Каталог статей

Продовження

Вчитель. «Три біди є в людини - смерть, старість і погані діти», - говорить народна мудрість. Старість неминуча, смерть невблаганна, перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна застерегтися, це залежить як від батьків, так і від самих дітей. Тож завжди старайтеся бути слухняними, дітки! Турбуйтеся про своїх батьків і не завдавайте їм прикрощів.

Ведуча. Виховує мати синів, дочок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу.

Ведучий. Лише скупі листи приходять час від часу. А коли, нарешті, знайдеться хвилина, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно. Зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов.

Інсценізація поезії «Молитва матері»

Автор.
З доріг, які давно в житті обрані, _
Лише одна веде нас до Христа.
Цей шлях - молитва, що нас навчила мати,
Стежина ця терниста й непроста.
Одної долі плутана дорога.
Губилась вже у прірві небуття.
І лиш молитва матері до Бога
Вернула хлопцеві і душу, і життя -
Батьки йому частенько говорили.

Батько.
Лицем до Бога, сину, повернись,
Забудь вино, не трать даремно сили,
І будь таким, як ми - щодня молись.

Автор.
Але вино, товариство, розваги
Йому були милішими завжди.
Батьківських слів не брав він до уваги,
Цурався неба й церкви, як біди.
Молитися він просто ненавидів,
Про Бога навіть чути не хотів.
Та час прийшов - на сірих крилах злиднів
Не лічив він одноманітних днів.
Та не забуде день один навіки,
Це день страшний - бо батько помирав.
Закрили сльози мамині повіки,
А він стояв і п ‘яно реготав.

Син.
Ну, де ж твій Бог, чому не допоможе?
Де твій зцілитель, чом ти не встаєш?
Загнешся ти, як всі, на смертній ложі
І як усі, в сирій землі згниєш!

Автор. Всміхнувся і промовив тихо батько:

Батько.
Я ще живий, а ти - давно мертвець.
Та вже недовго, скінчиться це лихо,
Й мене до себе забере Творець.

Автор.
По смерті батьковій молилась мати:
За душі їхні - батькову й його.
Ці сльози мамині він буде пам ‘ятати
До самого кінця життя свого.
Але тоді ці сльози викликали
У нього злість і ненависть страшну.
І от якось, як нерви його здали,
Він кинув дім й пішов в пітьму нічну.

Син.
І я пірнув в «свободу» просто з мосту.
Тепер я вільний в думці і ділах,
Я ще не знав тоді життя -
Як легко можна заблудить у гріхах.

Автор.
Життя його, як тріску, закружляло,
У вирі суєти, гріхів і зла -
Він пив, як всі, допоки були сили,
І на плечах трималась голова.
Вино - це зло і джерело розпусти,
Не одного згубило вже давно,
Життя для нього стало наче пустка,
Він з джерела життя не лив, а пив вино.
В його душі розпуста так розквітла,
Що він, немов сліпий, в болото йшов
Й не помічав, що поруч було світло.
Він падав, піднімався, далі йшов
Він чув себе, як звірина в капкані,
Від розпачі він мало не ревів.
Та ось якось у тім жахливім стані
Краянина неждано він зустрів.
І він згадав село, і батька й маму,
її печальні очі у сльозах.
Налив собі він в склянку 200 грамів
Й спитав його із бравою в словах:

Син.
Ну що? Мене ще мама пам ‘ятає,
Чи, може, вже навіки прокляла?
Хотів навідатись, та часу я не маю,
Завжди затримують якісь діла.

Краянин.
Твої діла я добре розумію,
Не гірше, ніж про це ти знаєш сам,
Не вухом слухай, серцем, якщо вмієш.
Чи може мати сина проклясти ?
Коли ти втік, твоя матуся бідна
Посивіла від горя і біди,
І кожен день допізна, доки видно,
Все виглядала, чи не повернешся ти.
До неба мати руки простягала,
Молилася за тебе знов і знов,
В очах її надія не вгасала,
А в серці жила віра і любов.
Коли в ногах не стало сил останніх,
То решту сил черпнула з серця дня,
І добровільним ланцюгом чекання
Вона мене за тебе прийняла.

Автор.
Від слів його зірвалася курнина.
Що відділяла світло від пітьми.
Відкрились очі - жде матуся сина,
А він з чужими бавиться людьми.
Він обірвав розмову на півслові.
Лише коротке кинув: «Прощавай!».
Не було більше вести про що мову,
Кричало серце: «Швидше, поспішай!»
Неначе молот бив його по скронях,
Коли він вскочив в поїзд на ходу,
Він задихався в темному вагоні:
Що стріне вдома - радість чи біду?
І ось зупинка, станція знайома,
Веде дорога до села.

