння принципу взаємозалежності як основи спільних дій. Дітей слід привчити до спільного вирішення проблем і розподілу праці при виконанні завдань, щоб наочно показати, як виграє кожен при вирішенні проблем через співпрацю.

5. І як результат - залучення до культури миру. Діти, що на практиці пізнають, що таке пошана і терпимість по відношенню до інших отримують основи, необхідні для творення миру і розвитку співтовариства. Дії, зроблені ними для служіння співтовариству сім'ї, класу, школи, укріплюють їх знання і роблять можливим створення суспільства взаємної згоди, де живуть в радості і гармонії.

Основною метою програми є формування у дітей навиків толерантних стосунків. Як підсумок реалізації програми очікуються наступні результати:

• дитина, що успішно взаємодіє в колективі;

• дитина, що протистоїть нетолерантним стосункам;

• соціально адаптована дититна.

Виходячи з поставленої мети і очікуваних результатів, оптимальним результатом їх реалізації є організація системи справ в кожному класі впродовж 4 років. Кожен навчальний рік починається з проведення діагностики (соціометрія, анкетування, психологічне тестування) і закінчується підсумковою колективно-творчою справою.

С.В. Бобінова,

вчитель початкових класів вищої кваліфікаційної категорії