Каталог статей

Батьківські збори №6. Умови успішного виховання дітей у сім’ї

Збори-лекцiя

1. Сiм‘я — мiцний i дружний колектив.

2. Здоровий сiмейний мiкроклімат.

3. Довiр‘я у вихованні.

4. Ставлення до найстарших членiв родини.

5. Єдність вимог всiх дорослих у ставленнi до дiтей.

Виховання дiтей у сiм’ї має в бiльшостi випадкiв суб’єктивний характер i залежить вiд рiвня моральностi i культури батькiв, їх життєвих планiв, iдеалiв, вчинкiв, сiмейних традицiй тощо. Загальновiдомо, що сiм’я може сприяти всебiчному розвитку особистостi або гальмувати його.

Загальну для всiх формулу успiшного виховання дiтей у сiм’ї дати не можна. Сьогоднi ми поведемо розмову про основнi умови виховання учнів, якi можуть бути використанi в кожнiй конкретнiй сiм’ї з врахуванням їй особливостей.

У народi кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Адже врештi-решт долю дiтей визначають не нашi прекраснi поривання, мрії, слова, а загальний мiкроклiмат сiмейного життя, його тональність, загальна спрямованiсть. Часто можна почути: «Дивiться, нiяких спецiальних цiлей сiм’я не ставила, а дiти виросли прекраснi». Гадаємо, що нiчого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дiтей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, нiкому нiхто не зобов’язаний, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це i є по-справжньому добрий педагогiчний клiмат. Дiти, якi ростуть у таких сім’ях, не помiчають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно гарно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминучими бажаннями i мрiями. Їх розмови щирi, а смiх веселий i дзвiнкий. Як писав видатний педагог К.Д.Ушинський, до глибокої старостi залишаються у нас якiсь задушевнi зв’язки з тiєю сiм’єю, з якої ми вийшли. Нам якось навіть важко уявити собi, що цi зв’язки уже розiрванi назавжди.

Звичайно, добрi сiмейнi взаємини не виключають розбiжностей думок, суперечок. Але в дружнiй сiм’ї їх розв’язують без роздратувань, приниження людської гiдностi, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цiнуватимуть авторитет батька й матерi, дiдуся i бабусi.

У виступi на батькiвськiй конференцi директор СШ №17 м. Тернополя В.Д.Лазарчук говорив про дiтей, що виховуються у хороших сiм’ях: «Правду кажучи, менi б дуже хотiлося сказати, що такими їх виховала школа. Але будьмо справедливi, бо школа, враховуючи її специфiку, переважно переконує, спонукає, повчає, а сім’я — це невичерпне джерельце народної педагогiки, практична школа духовності дитини. І якщо в сiм’ї здоровий мiкроклiмат, дiти виховуються особистим прикладом батькiв в дусi патрiотизму i високої духовностi.

Однiєю з умов успiшного сiмейного виховання є довiр’я до дiтей, надання їм самостiйностi. Якщо малюк бачить, що дорослi вiрять в його сили, чеснiсть, доброту, поряднiсть, вiрять в те, що вiн зможе перебороти труднощi в навчаннi, виправити поведiнку, то це довiр’я окрилює його, вселяє впевненiсть у своїх силах, породжує бажання стати кращим.

Для прикладу хочу порiвняти такi двi ситуацiї. Однiй дитинi мама каже: "Ти уже навчився самостiйно контролювати час, тому можеш сам стежити за виконанням режиму дня. Я впевнена, що все буде добре: i уроки зробиш, i погуляти встигнеш. Нагодуй i пограйся з сестричкою. Я тобi повнiстю довiряю”. В iншiй сiм’ї мати сварить сина за те, що вiн довго гуляв на вулицi, в той час коли давно пора виконувати домашнi завдання: "Знову ти довго гуляв. Тобi говори-не говори — як в стiну горохом, нiчого не допомагає. Хiба таким можна довіряти?»

Звичайно, в першому випадку у дитини пiдвищується почуття вiдповiдальностi за свої справи. В другому — недовiр’я може озлобити дитину, викликати впертiсть, небажання стати чемною. Часто в таких випадках малюку хочеться зробити щось на зло дорослим. Та найстрашнiше, мабуть, те, що дитина сама опускає руки: «У мене i так нiчого не вийде».

Помиляються тi батьки, котрi постiйно в приклад своїм дiтям ставлять їх ровесникiв (добре вчиться, гарно поводиться). Це озлоблює малюка. Краще проявити впевненiсть: "Я вiрю, що завтра в тебе вийде краще. Подивись i порiвняй, як ти написав вчора і наскiльки акуратнiше сьогоднi”. Таке довiр’я, як правило, пiдтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Вiдвертi, довiрливi стосунки мiж батьками i дiтьми роблять мiкроклiмат сiм’ї найбiльш благополучним.

Характеризуючи умови успiшного виховання дiтей, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членiв родини — бабусi й дiдуся.

Нерiдко в сім’ях з легкої руки деяких молодих батькiв вкорiнюється зневажливе ставлення до думок, порад дiдусiв i бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях, зробили багато для країни i для нас особисто. Важко уявити, як ранять їх такi грубi реплiки: "Що ви розумiєте?”, "Хто вас запитує? та iн.

