Каталог статей

Без любові до дітей не може бути справжнього вчителя

Виховання – це насамперед людинознавство.

        Без знання дитини – її  розумового розвитку,  

       мислення, інтересів, захоплень, задатків, нахилів  – немає виховання.

                                              В.Сухомлинський

Витоки гуманної оптимістичної педагогіки – це глибоке знання вчителем, батьками вікових особливостей дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, потреб, бажань, можливостей.

Упродовж багатьох століть педагоги вважали дітей недорозвиненими дорослими. Ніби дитина – це та ж сама доросла людина, тільки в неї менше розуму, волі, досвіду, а більше збудження, рухливості, емоцій. Видатний французький педагог Жан-Жак Руссо вперше висловив думку, що дитина не маленький дорослий, вона інакше сприймає світ, мислить, ніж доросла людина. І лише пізніше, коли виділили дитячу психологію, вчені на різних експериментах довели, що всі психічні процеси в дитячому віці мають свої особливості. Психологію дитини потрібно не враховувати, а приймати за основу педагогічної свідомості і практики. Багато вчителів враховують психологічні особливості не учнів, а самих себе, щоб їм, учителям, було добре і комфортно. Вчителі початкових класів черпають знання про дітей, котрих навчають, із власних спостережень, бесід з батьками, вихователями, з лікарем, з шкільним психологом, з соціальним педагогом.  Нам, педагогам, потрібно частіше згадувати свій особистий життєвий досвід, читати дитячу літературу, спогади дитячих письменників, видатних людей. Усе це може слугувати емоційним підживленням у вивченні багатобарвного досвіду дитинства. Вчити, виховувати, розвивати дитину важко, але й радісно. Упродовж чотирьох років на власних очах, наче квітка, розкривається дитяча особистість. Молодший школяр набуває знань, вмінь і навичок, досвіду, навчається спілкуватися, оцінювати себе й інших. Безперечно, що без любові до дітей не може бути справжнього вчителя. Тільки з любові народжується педагогіка серця. В.О.Сухомлинський писав, що влада педагога над учнем дуже велика, і вона має бути мудрою. Учитель має сприймати людей такими, якими вони є, без поділу на «улюблених», і «нестерпних хуліганів», і водночас створювати умови, щоб вони стали кращими, - це вияв педагогічного гуманізму. Треба виховувати в собі терплячість, уміння не піддаватися роздратуванню через неслухняність дітей. Неприпустимо переносити на дітей своє незадоволення світом, життям, їхніми батьками. Молодші учні надзвичайно чутливі до виразу обличчя, інтонації мовлення, їм подобаються веселі вчителі, з гумором, а не з насмішкою. Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюг довіри, маємо утверджувати у своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини – незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити в ній спочатку людину, а потім учня.

          Отже, кожен учитель має бути щирим у стосунках з дітьми, і вони будуть платити тим самим.

Дереневич А.О.,  Соколівська СЗШ Жашківського районної ради

Черкаської області