Каталог статей

"Поріс чорнобилем Чорнобиль - бідою нашою поріс"

Сценарій вечора пам'яті до Дня чорнобильської трагедії

Загадили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас довіку не простять!

Ліна Костенко.

Лунає музичний супровід, показ слайдів.

II вед. У ці дні ми привертаємо увагу, як української так і світової громадськості, до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 міл. ІОО тис. наших співвітчизників і жителів інших держав: Білорусії та Росії. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову.

І вед. Пам'ятІ Володимира Правика, Віктора Кібенха, Миколи Тищенка, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Володимира Тищури, які першими вступили у двобій з аварією на ЧАЕС, присвячується…

Читець:

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені,

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

О, світе мій, твоя палає врода,

І полум'я шалено гоготить,

Обпалює епохи і народи,

І в мене мисль...

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив, живе і буде жить...

Допоки нам дивитиметься в очі

Зловісний стронцій атомних страхіть?

/В.Сташук. Атомний диптих/ 

ІІ вед. Здавна чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, лісами, багатими ягодами, грибами, горіхами славилась чорнобильська земля. Та тільки до жахливої ночі 1986 року. Відтоді ця земля почала називатися "зоною".

Статистика

І ведучий.

Вибух 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС призвів до викиду близько 300 млн. радіонуклідів в оточуюче середовище з активної зони станції, та спричинив радіоактивне зараження 53.4 тис. кв. м території України. 189 тис. га орних земель та 157 тис. га лісів стали непридатними для обробки через високий рівень радіоактивного забруднення.

ІІ ведучий.

Згідно зі ступенем забруднення радіонуклідами, територію України поділено на 4 зони: заборонена зона; зона обов'язкової евакуації; зона з правом евакуації; зона підвищеного радіаційного контролю.Заборонена зона містить 20 млн. Сі аварійних радіоактивних викидів. Таке накопичення радіонуклідів у зоні спричиняє можливість їхнього проникнення за межі зони. Підчас повеней вода, потрапляючи на сильно забруднені території, змиває з верхніх шарів грунту значну кількість радіонуклідів і несе їх у Дніпро. Дніпро, разом з водосховищами, є джерелом води приблизно для 30-ти млн. мешканців України; отже він стає для них і джерелом радіоактивного зараження.

І ведучий.

Чорнобиль - не лише технологічна катастрофа. Це і людська катастрофа, вплив якої відчутний і сьогодні. Навіть тепер, коли останній працюючий реактор №3 зачинений, відлуння Чорнобиля стихне ще не скоро. Від аварії постраждало 7% населення України, що становить 3 361 870 осіб. дітей, які мешкали на заражених територіях, які з того часу були евакуйовані і поселені в інших місцях, і у яких щитовидні залози піддалися впливу радіоактивного йоду.

Летять журавлi пiд Чорнобильським небом

Чорнобиль. Чорнобиль. Почуй же цi жахи.

Як стогне земля вiд праху людського,

Як ворон кричить про всi твої страхи,

А ти в ковпацi i не чуєш нiчого

Тобi все одно, стальний ти вiд вiку

I серце стальне в тебе, кров i душа.

Стомились з роками ми жити в цих лiках,

Надiю в життi нам даєш не спiша.

Заснуло все — i звiрi, й птицi,

I люди ходять, мов чумнi.

Не п'ють джерельної водицi.

Стускнiли очi в них яснi.

Спить земля, почорнiла вiд болю.

Змерзлась в грудку душа i болить.

Синку, вернись! Будь же зi мною!

Мати в тривозi ночами не спить.

Не зможу прийти я до тебе, матусю,

Не клич мене, рiдна, нi вдень, нi вночi.

Я вже не радiю, я вже не смiюся.

Спить Чорнобильське небо на моєму плечi.

Летять журавлi пiд Чорнобильським небом,

А мати в сльозах проводжає їх знов.

Може, й ти серед них вiдлiтаєш на небо,

Ти проснешся, мiй синку, ти тiльки заснув...

Чорнобильське небо страшне i похмуре.