Нерiдко чуєш вiд батькiв: «Ви не знаєте, який у нашої бабусi важкий характер. Вона нам тільки заважає виховувати дiтей”. У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки. Адже був час, коли бабуся була конче потрiбна i тодi не заважала. Спробуйте пiдрахувати, скiльки щоденних турбот припадає на долю тих стареньких людей, якi «нiчого не роблять», а тiльки доглядають за домiвкою. Деякi батьки повнiстю перекладають на них виховання своїх дiтей. Бабусi (особливо в мiстах) супроводжують першокласникiв до школи, зустрiчають пiсля урокiв (та ще й несуть портфелi, бо дiти перевтомленi уроками), годують, стежать, як малюк виконує уроки, готують вечерю. Численним i складним справам немає кiнця. Ви ж на роботi спокiйно працюєте, бо впевненi, що вдома все гаразд. То, можливо, варто критичнiше поставитися до своїх висновкiв про бабусину працю. У молодi роки ми мало замислюємось над власною старiстю, та нам i важко це уявити. В одному можна бути впевненим: якщо змалку дитина вiдчуватиме, з якою повагою, чуйнiстю ви ставитесь до своїх батькiв, це обов’язково позначиться i на ставленнi до вас у зрiлi роки.

У дитячої письменницi В. Осєєвої є мудре оповiдання "Бабуся”. Послухайте уривок з нього:

"Прийшов до Бориса товарищ. Товарищ сказав:

—Здрастуйте,бабусю!

Борис весело пiдштовхнув його лiктем:

— Ходiм, ходiм! Можеш з нею не вiтатися. Вона вже стара старушенцiя.

Бабуся обсмикнула кофту, поправила хустку i тихо поворушила губами:

-        Образити, що вдарити, приголубити — треба слова шукати.

А в сусiднiй кiмнатi товариш казав Борису:

-        А з нашою бабусею завжди вiтаються. І свої i чужi. Вона у нас

головна.

— Як це — головна? — зацiкавився Борис.

— Ну, старенька ... всiх зростила. Її не можна кривдити. А чого ж ти зi своєю так? Гляди, батько прочухана дасть за це.

— Не дасть, — насупився Борис. — Вiн сам з нею не вiтається.

Товариш похитав головою:

— Дивно! Тепер старих усi поважають ... От в одних у нашому дворi дiдусевi погано жилося, так йому тепер вони платять. Суд ухвалив. А соромно ж як перед усiма, жах!

-        Та ми свою бабу не кривдимо, — зашарiвся Борис. — Вона у нас ... сита i здорова.

Прощаючись з товаришем, Борис затримав його бiля дверей.

— Бабо, — нетерпляче гукнув вiн, — iди-но сюди!

-        Іду, йду! — зашкутильгала з кухнi бабуся.

-        Ось, — сказав товаришевi Борис, — попрощайся з моєю бабусею.

Пiсля цiєї розмови Борис часто нi з того, нi з сього запитував у бабусi:

— Кривдимо ми тебе?

А батькам казав:

— Наша бабуся краща за всiх, а живе гiрше вiд усiх - нiхто про неї не пiклується!

— Хто це тебе навчив батькiв осуджувати? Гляди менi, малий ще!

І розхвилювавшись, накидалися на бабусю:

— Це, мабуть, ви, матусю дитину пiдбурюєте? Якщо невдоволенi нами, могли й самi сказати.

Бабуся, м’яко всмiхаючись, хитала головою. — Не я вчу, життя вчить. А вам би, дурненькi, радiти треба. Для вас син зростає! Я своє вiджила на свiтi, а ваша старiсть попереду. Що уб’єте, те не вернете».

Цi мудрi слова згадуйте частiше.

Цiнуючи думки старших у родинi, варто турбуватися про єднiсть вимог всiх дорослих у ставленнi до дiтей. Головним є таке правило: ні за яких обставин не допускати в сiм’ї рiзних дiй, неузгоджених впливiв. З нашої вини маленька людина часто вирiшує такi проблеми, якi їй не пiд силу, бiльше того, вони травмують i свiдомiсть. Це стосується як дрiбниць, так i вагомих справ. Скажімо, мати на прогулянцi дозволяє купити морозиво, а бабуся категорично проти. Справа доходить до такої суперечки, що, нарештi, куплене морозиво не приносить хлопчиковi нiякого задоволення. Або батько наполягає, щоб донька щоранку робила зарядку, а мама, коли батько у вiдрядженнi, шкодує дiвчинку («нехай поспить») i порушує заведений порядок. Якщо глянути критично, то в нашому життi таких, на перший погляд, дрiбниць є чимало. Кiнець кiнцем саме вони найсильнiше впливають на загальний тон буденного життя, визначають спокiй i душевний затишок рідної домiвки.

Єднiсть вимог, їх розумка послiдовнiсть, звичайно, вимагають вiд дорослих нервових зусиль, умiння поступитися власним бажанням. Чим ранiше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом i для вас, i для неї. Спiльнi турботи про долю дiтей, звичайно, головне, що об’єднує батькiвськi зусилля на довгiй i тернистiй нивi життя. Тут не може бути мiсця свавіллю, егоїзму, дрiбним розрахункам.

І, на кінець, памятайте, що виховання дiтей в сім’ї не особиста справа батька й матерi, а справа великої державної ваги, тому що нашi діти – це майбутнє України. Вони будуть творити iсторiю. Нашi дiти це майбутнi батьки i матерi, якi теж будуть виховувати своїх дiтей. Але й це ще не все: нашi дiти - це наша старiсть. Правильне виховання – це наша щаслива старiсть, погане виховання - це нашi сльози, це наша провина перед iншими людьми, перед державою.

Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П.