Дякую! Урок чудовий, нестандартний, змістовний! Повезло діткам з такою творчою вчителькою!
Наша кнопка
Ми будемо Вам вдячні, якщо ви розмістите нашу кнопку у себе на сайті. Якщо ви хочете обмінятися з нами банерами, пишіть в гостьову книгу, каталог «Друзі сайту» до Ваших послуг
Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про
неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та
здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати
навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності;
виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо,
вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню
патріотичних почуттів у школярів.
На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері,
розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп,
два плакати, вінок.
Лунає дзвін.. Виходять ведучі.
Ведуча. Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем
за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними
відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за
майбутнє життя.
Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля,
катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.
Учитель. Шановні присутні! Сьогодні ми проведемо вечір-спомин про трагедію
Чорнобиля.
Полин-трава... Стародав¬нє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до
світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву —
полин-трава?
Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у
наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони
порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають
неповторні цінності поліської давнини.
Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони
загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках.
Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.
Ранок... Чорний ранок...
26 квітня 1986 року.
О 1 годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим
реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я. Мирна, щаслива
весна перестала існувати.
Учениця
Зоря полинова горить
І осяває в дооколі.
Порожні села, ниви голі,
Бур'ян, що з вітром гомонить.
Печать і пустка — на віки.
Мов сльози, роси серебріють.
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип'яті вовки.
Ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише
згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з
вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди
покидає рідну домівку.
Ведуча
Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в повітрі ластівки,
Громи стрясають луни-перелуни,
І дощ між небом і землею струни
Сріблясто напинає на вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Куди не глянеш — все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям у ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і
печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
Чортополохом обрій заростає,
Зело і квіти стронцій роз'їдає,
І час пересипається пісками
На полі, що шуміли колосками.
А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло астральне,
І фантастичне, сіре мерехтіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.
Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки встеляють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Ведучий.
Чорнобильська зона...
Звучить фрагмент пісні «Зона» у виконанні Лілії Сандулеси.
Ведуча.
Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос,
у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась
у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана
на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.
Через кілька секунд по сигналу тривоги прибули до реактора пожежні на чолі з
лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Дибенко. Вони ступили у
вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи людей.
Сьогодні згадаємо тих перших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили
собою усіх нас. Це Віктор Дибенко, Володимир Правик, Микола Ващук, Володимир
Тищура, Микола Титенок, Василь Ігнатенко... Усього у ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб із СРСР, зокрема,
українців — 350 тисяч.
Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.
Ведучий. Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідомість. Страшне
чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви.
Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зійде, з'явиться
радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.
Учениця
У лугах пишається калина,
Біжить по каменю вода.
За руку мати молода
Веде у світ малого сина.
Щебече, мов пташа, дитина,
Цвіте і сяє далина,
Але тривожна і сумна
Лежить під небом Україна.
Здається, ніби мирна днина,
Проте, Чорнобильська біда
Не проминула без сліда.
І гіркота пече полинна.
Передчуття терзають злі;
Повторювать все важче й важче,
Що вічно будуть син і мати,
І будуть люди на землі.
Звучить пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину»
Ведуча . Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі
продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Природа оживає:
Жасмин цвіте, і
трави косять,
І сіно пахне і п'янить.
І йдуть дощі, коли не просять,
І з вітром колос гомонить.
Усе живе жадає жити,
Снаги і сили повне вщерть.
І важко, й страшно говорити,
Що над усім чигає смерть.
Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й
прийдешньому. Чорнобиль — незагойна рана на тілі нашої землі.
У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених
пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено
160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч
населення.
Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих.
Ведучий. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути
веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні
будинки.
Учениця
На пустищі дикім росте бузина,
Сіріє край поля хатина сумна.
Облуплені стіни, полин, спориші, —
Не видно й не чути навкруг ні душі.
І тільки при місяці, пізно в ночі,
Коли над хатиною стогнуть сичі
І вікна примарливим блиском горять, —
З сіней у світлицю крадеться, мов тать,
Якась неземна, потойбічна мара,
І груша в дворі завмирає стара.
І чути, як в миснику дзвонять миски,
І хрестяться лячно побожні жінки.
І світять очима коти з темноти,
І хочеться швидше те місце пройти,
Де буйно і дико росте бузина,
Де пусткою хата сіріє сумна.
Учень
На грані людства, на краю —
У тривозі атомній стою.
Душа тривожить, мов птиця:
А що, як висохне криниця?
Тривожить у полі колос:
Чому замовк пташиний голос?
І вмить здригається планета,
І річка Прип'ять і річка Лета.
Не все, не все пощезне * світі.
Ще в зорях — сад, земля — у цвіті.
Лист подорожника. Дорога.
Та в серці — атомна тривога.
