Ми – козацького роду
Мета. Формувати історичну пам'ять учнів, зміцнювати почуття патріотизму, гордості за славних славних лицарів України, прагнення успадкувати героїчні традиції свого народу.
І. Проблемна ситуація.
На дошці або на плакаті зображено схему "Корінь роду мого".
Кілька учнів (бажаючі, серед яких є й заздалегідь підготовлені), користуючись схемою, розповідають про свій родовід, називаючи рід занять, професії своїх батьків, дідів, прадідів —до відомого їм "коліна".
Учитель. Ми почули розповіді, з яких дізналися, що ваші батьки, діди, прадіди були людьми праці, займали різні посади, мали різні професії. Але кожен із вас не сказав, що хтось із його праотців був козаком. Тим часом ми, українці, кажемо, що ми козацького роду. І в Державному Гімні України співаємо, що "ми, браття, козацького роду". Як ви це розумієте?
(Слухання міркувань учнів.)
Учитель. Якби ви могли сягнути пам 'яттю в глибоку давнину, у добу козаччини, певне, дехто з вас і назвав би свого пращура козаком. Але далеко не всі. Бо й тоді, понад три століття тому, не всі козакували: одні орали землю й вирощували хліб, інші займалися будівництвом міст, ще інші були ремісниками, купцями та ін. І тим не менше кожен свідомий українець з гордістю називає себе нащадком і спадкоємцем козаків. То що ж ми від них успадкували? І хто такі козаки, що їх ім'ям і всю націю називають козацькою?
В історії кожного народу були або є характерні прошарки населення, які стали ніби соціальним символом. Скажімо, назва "самурай" одразу викликає в уяві Японію, "конквістадори"—Іспанію, "яничари"—Османську Туреччину, "шляхта"—Польщу, "бізнесмен"—США.
А слово "козак" — Україну. Не Малоросію, упокорену й русифіковану, а саме Україну, овіяну романтикою боротьби за волю. Як знаємо з історії, Україна княжої доби, яка називалась Київською Руссю, упала під ударами татаро-монгольського нашестя (ХІІ ст.) і воскресла, піднялася з попелу й руїн у добу Козацьку (XVI—ХVІІІ ст.). Чому Україну назвали козацькою та хто такі козаки, про це розкажуть нам сьогодні наші історики.
II. Виступи заздалегідь підготовлених учнів.
1-ий учень. Слово "козак" турецького походження і означає "вільна, незалежна людина". За свідченням видатного історика І.П.Крип'якевича, назву "козак" зустрічаємо у половецькому словнику ХІV ст., в актах кримських італійських колоній, а близько 1490 року вона з'являється і в Україні — на означення людей, що ходили в степи для здобичі і боротьби з татарами. "Їздити в козацтво", "козакувати" означало промишляти в степах.
Осередком козаччини було Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали захист, безпеку і можливість укріпитися. Козацтво сформувалося зі степових здобичників, утікачів від панської сваволі, сміливців, які шукали слави на полях битв.
2-ий учень. Перші фортифікації (укріплення) заклав тут Дмитро Вишневенький, виходець із княжого роду з Вишнівця на Волині, відомий ще в історії як Байда. Це про нього народ склав "Пісню про Байду", яка зробила безсмертним ім'я звитяжця, що зібрав козаків для боротьби з ординцями, побудував замок на о. Хортиця й зумів очолити оборону його від переважаючих числом ворогів. Фортецю почали називати Січ (ще називали Кіш козацький). Засновник Січі, пішовши у Молдовію походом, був підступно схоплений, потрапив у полон до турків, де прийняв мученицьку смерть, але не погодився служити царю турецькому, не зрадив рідної України і віри християнської.
(Виконується або звучить у записі "Пісня про Байду ".)
