Баба Яга увішена грілками з водою, щока перемотана хустиною, важко охкає. Кощій з качалкою, ополоником, на голові баняк чи макітра.
- Привіт, Кощій!
- Здорова була, Яга!
- Здорова?! Яка я тобі здорова, га? Яка я здорова? Тут (показує) – болячка, туди її в пень, болить увесь день, ось тут – морока – од неї болить голова й половина ока! Уже 100 років, як бородавка на носі , а не злізе досі! Зостався один зуб, і той не хоче їсти суп! А він мені – здоро-о-о-о-ва!! Тьху! Років зо 300 тому була здоровою. Ти краще скажи, чом це ти вирядився, що й на моє сліпе око тебе не впізнати. Макітру якусь на голову натягнув, га? А в руці що? Качалка?
- Це моє оружіє. Зброя грізна і несокрушима. Я тепер, Бабо, щоб ти знала, охоронець. Тєлохранитель. Здоров’я охороняти буду.
-Ти-и-и?? Здоров’я? Охороняти? Видать, зовсім на старість з розуму вижив. Та коли ума й замолоду в тебе не водилося, то що вже тепер… Нащо тобі та морока – здоров’я!
- Бабо, я тебе ніяк не зрозумію – сама стогнеш, грілками себе обвішала, а здоров’я морокою називаєш?
- Та ти ж безсмертний, чи забув? Безсмертний! Що тобі ті болячки? Ти однак житимеш вічно! І ніяка бородавка тебе не вхопить! Вирядився він, надів баняка на голову… Здоров'я охороняє… Пхи.
- Та я не своє здоров'я охоронятиму, а людське!
- Ти-и-и? Людське?
- Я!
- Так хоч за плату домовився?
- А як же! Обіцяли, що мене влітку не забудуть, та в казку завітають… Бо інакше сохнути мені влітку на книжній полиці.
- І ти повірив? Що люди читатимуть казки? Та в них роботи – по вуха! Більше найбільшого дуба, що на високій горі, що тридев’ятому царстві, в казковім государстві. Нема коли людям в гору глянути ні літом, ні зимою. Гроші, робота, телевізор, і знов – те саме… Телевізор, гроші, робота... Які ще казки?
- Та я тобі не про дорослих кажу. А про тих, у кого літні канікули. Про дітей! У них же сьогодні свято – День захисту дітей, у всьому великому світі свято, серед усіх народів, і навіть у тридев’ятому царстві – государстві.
- І як же ти їх захищатимеш-охоронятимеш?
- Хе, я в цьому ділі толок знаю. Мене вчить не треба!
- Качалкою?
- А хоча б! Ось, приміром, підуть діти в ліс, а там – хто?
- Хто?
- Лісовик! Та як поведе дітей поміж дубами-пеньками, та як поблудять… А я - що?
- Що?
- А я його качалкою – лусь! І дітей порятую.
- Ну, так Кікімора ще є…. А вона вже… Хе-е…
- Вона мухоморами та поганками ліс застелить, аби дітлахи зібрали, а я – що?
- Що?
- А я – отруйні гриби та в баняк, та в болото закину, хай їх Кікімора сама й варить…
- А коли діти до річки підуть, тоді що? Водяник не промине на глибоке потягтти, в царство підводне…
- Я й з Водяником справлюся. Ополоником його з води вичерпаю, та в баняк. Служба!
- Ти знаєш, Кощію, як би то мені на полиці за літо не усохнути, га? Може й мені до тебе, в ті, в охоронці?
- Не знаю (знизує плечима). Дітей питай.
- (До дітей) Я бабуся метка, і рука моя легка, захищаю від біди, їй кажу - далеко йди, назад не вертайся, добрих людей цурайся! Візьмете мене охороняти ваше здоров'я?
(відповідь очевидна)
- (до Баби Яги) Побігли в казку! Швидше!
- Та я ще хочу трохи на святі…
- Нема коли! Нас уже читають! Яка ж бо казка без нас?..
Джерело: https://szenki.in.ua/ |