Син.
Колись по ній мене малого з дому
За руку мама в білий світ вела.
Тепер вертаюсь я мов божевільний
Чому ж цей білий світ мене навчив?
Я мав свободу, гроші, я був вільний.
Та долю я свою в вині втопив.

Автор.
Дорога повз мовчазний цвинтар вела,
Він пригадав, тож батько тут лежить.
Відшукав закинуту могилу,
Згадавши ту останню мить.
В гіркім риданні впав він на коліна
Й поцілував холодний мокрий хрест.

Син.
Прокинься, батьку, встань із домовини.
Ти був правий, прогнив, мов труп, я весь.
Але тепер тебе я закликаю
Повірити в останній раз мені.
З минулого я назавжди вертаю,
Хай згине все, як у жахливім сні!
Спокутуюсь турботою про маму
Тепер вона не знатиме біди.
Борг поверну своїми я руками
І спрагненим устам подам води.

Автор.
І тут крізь сльози він побачив раптом
Ще один хрест і свіжий горб землі.
І зрозумів з холодним в серці жахом,
Що вже ніхто не жде його в селі.
Лиш синє небо свідком того було,
Як він безсило на могилу впав,
В якій навіки матінка заснула,
І замість мами землю цілував.

Син.
Мамо! Моя єдина!
Чому ж ти сина не діждалась ?
Де порятунок я тепер знайду?
Твоє життя так рано обірвалось.
Я ж сирота, без тебе пропаду!

Автор.
І раптом вітер подихом осіннім
Приніс слова, що серцем він почув.

Голос матері.
В молитві, синку, знайдеш ти спасіння.

Син.
І я до неба руки простягнув -
З тих пір живу я з Господом Ісусом,
Я відчуваю мир в душі своїй.
Хто би колись мене повірить змусив,
Що це і є вершина моїх мрій.
Життя сторінки мого подерті,
Молитва матері перемогла -
В ній чудодійна сила після смерті,
Бо з серця мати черпала слова.
Та пам ‘ять цю, що наскрізь пропікає,
Не руште навіть добрими руками.
На серці камінь - ноша нелегка
Але чи легше, коли серце - камінь.

Учень.
Допоки нас чекають наші мами,
І доки виглядають нас батьки,
Провідуймо, та не лише листами,
Хоч дорогі їм і скупі рядки.
Коли нежданно вдарять в дзвони далі,
Тоді на все, на все знайдеться час.
Але ні сльози, ні вінок печалі,
Уже ніщо не виправдає нас.
Живе рідне слово в піснях колискових,
Стрічається знову в них світ поколінь.
Матусина мова цвіте веселково,
Освічує в небі захмарену тінь.
І де б не були ми в безмежному краю,
Нас кличе додому дитинство святе,
Де кожна пташина, як мати співає,
Верба і калина у лузі цвіте.
Де вся Україна - колиска любові
ІЗ явора й дуба, з горіхових віт.
В устах материнських, у рідному слові
Шепоче Молитву - душі заповіт.
Гойдайте веселку своїми серцями,
Гарячим цілунком торкніться хмарин,
Щоб сонце сміялось, умите дощами,
Щоб завше вертався до матері син.

Пісня “Сину, ангел мій”

Ведуча. Діти, говоріть своїм ненькам ласкаві слова щодня, щогодини, бо ж вона боронить вас від усіх бід щохвилини. Недарма в народі мовиться: «Болить у дитини пальчик, а в матері - серце».

Учень.
Люблю тебе, матусенько єдина,
Любов’ю щирою, як любить лиш дитина.
І Господа щоденно я молю,
Щоб зберігав матусеньку мою.

Учень.
Ще з порога, уздрівши мовить:
«Синочку, Ти як сонце із ясного неба,
А я вишила нову сорочку
Із пахучого льону для тебе».
І вже в хаті матусине свято
Вгамувало всі болі й розлуки.
Пригортаю до вуст винувато
В праці зболені мамині руки.

(Пісня «Мамина сорочка»).

Ведучий.
Любі діти! Ви прожили свою маленьку частинку невгамовного життя. Ідучи самостійно у розквітчаний життєвий вир, ви повинні взяти з собою тільки все добре, чисте, те, що не заплямували наші бабусі, матері. Людина не має права бути безбатченком, мати черству душу, бо черствість породжує зло,   неприязнь, біду.
Скільки б вам не було років, 5 чи 50, завжди потрібна мати, її ласка, її теплий погляд, її любов. І чим більша ваша любов до матері, тим світліше і радісне життя.

Ведуча. Бо справді, мати в домі - це сонце, що дає життя всій родині. І коли це сонечко відсутнє, в домі завжди трапляються всілякі негаразди. А які - вам зараз покажуть наші вихованці.