3-ій учень. Військовий центр козаків, Січ, переходив з острова на острів, нарешті осів на Микитиному Розі, в гирлі Базавлука. Це був замок, обведений валами і палями, з баштами і стрільницями, укріплений гарматами. Запорожці жили у куренях. Під кінець XVI ст. тут уже було кілька тисяч людей. Доступ на Січ мав кожен, хто тут бажав поселитися. Були тут вояки з різних частин, селяни, міщани, студенти чи бурсаки, шляхта, навіть панове з визначних родів. Одні приходили для здобичі і степового господарювання, інші — для боротьби з татарами і лицарської слави. Але не всякий, хто прийшов на Січ, міг стати козаком. Потрібно було пройти нелегку школу навчання і скласти суворі іспити, які витримували не всі, тому спочатку новачок, незалежно від віку, приймався в "молодики". Молодик учився фехтувати "реп'яхом", сидіти на коні, влучно стріляти, розвивав спритність і силу. Молоді хлопці проходили проби як джури в досвідчених вояків, брали участь у поході на Туреччину. Лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця.
4-ий учень. На Січі панував дух рівності, братерства. Усі козаки мали рівні права, називалися товаришами. Всі брали участь у загальній січовій раді, яка вирішувала найважливіші справи. Воля —те, чим найбільше приваблювало Запорожжя. У козаки йшли за покликом серця. Січовики не лише відзначалися хоробрістю й презирством до смерті, вони мали досконалу на той час військову організацію. Усі три види військ:
піхота, кіннота, флот—відзначалися високим бойовим мистецтвом.
У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг — батько. Січ — мати, шабля — дружина, кінь — вірний товариш. Все його життя пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці.
Січ приймала тільки неодружених. Жодна жіноча нога ніколи не ступала на її територію. Такий був тут закон і він залишався незмінним упродовж усього існування Січі
(Виконується пісня "Ой на горі та й женці жнуть ".)
5-ий учень. У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: "З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно оповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування". Цією рисою часто пояснюються давні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Людину малого зросту вони, в силу свого гумору, називали Махинею, великого зросту — Малютою, шибеника — Святошею, незграбного—Черепахою... Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, з самого себе, завжди охоче кепкував з товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.
6-ий учень. Але були речі, до яких козаки ставилися дуже серйозно і ніколи не брали на глузи. Це - віра християнська (на Січі були свої церкви, священники, запоріжці справляли всі свята), це — шаноба до старих. Не багатьом козакам пощастило уціліти в боях та походах і дожити до глибокої старості, а хто дожив і не пішов у монастир, як здебільшого робили в цьому віці запорожці, і лишався на Січі, той був тут на становищі особливому. Без них не обходилася жодна козацька рада, до їхнього слова прислухалися найбільше. Часом саме воно ставало вирішальним.
7-ий учень. Поза Січчю також жили козаки, які брали участь у всіх походах війська запорозького. Але це були люди, які мали сім'ї. Називали їх посполитими, а їхні поселення — паланками. Вони привозили на Січ продукти і різний крам, торгували з купцями, що приїздили до самої Січі з різних країв і земель. Але на територію самої фортеці купцям, як і всім стороннім людям, ступати було заборонено. Керувала всім на Січі виборна козацька старшина.
(Виконується пісня "Наливаймо, браття...")
Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
Щоб кулі минали,
Голівоньки наші.
Щоби Україна
Повік не плакала,
Щоби наша слава, …
Козацькая слава
На весь світ сіяла.
Бо козацька слава
Кровію полита,
Січена мечами,
Рубана шаблями
Ще й сльозами вмита.
Учитель. Не судилось довге життя козацькій державі. Надто багато ворогів зазіхало на наші багаті землі, на наші тихі води, ясні зорі. Але традиції волелюбності, патріотизму, лицарської самопожертви, виплекані козацтвом, дійшли до нас у легендах, піснях, думах. Вони надихали на творчість великого Кобзаря у XIX ст., були ідеалом для борців за вільну Україну — Січових стрільців і воїнів УПА у столітті XX. Без їхнього подвигу не було б нинішньої України. Ось чому ми, українці, з гордістю кажемо: "Ми—козацького роду".
(Виконується Гімн України.)
Підготувала Єрмак А.О. учитель географії Талалаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів
http://talschool.ucoz.ua/
|
