Каталог статей

Чому дитина росте нездарою? Основні помилки батьків і як їх уникнути

Подруга скаржиться на сина-п'ятикласника, який не в змозі ні ліжко за собою прибрати, ні посуд вимити. Після чого говорить: «Треба зателефонувати мамі його однокласника, дізнатися, який підручник їм потрібен» Так звідки ж узятися самостійності, якщо мама все робить за хлопчиська? Поки ходить у дитячий садок - одягає-роздягає, у початковій школі - збирає портфель, підліткові - купує зошити і підручники. А якщо вдома є бабусі-дідусі, то дитину усувають і від домашньої роботи.

А потім батьки підрослих чад сплескують у долоні руками: дочка весь день вдома, але навіть картоплі не почистила, син не сходив у магазин ... І все ж, перш ніж лаяти дітей за лінощі, оглянемося на себе.

Психологи запевняють: частіше за все в тому, що нащадок сам нічого не може зробити, винні ми, батьки. Помилки старшого покоління «Не бери віник - забруднишся!..» Перший раз дитина отримує «по руках» за самостійність в 2-3 роки. Коли ходить по квартирі і копіює дії дорослих. То віник схопить, то ганчірку ... І зразу ж чує грізний окрик: не чіпай, впустиш, забруднишся.

Але ж можна і по-іншому: дозволити малюкові допомогти мамі по господарству. Звичайно, в ці роки вам не вдасться залишити дитину один на один з господарськими турботами. Доведеться не тільки стежити, щоб малюк не впав, не розлив, не розбив, а й навчати його підмітати підлогу і мити посуд. Але в такому ніжному віці дітям подобається робити все, що роблять дорослі, а у батьків є прекрасна можливість повсякденні справи перетворити на правило. Адже навіть трирічний малюк цілком може поставити чашку в мийку, прибрати за собою іграшки, за допомогою дорослих одягатися і роздягатися.

«Я сама тебе одягну, так швидше!»

Привчання до самостійності - процес довгий. Найчастіше батькам простіше багато чого зробити за малюка самим. Наприклад, як довго можна чекати, поки малюк незграбними пальчиками застебне всі ґудзики? Так і спізнитися можна! Дозволити дитині випрати свої шкарпетки? Так потім доведеться перепрати…

Хоча вихід зі становища є. Починайте одягатися заздалегідь, носочки виперіть разом, а при митті посуду пов'яжіть дитині фартух.

"Ти ще маленький!»

Звичайно, суворої градації, коли і що дитина повинна робити сама, немає. Але все ж таки якісь етапи дорослішання у всіх проходять приблизно в одному віці. Так, років у п'ять більшість дітей вже самі одягаються, до закінчення початкових класів - починають самі повертатися з школи додому. Важливо вчасно «відпустити» дитину. Якщо цього не зробити, можуть виникнути проблеми з соціалізацією. Адже невміння спілкуватися з дорослими, знайти дорогу в метро і передбачати небезпеку - серйозніше, ніж невміння зав'язувати шнурки.

Вчимося дорослішати

Самостійність - це насамперед відповідальність, говорить психолог Ірина Журавльова. Привчаючи дитину до самостійності, ви вчите її нести відповідальність за свої слова і вчинки. Можливо, не все буде виходити відразу, виникнуть помилки, запізнення, невдачі - але це неминучі етапи дорослішання.

● Окресліть коло обов'язків дитини. Якщо ви не впевнені у виборі, озирніться на його ровесників: що вони вже вміють робити?

● Не копіюйте сліпо рішення інших батьків. Адже у кожної дитини свій темп розвитку, а у кожної сім'ї - свої традиції.

● Добре, якщо якісь самостійні акції дитина буде вживати разом з товаришами. Наприклад, їздити на заняття гуртка не з бабусею, а з другом.

● Не забувайте, збільшуючи коло обов'язків, розширювати і права. Інакше як ви доведете дитині, що вона стала трішки дорослішою?

● І на кожен новий самостійний крок потрібна інструкція з безпеки. Посуд треба мити так, щоб не розбити; дорогу переходити на зелене світло світлофора...

Особистий досвід

Підняти сина вранці до школи - заняття не для людей зі слабкими нервами. Я штовхали його по півгодини, в результаті він не встигав поснідати, спізнювався на уроки.

... Тоді я запропонувала йому самому вставати за будильником, збиратися, а потім будити мене, щоб разом поснідати. Перші два дні він просипав. Вимикав розлючений будильник, закривав очі «на хвилиночку»

... А потім зробив висновки. Тепер син сам регулює, коли йому вставати: раніше, щоб встигнути зі мною поговорити за чашкою кави, чи пізніше, щоб заковтнути сніданок - і бігти.

Особиста думка

Едіта П'єха:

- Моя дочка Ілона і онук Стас рано стали самостійними. Мені теж довелося рано ставати самостійною і дорослішати. Адже я осиротіла в чотири роки. Тато з братом загинули, а мама, щоб вижити в ті військові тяжкі роки, вийшла заміж за нелюба, народила дитину. Увагою своєю і любов'ю мене не балувала. І я усвідомила, що в цьому житті сподіватися немає на кого, що я повинна бути сильною, як дерево в пустелі, якому недостатньо води, але воно має вистояти. І я вистояла.

Альона Надєждіна

http://www.aif.ru/