Учениця
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове,
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка -
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра,
Запала тиша…..
1-й учень Кохану землю вбили без ножа,
Витає смерть невидима над нами,
Волає криком зболена душа,
Димить реактор горя небесами.
2-й учень З колючим терням на чолі вінець.
Земля у зоні — як у домовині...
Хоч лжепророки дзвонять про кінець —
Жива ж душа, і жити в Україні.
3-й учень Кривава тінь від чорного хреста
Лягла степами аж на хвилі моря.
Пекельна зона — дика і пуста,
Гірка, як полиновий присмак горя.
4-й учень Ще б'ється серце, бо ж душа жива.
Хоч рясно зародила садовина —
Та смертю дихає отруєна трава
І плаче стронцієм поранена калина.
5-й учень Хати скресають болем у селі,
Жевріє ранок в голубім віконці,
І півень на трухлявому щаблі
Курчаток будить грітися на сонці.
6-й учень Зіржавіє, згниє колючий дріт,
Натомлена краса зітре кайдани,
Проб'є кровинка товщу чорних літ,
Жива роса загоїть земні рани.
Звучить сумна музика.
Ведуча Одна зозуля кувала в квітні
Вісімдесят шостого року,
Що ці найближчі місяці літні
Вилізуть людям боком.
Вона так настирливо кувала,
Що суне якась навала
Проти духу нашого і тіла.
Чути стук метронома.
Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині 40 секунд над
четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало
полум'я. Розпочалась пожежа.
Всі учасники виходять. Виконується «Танець вогню» під пісню «Амено».
Танцівниці ставлять запалені свічки на стіл у підсвічник.
Ведуча
Я — вогонь! Язики мого полум'я
Промовляють болючі слова.
Золотим і неміряним полем я
Прошумлю, ніби чорні жнива.
Ведучий Я — вогонь! У потопі моїм не ковчеги —
Тільки дим до небес попливе,
Я не той, що світив у печерах, —
У мені безпросвітність живе.
Ведуча Я — вогонь! Я сидів у бетонній темниці,
Я вам світлим і мирним здававсь,
Та ланцюг мій тримався на нитці
І нарешті дібрався до вас.
Ведучий Я — вогонь! Не чекали від мене цього ви,
І спокійним, як завше, був сон,
Коли рухався я ланцюгово,
Як велить мій глибинний закон.
Інсценівка вірша
С. Йовенко
По черзі виходять чотири учениці в чорних хустках, четверта — з дитиною на
руках.
Автор
Зойкнула Земля чаїним криком:
1-ша учениця Сину, вбережи і захисти!
Автор Вийшла мати і з іконним ликом.
2-га учениця Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Автор
Спалахнуло небо, впало крижнем:
3-тя учениця Сину, збережи і захисти!—
Автор
Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:
4-та учениця йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
Автор
...І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зорані поля.
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.
Дух і Воля. Небо і Земля.
Ведуч а. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні з
охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.
Його загін першим уступив на лінію вогню, а Володимиру ж лише 23 роки. У молодого
лейтенанта не було права на помилку.
Ведучий. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима Віктора
Кібенока з охорони м. Прип'яті. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну
радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко
усвідомлювали небезпеку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.
Ведуча. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги задушливий дим. Киплячий бітум
пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався в шкіру. Люди слабшали
від нестерпної спеки і болю.
На сцену виходять учні-читці.
1-й учень
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-ша учениця
Перший удар на себе...
Перший вогонь на себе...
З полум'ям стали до бою,
З полум'ям смертоносним.
І заступили собою
Світ — що малий, що дорослий.
2-й учень
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом,
Що на вустах Батьківщини,
Світ – із лугами , лісами,
З ріками і зорею,
З чистими небесами
Над скупаною землею.
Виходить учениця (мати) з немовлям.
2-га учениця
І віддали все, що мали:
Життя — що одне в людини.
Вірю, що врятували
Долю моєї дитини. (Співає колискову.)
Спи мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
Вітер з Чорнобиля спить. (2 рази)
Краще його не будить.
Сонечко наше ясне,
Хай нас біда обмине.
В хату не пустим біди —
Треба дитинці рости! (2 рази)
Ведуча. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але
все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що
могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться
творити прекрасне. Серед них і ви, дорогі наші діти.
Ведучий. Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк
не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охороци
виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не
тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.
Ведуча. А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного
були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не
озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій
обов'язок до останнього подиху.
Запам'ятайте їхні імена. На все життя запам'ятайте.
Виходять хлопці з портретами, перев'язаними чорними стрічками.
Ведучий. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.
1-й учень
Коли біда чорнобильська війнула, Коли упав наладчик неживим, Був першим тут
начальник караулу, Володя Правик, з воїнством своїм.
Ведучий. Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.