Каталог статей

Пригоди Буратіно

         Мальвіна повела Буратіно до кімнати – займатися його вихованням.

-         Сідайте, покладіть руки перед собою. Не горбтеся, – сказала дівчинка й узяла шматочок крейди. – Ми займемось арифметикою … У вас у кишені два яблука…

         Буратіно хитро підморгнув :

-         Брешете, нема жодного…

-         Я кажу, – терпляче повторила дівчинка, – уявімо, що у вас  у кишені два яблука. Хтось узяв у вас одне яблуко. Скільки у вас залишилось яблук?

-         Два.

-         Подумайте краще.

Буратино зморщився, – так добре думав.

-         Два.

-         Чому?

-         Я ж не віддам Хтосю яблуко, хоч як би він не бився.

-         Ви не маєте жодних здібностей до математики, – засмучено сказала дівчинка. – Візьмемося до диктанту.

         Вона підвела оченята до стелі .

-         Пишіть: «А роза упала на лапу Азора». Написали? Тепер прочитайте це чарівне речення з кінця.

         Нам відомо, що Буратіно ніколи навіть не бачив пера і чорнильниці.

         Дівчинка сказала: «Пишіть», – і він одразу встромив у чорнильницю свій ніс і страшенно перелякався, коли з носа на папір упала чорнильна пляма.

Дівчинка сплеснула руками, в неї навіть бризнули сльози.

-         Як важко займатися вихованням!

                                                                               За О. Толстим

Хто кращий?

         Посварилися Ручка й Олівець у пеналі Наталочки. Полягали в різні боки і мовчать. А через що? Через дрібницю: не можуть з’ясувати, хто з них кращий.

         Сварка почалася ще на математиці. Бере й бере Наталочка ручку, щоразу записує щось. Олівець лежить і ображається:

-         О, все її беруть, ніби я зовсім і не існую! Лише наприкінці уроку накреслила Наталочка два відрізки та намалювала коло – тоді він трохи заспокоївся.

         Коли діти почали бігати по класу та пустувати, він штовхнув легенько Ручку і каже :

-         І все ж я ліпший за тебе. Ось настане урок малювання – я тобі доведу.

-         Пхи, тільки на малюванні? А мене беруть на кожному уроці!

-         На читанні – ні, на праці – ні, та й на фізкультурі – ні! – зрадів Олівець.

-         А тебе ще рідше беруть. Лежиш – боки відлежуєш. Лише дарма місце в пеналі займаєш!

-         Зате написане мною можна витерти, коли помилишся, а написане тобою – ні!

-         А ти можеш зламатися!

-         А ти – цілком списатися!

         Так і не вдалося їм порозумітися. Лежать по різні боки, позирають скоса одне на одного…

         Та раптом почули вони слова вчительки :

         -   Запам’ятайте, діти: ручка та олівець – це необхідні речі у шкільному житті, найперші ваші помічники. Бережіть їх, шануйте і ніколи не забувайте вдома!

Слова вчительки так сподобались Олівцеві та Ручці, що вони помирилися.

                                                                                   Т. Маринчук

V.   Стара казка на новий лад.

Колобок

         Викотився Колобок на галявину. Озирнувся навкруги: скільки чудових квітів, а як вони називаються не знає. Захотів полічити барвистих метеликів, що кружляли над квітами, але рахувати не вміє. Хотів написати листа бабусі, щоб не турбувалася, але літер не знає. Зажурився. Що ж робити? Коли чує сорока на дереві скрекоче: «В школу пора! Учитися треба!» Дивиться, а назустріч йому Заєць скаче зі своїми малятами-зайченятами.

-         Добрий день, Зайчику! Куди це ти так поспішаєш?

-         Доброго здоров’я, Колобочку! Вибач, ніколи мені з тобою розмовляти: веду своїх діток у лісову школу.

-         Візьми і мене з собою.

-         Добре, ходімо.

         Прийшли в лісову школу для зайченят.

-         Як ви думаєте, чому вчать у цій школі зайченят? (Як плутати сліди, ховатися від лисиці, стрибати тощо).

-         Чи цікаво було Колобку в цій школі?

Нецікаво стало Колобку в школі для зайчат, покотився він далі. Котиться, котиться, коли бачить: акробатична школа для білченят.

-           Як ви думаєте, чим займаються білченята в своїй школі? ( Вчаться шукати і ховати горішки, сушити гриби, перестрибувати з гілки на гілку тощо).

         Спробував Колобок перестрибнути з гілки на гілку, але не втримався, впав і боляче вдарився. Не захотів більше вчитися в школі для білченят і покотився далі. Котиться, котиться, а назустріч йому біжить ведмежатко Мишко.

-         Агов, Мишку, добрий день! Куди це ти так біжиш?

-         Добрий день, Колобку! Пробач, поспішаю у школу боротьби для ведмежат. Боюсь спізнитися на урок.

-         Візьми мене з собою, будь ласка.

-         Ходімо.

-         Як ви думаєте, що робили ведмежата у школі боротьби? (Вчилися боротися, захищати слабших тощо).

         Під час вивчення різних прийомів Колобку добряче нам’яли боки. Не витримав Колобок і втік.

-         Що б ви порадили Колобку? В якій школі йому б сподобалося вчитися?