Зелені свята в українському побуті. Зелений тиждень. Клечальна субота. Трійця
Тиждень перед Трійцею – Зелений, Клечальний, або Русальний, а три перших дні Троїцького тиждня називаються Зеленими святами.
Зелений тиждень починався у четвер. Із самого ранку дівчата пекли пироги, коржі, готували яєчню. З полудня вили вінки з конвалій, незабудок, чебрецю і обов”язково вплітали в полин. Потім ішли до лісу, розстеляли скатертину під березою і трапезували.
Опісля вони парами розходилися і завивали на берізках вінки. Робити це треба було так, аби не відчахнули гілля від дерева.
У неділю, в день Трійці дівчата поверталися до лісу і розвивали вінки. Перед тим кожна дівчина оглядала свій: свіжий чи зів”яв? У кого вінок не засох, тому довго жити. Вінки також спліталися на батька, матір, сестру, брата, нареченого. Їх пускали по воді: попливе – щастя, потоне – біда!
На Зелені свята цвіте жито. Саме в цей час люди намагалися накликати врожай і захиститися клечанням від злих сил. З цим пов”язано кілька стародавніх хліборобських обрядів – водіння „куща”, „тополі”. В основі цих обрядів – символічні постаті врожаю: тополя, кущ.
На Зеленому тиждні дівчата збиралися до гурту. Вони прикрашали найвищу на зруст дівчинку – „тополю” – хустками, намистом, стрічками та квітами. А потім зі співами водили її селом і полями. „Тополя” низько вклонялася зустрічним, зичила їм доброго врожаю, за що господарі частували дівчат і давали подарунки – „тополі” на стрічки. Мріяли у піснях про майбутнє весілля, бажали доброго врожаю.....
Напередодні святої Трійці, в суботу ранком, дівчата, молодиці та діти йшли в гаї, левади, на луки збирати запашне зілля: чебрець, полин, папороть, любисток... Увечері того самого дня квітчали (замаювали) хати гіллям клену, липи, ясеня, берези, вільхи чи осоки. Прикрашали також двері стаєнь, загород, де ночувала худоба. Молоді деревця, гілля, зрубані в цей день, називали клечанням.
Хати вбирали на Україні по-різному. Гадали, що душі померлої рідні прилітають на обійстя і ховаються у клечанні. Не квітчати хати вважалося гріхом. У помешканні долівку вистеляли татарським зіллям, чебрецем, полином, любистком. За ікони клали васильки та м”яту. Перед божником запалювали свічку або лампадку.
У клечальну суботу існував звичай плести вінки, що вважалися символом молодості, чистої, незаплямованої краси. Звитий з живих квітів вінок, за народним повір”ям, мав силу оберегу.
У Карпатах з клечальною суботою пов”язаний звичай просити вибачення. Переважно так вчиняли старші з найменьшими, і навпаки.
Клечальна неділя припадає на п”ятдесятий день після Великодня. Її ще називають п”ятидесятницею. У цей день зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви. Особливо гарно були вбрані дівчата – у білих сорочках, намистах, замаєні стрічками, квітами. Кожна дівчина тримала у руках жмутик полину, барвінку чи любистку.
Після обідні всі збиралися коло церкви. Тут була закопана тичка, заквітчана гіллям і квітами. – „віха”. Хлопці та дівчата водили хороводи, співали пісні – „Русалку”, „Прилетіла зозуленька”. Забави продовжувалися до піздньої ночі.
Першого дня Трійці двчата йшли в поле чи ліс, плели по віночку і тримали їх до Петрівки, щоб у цей час не залоскотали русалки.
Література:
Р.Кобальчинська. Золоті ключі.К.:Україна.,1993
Українські народні звичаї в сучасному побуті.Л.:Фенікс., 1990
Автор: Скляренко Элина Олеговна
http://uaua.info/
| 