Чебан Тетяна Миколаївна вчитель початкових класів, Бойківщинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Драбівської районної ради
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СІМ’Ї ЗА НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДИТИНИ
Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.
«Єдина реальна рушійна сила виховання – це прагнення бути хорошим. Ні на що інше спиратися нам немає можливості, все інше – пустопорожня балаканина: тільки прагнення бути хорошим, жадоба хорошого, спрямованість до ідеалу – єдина пружина, яка рухає складний механізм педагогічного впливу людини на людину»
(В. О. Сухомлинський)
Проблема педагогічної доцільності змісту, форм і методів сімейного виховання є і залишається актуальною практично для кожної сім’ї, оскільки батьки завжди стоять перед вибором того, що і як робити зі своєю дитиною. Відомо, що саме у сім’ї у дитини формуються основні духовні орієнтири, на основі яких будується її система взаємовідносин у соціальному середовищі. Прийняті в сім’ї цінності визначають поведінку юної особистості, ставлення до себе та до інших, сприяючи духовному зростанню чи, навпаки, перешкоджаючи її розвитку. У зв’язку з актуальністю завдань, що стоять перед сім’єю, науковці-психологи і педагоги мають велику увагу приділити озброєнню батьків ефективними засобами впливу на дитину.
Як свідчать найновіші психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти дитини з батьками, прагнення старшого покоління передати свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал. Емоційний потенціал сім’ї приховує у собі великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе, її потреба у повазі оточуючих.
Amor vincit omnia – любов перемагає все. Цей вираз дійшов до нас з часів існування стародавнього Риму. З любові народжується все прекрасне на землі. Діти, позбавлені батьківської любові, втрачають у своєму морально-психологічному розвитку, і марно покладати надії, що вони надолужать згаяний час у зрілому віці. Відомий педагог В. О. Сухомлинський, розглядаючи педагогіку батьківської та материнської любові, виділяв любов замилування, любов деспотичну та любов відкупу.
У цій статті я маю намір розглянути як сімейне середовище впливає на дитину, про батьківський авторитет, з’ясувати, яка роль сім’ї у вихованні дітей, і що є умовою правильного виховання.
Насамперед батьки повинні пам’ятати про свою роль у вихованні дитини, про велику відповідальність за неї.
Виховати дитину правильно і системно набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання з раннього дитинства – це зовсім не така важка справа,як багатьом здається. За своєю трудністю ця справа під силу кожній людині, кожному батькові й кожній матері!
З народженням дитини батьки сповнені найсвітліших сподівань на її майбутнє. І справді, здається, все буде гаразд, аби тільки в дитини було здоров’я, аби вона народилася повноцінною, аби матеріальні умови, статок відповідали потребам життя сім’ї… Ох ті вже аби… Скільки їх? І все ж молоді й немолоді батьки всіма силами намагалися й намагаються створити умови, щоб виростити і виховати своїх синів і доньок.
Першочергово в сучасному світі батьки дбають про матеріальний добробут. І все ж, коли підростають діти, багато хто з гіркотою відзначає для себе, що не задоволений результатом виховання: діти неслухняні, ліниві, не вміють того і того, не хочуть вчитися, недисципліновані, байдужі до батьків, не поважають старших, не думають про майбутнє, їх цікавлять тільки розваги, безтурботність шкідливо впливає на мораль, розум, інтереси.
Сім’я може бути і могутньою виховною, і руйнівною силою, що знищує все добре, ніжне, насаджує зле та жорстоке. Болем відгукується тоді це в серцях батьків, дитини, близьких людей. Зростає вірогідність появи нової жорстокості, нового зла, бездуховності. Адже людина, виростаючи, створює власну сім’ю і сіє в ній те, що проросло в її душі ще з дитинства. Як сказано було вище: дуже важливим соціально значущим почуттям є батьківська любов до дитини. Батьківська любов багато в чому визначає щастя і долю дитини. Навряд чи знайдуться батьки, які б не бажали своїй дитині щастя.[2]
Прагнення «бути хорошим» закладається в сім’ї. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Під впливом «теплого» сімейного клімату у дітей формується висока сприйнятливість до виховних впливів дорослих. Діти, які виховуються в сім’ях з таким кліматом, добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів ще перебуваючи в дитячому садку. Дуже негативно позначається на самопочутті дитини розлад у стосунках між батьками. Складні сімейні обставини негативно позначаються на психіці дітей, на формуванні їх характеру. Відомо, що немає однакових сімей, однакових батьків.
Отож, сім’ї з різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини, її соціалізацію. Батьківська поведінка – вирішальна річ. Батьки думають, що вони виховують дитину тільки тоді, коли вони з нею розмовляють або повчають, або наказують їй. Насправді ж виховання відбувається в кожний момент, навіть тоді, коли батьків немає вдома. Як батьки одягаються, як розмовляють з іншими людьми і про інших людей, як радіють чи сумують, як поводяться з друзями чи ворогами, як сміються, читають газету, - все це має для дитини велике значення. Дитина бачить і відчуває найменші зміни в тоні дитини, всі повороти батьківської думки доходять до неї невидимими шляхами. Якщо вдома батьки грубі, хвастливі, коли пиячать, а ще гірше, якщо вони ображають старих людей, то результат буде невтішний: батьки виховують дітей погано, і найкращі поради та методи їм не поможуть.
Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до всієї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – ось перший і найголовніший метод виховання! Батько-лежень не виховає працьовитого сина, а матері – шахрайці годі чекати, що донька буде правдивою.
Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. Батьки повинні знати, що робить, де перебуває, ким оточена їхня дитина, але вони повинні дати їй потрібну свободу, щоб вона була не тільки під батьківським контролем, а й під багатьма впливами життя.
Справжня суть виховної роботи полягає зовсім не у розмовах з дитиною, не в безпосередньому впливові на дитину, а в організації сім’ї, особистого й громадського життя і в організації життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора. Тому в цій справі немає дрібниць. Треба прагнути до правильного виховання, щоб потім не довелося займатися перевихованням, бо це набагато важче. [3]
Необхідно мати перед собою точну мету і програму виховної роботи.
Не слід покладатися ні на які рецепти. Треба бути серйозним, простим і щирим. Батьки повинні бути авторитетом для дитини. Авторитет конче необхідний у сім’ї. Потрібно відрізняти справжній авторитет від авторитету фальшивого, що побудований на штучних принципах і намагається створити слухняність всякими засобами. Справжній батьківський авторитет ґрунтується на знанні життя дітей, на допомозі дитині і на батьківській відповідальності за виховання дитини.[5]
Слово дисципліна має кілька значень. Як вчитель початкових класів з багаторічним досвідом роботи рекомендую батькам пам’ятати одне важливе положення: дисципліна створюється не окремими якими-небудь «дисциплінарними» заходами, а всією системою виховання, всією обстановкою життя, всіма впливами, яких зазнають діти. В такому розумінні дисципліна є не причина, не метод, не спосіб правильного виховання, а результат його. Дисципліну треба відрізняти від режиму. Дисципліна – це результат виховання, а режим – це засіб виховання. Тому режим може мати різний характер залежно від обставин. Для режиму характерні доцільність, певність, точність. При правильному режимі не потрібні покарання, і взагалі їх треба уникати, як і зайвих заохочувань. Найкраще в усіх випадках покладатися на правильний режим і терпляче чекати його результатів.
Справжня батьківська любов – не просто втіха, а нелегка систематична праця, результативність якої залежить від усвідомлення її важливості та від уміння обирати доцільні засоби впливу на дитину.
Орієнтиром у цьому можуть прислужитися так звані десять заповідей вихователя, запропонованих Ш. О. Амонашвілі:
1. Виховання має бути гуманістичним, ґрунтуватися на позитивному ставленні дитини до виховного процесу: вона повинна стати добровільним помічником батьків та вихователів.
2. Головна мета виховного впливу – дати дитині відчути радість спілкування з однолітками й дорослими, радість спільної праці, пізнання гри, відпочинку.
3. Характер взаємин дорослих – те середовище, в якому формується особистість людини майбутнього. Треба розвивати і берегти в дитині віру в батьків, вихователів, товаришів, у саму себе.
5. Весь виховний процес має бути пройнятий повагою до особистості дитини.
6. Кожен може проявляти й розвивати в собі свої здатності і здібності.
7. Дитина – імпульсивна істота, їй важко зрозуміти дорослого. Це батьки, вихователі повинні зрозуміти її і будувати її виховні плани на основі поваги до неї.
8. Батькам належить бути принциповими в усіх конкретних випадках розв’язання виховних завдань.
9. Діями батьків мають керувати гуманність, доброзичливість, готовність прийти на допомогу, почуття співпереживання.
10. Слід рішуче відмовитись від крику, грубих висловлювань, насмішок, погроз та примусу. [1]
Міркуючи над темою інтернет – конференції, ми з’ясували, що:
- сім’я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і
формуються найперші духовні потреби;
- сім’я, відіграє велику роль у вихованні підростаючого покоління;
- сім’я є найважливішим фактором, який впливає на формування
особистості, бо саме в сім’ї будується підґрунтя розуміння дитиною
світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні
норми, культурні традиції.
Список використаних джерел:
1. Кириленко Т. С. Виховання почуттів. – К.: Видавництво політичної літератури України, 1989. – 92с.
2. Леві В. Стандартна дитина. – К.: Радянська школа, 1991 - 255с.
3. Макаренко А. С. Книга для батьків. – К.: Радянська школа, 1980 – 327с.
4. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві. – К.: Радянська школа,1988 – 304с.
5. Тищенко С. П. Психологія виховного впливу сім’ї на дитину. – К.,1982 – 47с.
6.Трухин И. А. Будущему семьянину. – К.: Радянська школа, 1988 – 271 с.
Джерело: http://oipopp.ed-sp.net/ |