Стальнi простирадла на землю лягли.

Чорнобильський кат вiдродився в натурi.

В кайдани пiймать ми його не змогли.

ІІ ведучий.

Постраждалих розподіляють на наступні чотири категорії:

·         особи, безпосередньо задіяні в ліквідації аварії - 86 775 осіб;

·         особи, евакуйовані з уражених районів, в тому числі дорослі, діти та підлітки - 307 982 осіб;

·         особи, які і досі проживають на територіях, що знаходяться під посиленим радіаційним контролем - 549 649 осіб;

·         діти - 1 264 329 осіб.

Пісня «Квіти Чорнобиля» (Виконує ……….._________

І вед. Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі повзають на його околицях. Довкруг все заростає бур’яном.

Читець:

Було село. І називалось Рудня.

На річці Жерев. Рудня Жеревецькою була.

Була на карті малюсінька краплина,

Була... Була... тепер нема.

Родились діти там. Старі там помирали,

Корови паслись, чувся крик гусей.

Лелеки клекотіли над хатами,

І співом півень вдосвіта будив людей.

Було село. Тепер села немає.

Там річка омивала береги

І люди там жили,

Тепер і їх немає -

Роз’їхались по світу хто куди...

О Господи! За що таке прокляття

На мій народ, на рід мій, на село?

Прости нас, Господи, за сльози наші

І за молитви недосказані, прости.

Пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» ( Виконує _________________________

Монолог-спогад «ЗАБУДЬТЕ ЧОРНОБИЛЬ!»

Я мрію назавжди забути квітень 1986-го. Чи то пак, "Чорнобильську трагедію”.

Я хочу, щоб про це ніхто і ніколи не згадував. Щоби сьогодні ввечері не було чергового концерту "з нагоди 25-річчя Чорнобильської катастрофи”. Щоб не показували фільму "Сталкер”, як і 10 років тому. Щоб не розказувала Ліна Костенко про свою подорож у Зону. Щоб не говорили чиновники про те, що і в яких кількостях зроблено для постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Щоб не розповідали активісти із Чорнобильського фонду про те, що держава не турбується... Я хочу просто все забути. Раз і назавжди. Я хочу, щоб мій батько перестав ділити свої спогади на "до війни” та "після війни”. Я хочу стерти зі своєї медичної картки в поліклініці червоні літери – "евакуйована з Чорнобильської зони”. Я не знаю, чи люди вчаться на помилках. Зате я точно знаю, що люди бояться того, чого не розуміють. Після 86-го вийшло безліч книжок та було знято безліч фільмів про те, як відбувалася ліквідація аварії та евакуація людей із зони. Та ніхто не писав про те, що "евакуйовані” не хворі і не заразні. Напевно, тому у дворі мені в спину кричали "чорнобильський їжачок”. І, напевно, саме тому один мій приятель не дозволив мені проїхати в тролейбусі безкоштовно (була така пільга), тому що він не хотів, щоб люди дивилися на мене якось не так, – йому було соромно. Зрештою, здається, і сьогодні ставлення до чорнобильців – приблизно як до хворих на СНІД – усі розуміють, що не заразишся, але руку потискати страшно.

Мені страшно. Страшно, що я не можу забути квітня 86-го. Паніку, автобуси, дозиметри, якими постійно хтось обстежував. Одяг, який міняли з кожної нагоди. А ще – своє довге волосся, яке заледве не обстригли, тому що хтось сказав батькам, що воно багато "набирає”. А ще я не зможу забути справді чудового табору на Чорному морі, куди відправили мало не всіх дітей із зони. І де майже щодня давали шоколад та пекли прекрасні пироги з яблуками. От тільки чомусь надто часто вихователям нашого молодшого загону доводилося відповідати на питання, коли приїде мама. А я там писала слізні листи до батьків. Одному – кудись у Росію, а іншому в якесь атомне містечко України – батьки влаштовували наше подальше життя.

