Каталог статей

Батьківські збори №8. Батько як вихователь

Педагогiчний практикум

1. Бесiда вчителя з батьками.

2. Обговорення педагогiчної ситуації

3. Слово вчителя до батькiв.

Обговорення з батьками таких питань:

1. Чим у своїй дитинi ви можете пишатись, що ви в нiй виховали самі?

2. Якi недолiки бачите у вихованнi сина чи доньки i як намагаєтесь їх виправити?

3. Як допомагаєте дитинi у навчальнiй дiяльностi?

4. Чим займаєтесь з дiтьми у вiльний час?

5. Якi позитивнi зрушення у вихованнi своєї дитини ви помiтили останнiм часом? Хто зiграв у цьому провiдну роль (батьки, вчитель, товаришi тощо)?

Обговорення педагогiчної ситуації:

Пере початком навчального року я вирiшив повторити з сином Сергiєм дещо з пройденого матерiалу. Диктую iз тогорiчного зошита текст: «Одного разу Ігор впiймав велику щуку. Хлопчик вiднiс щуку сусiдцi. Тiтка Поля старенька i живе одна».

Написав Сергiй i говорить, усмiхаючись: "Який дурний! Впiймав велику щуку i вiддав чужiй тiтцi”. -  "А пам’ятаєш, весною ми з тобою наловили багато риби і теж вiднесли сусiдцi Марії Тимофіївнi?” — "Так там були однi йоржi і окунi. Мама всi пальці поколола і не захотіла бiльше чистити решту”… Треба признатись, я розгубився. Задав він менi задачку. Виходить, щось упущено, не помiчено... Ми з сином довго говорили. Здається, зрозумiли один одного.

1. Що, на вашу думку, батько пропустив у вихованнi сина?

2. Про що б ви поговорили з сином (донькою) в подiбнiй ситуації?

3. Чи задавали вам дiти подiбнi питання? Якi?

Слово вчителя до батькiв.

Роль батька у вихованнi дiтей особлива. Кожнiй дитинi хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття вiдповiдальностi. Якби кожен батько знав i розумiв, яку величезну потребу в ньому вiдчуває дитина, як вона хоче, щоб поруч був мудрий, мужнiй мужчина!

З цього приводу В.О.Сухомлинський у своєму творi "Слово до батькiв” наводить ряд переконливих прикладiв. Ось один iз них:

«…училися в нашiй школi двi подружки-другокласницi. У однiєї з них - Наталi не було батька. Коли дiвчина була маленькою, вона часто питала в мами, де батько. Мати мовчла, а одного разу розплакалася... Ставши школяркою, Наталя бiльше нiколи не питала про батька.

У її подружки Настi були i мати, i батько. Якось прийшла в гостi Настя до Наталi й запитала: «Де твiй тато?» Дiвчинi соромно було сказати, що в неї немає батька, i вона вiдповiла: "Мiй тато — льотчик. Вiн лiтає ... i дома буває рiдко”. З грошей, якi мати давала на обiд, Наталя щодня вiдкладала по кiлька копiйок. Одного разу сiла в автобус, поїхала в мiсто й купила картуз льотчика ... Коли в щоденнику дiвчини з’являлися незадовiльнi оцiнки, вона говорила подружкам: "Ой, а що менi тато мiй скаже ..." У цих словах чувся не страх, а гордість…

Наталя виросла. У неї тепер своя сiм’я: чоловiк i двi дочки. Пам’ятаю, у день, коли молода мати вперше привела до школи свою старшу дочку, вона розповiла:

— Ви не уявляєте, як потрiбний був менi в дитинствi батько. Я створила його в своїй уявi. Так легше було жити. Батька я уявляла добрим, але суворим, вимогливим. Хотiлося, щоб вiн узяв коли-небудь мiй щоденник i сказав: "Ну, що там у тебе, дочко? ..." Особливо тяжко було, коли я хворiла. Як чекала я, що пiдiйде до лiжка великий, сильний мужчина, покладе руку на голову i порадує: «Нiчого, дочко, скоро видужаєш ...».

Наше завдання полягає в тому, щоб у виховнiй роботi з дiтьми спиратися на незаперечнiсть батькiвського авторитету; вчити бачити i вiдкривати у своєму батьковi тi риси, якi створюють неперехiднi людськi цiнностi — гордiсть i гiднiсть сім’ї. Василь Олександрович стверджує, що пiзнання моральних багатств у власному батьковi — незамiннi уроки громадянської честi. З цього приводу можна навести багато прикладiв.

Коли закiнчився навчальний рік, батько сказав Васильковi:

— Сьогоднi поїдемо на наше з дiдусем поле, синку.

— Хіба у вас є своє поле? — спитав син.

— Є.

Добиралися довго: поїздом, автобусом. Нарештi, досягли лісу. Вздовж узлісся побачили широке рівне поле, на ньому колосилася пшениця.

— Це наше поле, — сказав батько. — Тут твiй дiдусь бився з фашистами. Вибили вони звідси ворога. На цьому полi — його кров ... Он під тим горбком він лежав поранений … А пiсля вiйни я ще зовсім молодим працював тут з односельцями, щоб виростити пшеницю і дати виснаженим вiйною людям в досталь хлiба.

Замислено, суворо, зовсiм по-новому дивився син на поле, яке досі здавалося

йому звичайнісіньким.

Можливо, саме в цю мить зрозумiв хлопець, що означає служити своєму народовi. І тут же побачив у дiдусевi i батьковi вiрних захисникiв Батькiвщини, чесних i працьовитих людей. Якщо кожний син стане, як Василько пiсля вiдвiдання такого поля, дивитися на батька закоханими очима, - не буде мiсця неслухняностi, неповазi.

А ось другий приклад:

«…Іде урок. Учителька по черзі запитує першокласникiв про їх батькiв. Дiти вiдвовiдають, учителька записує. Почувши запитання про батька, звернене до сусіда по партi, Петрик зблiд.

Виявилось, напередоднi, повертаючись зi школи, хлопець зустрiв свого батька біля чайної. Схилившись на паркан, той дивився на дорогу п‘яними очима…

У полi гув трактор, світило сонце. Світ здавався щасливим і спокiйним. Але хіба може бути щасливою хоч одна людина, поки маленький Петрик плаче над п‘яним батьком, а потім, чекаючи запитання вчительки, обливається холодним потом? Чи завжди ми замислюємося про те, що в такі хвилини ламається віра маленької людини в усе свiтле, радісне…?»

- Пам’ятайте, що дитина щаслива тiльки тодi, коли вона вiрить. Неслухнянiсть, зухвальство, грубiсть — усе це виникає в дитячiй поведiнцi саме в тi моменти, коли ламається вiра в найдорожчу людину - батька.

Якщо говорити про громадянське обличчя батька, про його здатнiсть стати зразком для дiтей, то вимiрюється це, насамперед, вiдповiдальнiстю за своїх дiтей. А мiра синiвської слухняностi, дисциплiни, в свою чергу, визначається мiрою батькiвської вiдповiдальностi.

Знайте, шановнi батьки, i пам’ятайте, що дiти переживають ваше падiння як своє особисте горе, сприймають вашу радiсть, як свою. Бережiть дитячу душу i всiляко змiцнюйте вiру в людину.