Сценка «Мама у відрядженні»

1-а учениця.
Ой, Марійко-ученице,
Ти куди біжиш така?
Чом розпатлані косиці?
Забинтована рука?
Чом коліна, як на сміх,
Визирають із панчіх,
А на синьому жакеті
Білий ґудзик, як горіх?

2-а учениця.
Не розпитуйте дарма.
Бо хіба ж я знаю ?
Третій день себе сама
Навіть не впізнаю!
Забруднився комірець,
Загубився гребінець.
Всі підручники з портфеля
Перебрались на стілець.
Кіт нитки загнав під ліжко,
Поки я шукала їх.
Ось що вийшло із панчіх.
Ну й попала я в біду,
Що нічого не знайду.
Ані голки, ані нитки,
Ні ножа, ні сковорідки,
Ні у ванні рушника,
Ні у кухні сірника.
Ми й котлети з братом раз
їли так - несмажені.

1-а учениця. Так, що сталося у вас?

2-а учениця. Мама у відрядженні!

2-й ведучий. А ось що діється з деякими дітьми, коли мама просто на роботі.

Сценка «Обоє хороші»

1-й учень. Страшенно хочу їсти. А на плиті борщ холодний, навіть жир застиг. І котлети також холодні. Вип’ю поки склянку компоту, смакота! Ой, ще сильніше їсти хочеться! Хоч би хто-не-будь прийшов!

(Вбігає хлопчик).

1-й учень. От і добре, що ти прийшов. Зараз і пообідаємо!

2-й учень. А ти розігрів обід?

1-й учень. Ні.

2-й учень. Так чого ж ти радієш?

1-й учень. А я думав, що ти розігрієш.

2- й учень. Що ти, друже, я наробився, як віл! У нас була контрольна, а потім я ще чергував.

1-й учень. Що ж робити? Дуже їсти хочеться!

2-й учень. І мені хочеться. Ось прийде з роботи мама і нагодує нас.
                        (Входить матір з тяжкими сумками в руках).
1-й учень. Мама! Мама прийшла! От тепер ми пообідаємо!

2-й учень. Погано нам без мами. А з мамою так добре.

(Виконується танок).

Ведуча. Слово «мати» - вічне і неповторне, як світ. Уже дві тисячі років, як воно освятилось ласкою неба. Велика жінка від Духа Святого народила Сина Божого. Своєю добротою, покорою, святістю вознеслася над нами Божа Матір Марія, щоб заступитися за нас, щоб просити Сина свого простити наші провини.

(Дівчинка і хлопчик із запаленими свічками проходять до образу Божої Матері).

Хлопчик.
О, Мати Божа, благослови наш любий,
рідний дім і всіх, хто проживає у ньому.

Дівчинка.
І неньку нашу, і зелений гай,
Народ наш рідний і милий край.

Дівчинка.
Як сонце світить і гріє,
Сяє, сяє з небес
Твій погляд, Діво Маріє,
Діво, Княгине чудес!
Як гожа і свіжа рожа,
Що роси живучі п ‘є,
Так живить, Матінко Божа,
Благословення Твоє.

Ведучий. Всемилосердний Боже! Дякуємо Тобі за наших батьків та за все добре, що Ти нам дав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої святі Заповіді. Тож нехай вас, любі батьки, благословить Господь добром, здоров’ям, довгим і щасливим життям.

Ведуча. Хай з нами по житті крокує материнська мудрість, наснага, доброта і щирість. Адже все у світі розпочинається з матері.

(Виходять діти, стають на сцені).

Учень.
Якби мам не було на світі,
То кого б любили діти ?
Наймиліша моя мати,
Бо веде порядок в хаті.
Бо без неї нема щастя,
І не ллється пісня рясно.
Ще, якби не було мами,
Ми б зазнали лиха з вами.
Тож нехай живуть рідненькі,
Усміхаються гарненько.
А ми будем підростати
І матусю доглядати.

(Пісня «Рідна мати моя»).

Ведуча. Ще раз низько вклоняємось вам, милі, дорогі наші мами, любі бабусі!

Ведучий. Вам і тільки вам усі квіти, що принесли ми сьогодні на ваше свято.

(Діти вручають квіти та виготовлені власними руками подарунки).

(Лунає композиція про Україну).

Учень
Ніщо не вічне, тільки матері
уже- й тоді, як нікому стрічати,
допоки сонце сяє нам вгорі,
у кожного живе у серці мати.

Ведуча.
Шановні матері, вчителі.
Щиро щастя вам бажаєм
І усіх вас радісно вітаєм
Із весняним святом.
Всякого добра вам засилаєм,
Дай вам Боже святкувати,
В щасті довгі роки жити
Та на вічне Царство заслужити.
Усіх земних, небесних благ
На многії літа.
Христос Воскрес. Христос Воскрес.

Учасники виступу виконують “Многая літа”.

http://www.mavkovychi.org.ua/