А ще я не забуду того, як знову була там. Рівно через 10 років після аварії. Під час практики в київській газеті, де запропонували зробити матеріал. Тоді я не розуміла, куди їду. Я просто їхала на таку собі екскурсію у Прип’ять, місто, де пройшло моє дитинство. Весело розмовляючи з такими ж туристами. От тільки після чергового шлагбауму мені перехотілося говорити. Похилені хати, запущені сади, розвалені криниці-журавлі...

А потім нас перевдягнули у спецодяг і ми в’їхали в Місто. Місто, яке колись зображали на карті лише найбільшого масштабу, а сьогодні відоме усім.

Прип’ять – містечко, збудоване за всіма правилами радянської архітектури, – купа бетонних "коробок”. Але було там ще багато води і сосен, багато сонця й зелені. Безліч птахів і комарів, наявність яких ти відчував повсякчас... А тут раптом зовсім тихо. Я більше ніде і ніколи не чула такої тиші. Це – коли жодного звуку довкола, окрім твого голосу. І здається, що тут немає навіть луни. Ти закричиш, а слова впадуть тобі до ніг.

Я думала, що буде страшно. Жодного страху. Тому, що це Місто було мені незнайомим. Я не впізнавала вулиць. Там, де мала би бути тополина алея, були лише пеньки, а там, де колись була величезна трояндова смуга, гордість міста, – лише бур’яни. Зрештою, всюди трава по пояс. Зелені аж забагато. Але дорогу до проспекту Леніна, 19 знайшла безпомилково. Чомусь була впевнена, що у двох кімнатах моєї квартири нічого не змінилося. Що я зайду, а там – усе, як раніше. А було зовсім порожньо. Я чула позаду себе якісь слова про плановий вивіз, про хвилю мародерства... А перед очима до неможливого точно спливали деталі моєї дитячої кімнати. І чомусь "Лісова школа” – книжка, яку мама читала перед сном. І саме тут стало страшно. Страшно через те, що там, де було моє ліжко, нічого немає. Страшно, що я повернулася не в місто, де колись жила, а в нікуди. Тому що тут немає сусідського ненажерливого кота Яшки, тут узагалі немає котів. Тепер тут немає нічого – тільки люди. І, напевно, тільки присутність людей стримала тоді від крику. А ввечері в Києві я зрозуміла, чому люди, які працювали тут під час ліквідації, багато пили, на місцевому сленгу це називалося "ганяти шитіків”. Я нічого не "ганяла”, я просто пила. Не п’яніла і плакала. Тому що мене позбавили Міста. Міста, вулицями якого я мала б водити свою дитину і розповідати: от, коли я була така, як ти, то втікала зі школи в цей кінотеатр...

А потім мені не хотілося нічого і нікому розповідати. Про це мовчать. І я мрію, щоб ніхто не нагадував про те, що було 15 років тому. Тому що я хочу думати лише про те, як я назву свою майбутню дитину, а не час від часу відганяти страшні побоювання про те, чи з нею буде все гаразд...

Пісня «Лелеченьки», виконує Полторак Мар'яна

ІІ вед. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

Читець:

З бідою, кажуть тільки ніч

Потрібно перебути.

І знову сни прийдуть до віч,

Та біль принишкне спрутом

А я принижений іду,

І дибиться дорога.

Несу у світ свою біду

Крізь сумніви й тривоги

Несу, неначе, немовля,

Що так зайшлося криком,

Аж захиталася земля

Тривожно й огнелико.

Хай світ довкруг її гуде,

Я буду колихати.

Її щоночі і щодень —

Біда повинна опати.

Віддати людям на землі себе

У кожнім добрім і гарячім олові,

Допоки світить небо голубе,

Допоки світ займеться із любові.

Віддати все: і доброту, і мсту,

Що не дадуть й камінню збайдужіти,

І навіть злість, і зненависть святу,

Що світ Ілюзій може спопелити.

І вед. "Мирний атом" став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

ІІ вед. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії і тим, кого немає поруч з нами. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

/Звучить пісня "Молитва" у виконанні 0.Білозір/, учні хаотично виходять із-за куліс на сцену із запаленими свічками під виконання пісні.