Каталог статей

Чому важко першокласнику?

Кажуть, починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому житті залежить від доброго початку. Пам'ятайте про це, до­рослі, і ніколи не вимовляйте слова: «Це тільки перший клас!»

Серед безлічі почуттів, які наповняють батьків, коли вони вперше проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших — радість і тривога. Радість, що малюки виросли і їх чекає багато незвіда­ного і захоплюючого. Тривога — як вони впораються зі шкільними тур­ботами, чи не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навко­лишніми. Швидко проходить святкова вереснева атмосфера, почина­ються шкільні будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили.

Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися з учителем своїми переживаннями. Про що вони говорять?

Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна, старанна. Вихователі дитсадка постійно хвалили і дотепер зга­дують із задоволенням.

А тепер усе змінилося, малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче, тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за стіл. І ось тут щоразу починається справжній кошмар: кру­титься, гризе ручку (усе в домі зіпсував), постійно підхоплюється — то до вікна підбіжить, то на кухню помчиться пити або раптом із кішкою почне гратися. Пише будь-як, а переробляти категорично відмовляєть­ся, сидить і черкає щось на папірці. «Уроки готує годинами і від себе не відпускає. Доводиться бути поряд із ним, понукати, контролювати кожний крок. Такий став ледачий! Що трапилося з дитиною?» Нічого нового... Режим!

Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи я так це важливо — дотримуватися його?»                         

Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим  дня набуває особливого значення. Спробую переконати вас у цьому.    Початок занять у школі, як правило, о 8 годині ЗО хвилин. Виходить, потрібно так розрахувати ранковий час, щоб вистачило його на все: прибрати постіль, зробити зарядку, одягтися, поснідати. І головне, вийти з дому заздалегідь, не поспішаючи. Тоді і друзів у дворі почекати  можна, і до школи не бігти, а йти спокійно, трішки погуляти.     

Коли доведеться прокидатися маленькому школяру? Мабуть,  не пізніше сьомої. А тепер пересуньте «відбій» так, щоб до «підйому» було не менше одинадцяти годин (саме стільки часу має спати семи­річний малюк). І неодмінно простежте, щоб щовечора дитина засинала у визначений час.

Отже, перше — сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше накопичується хронічне недосипання. Адже денний сон, такий звичний у дитячому садку, як правило, скасовується.

Навчання і рухи

Друге — рухи. Це найнеобхідніша умова успіху першокласників. Для того, щоб дитина добре навчалася, її руховий режим має складати 12—14 годин на тиждень.

А що ми бачимо на практиці? З дитячого садка малюк переходить у школу. При цьому розумове навантаження значно збільшується, а ру­хове, навпаки, скорочується на 50 %. Малорухливість — найобтяжливіша частина шкільних буднів.

Особливо важко дитині всидіти на одному місці. Сидіти доводиться в класі за партою, потім удома за столом. До того ж, є діти, які намагають­ся на всіх уроках «сидіти струнко», ретельно склавши руки перед грудь­ми і напружено випрямивши спину. Яку важку роботу вони викону­ють! Адже сидіння — активний процес і беруть участь у ньому 250 м'язів із 600, які є в організмі людини.

Ви, звичайно, помічали, що маленькі діти не можуть просто стояти. Вони скачуть на одній ніжці, кружляють, підстрибують. Напевно, кож­ному доводилося чути роздратоване: «Постій спокійно хоча б п'ять хви­лин!» А малюкам важко усе, навіть стояти. Щоправда, при цьому легше функціонувати серцю і легеням. Скільки може вистояти першоклас­ник? Саме п'ять, від сили сім хвилин, не більше. Далі настає перенапру­ження, а потім — зрив.

Навчання і прогулянка

Третє — повітря. Прогулянки на свіжому повітрі — найсильніші ліки від перевтоми.

Із першого шкільного дня час доводиться рахувати, його постійно не вистачає. Після уроків — усі це прекрасно знають — потрібно виконати домашнє завдання, а ще зробити роботу якісно. Посилена увага до на­вчальних успіхів свого чада — сьогодні фактор батьківського престижу. Ось і змушує мама переписувати вправу кілька разів, а м'язи слабкі. Тому почерк стає розмашистим, літери — кривими, письмо — неохайним.

Або читання. Щоб прочитати одну сторінку тексту, треба зробити 500 рухів очима. Малюк швидко стомлюється, не в змозі концентрувати увагу. Починаєш із ним говорити, а він не слухає. З'являється розгальмованість: крутиться, постійно щось хапає руками, кудись поривається, може і під стіл залізти або по канапі поскакати. «Який пустун. Припини забавлятися!» — гнівно викрикують дорослі, дивлячись на такого ма­люка. А він просто не витримує свою вікову норму інтелектуального навантаження.

Наближаються сутінки, а маленький трудівник завзято і безнадійно робить уроки.

Скільки ж на це в нього витрачається часу? Дві, три, іноді навіть чотири години! Так, як показують спостереження, зовсім не рідкість, коли першокласник сидить за уроками чотири години.

А якщо ще й музика, іноземна мова?

Де ж вихід? І перше, на що йдуть батьки — скасування прогулянки. Не встигаєш — не гуляєш. Картина дуже знайома.

Але ось уроки зроблені і наприкінці дня невгамовною увагою всієї сім'ї заволодіває телевізор. Між іншим, за це задоволення діти розпла­чуються своїм здоров'ям.

Чи замислювалися ви, чому передача «На добраніч, діти» триває 15 хвилин? Рівно стільки часу дозволяється дітям проводити біля те­леекрану. Проте люблячі мама і тато, зневажаючи елементарні пра­вила, не заперечують, коли хлопчики і дівчатка до глибокої ночі про­сиджують перед телевізором або комп'ютером, забуваючи про вечірній моціон.

Денна норма прогулянки першокласника — 3 години. А скільки гу­ляє ваша дитина? Напевно, менше. До чого це призводить? Перевтома накопичується, нестача свіжого повітря збільшується. У результаті бать­ківська недбалість обертається на шкоду школяру. Він виснажується в боротьбі з неправильним режимом і уроками, які не піддаються. Важко входить у світ обов'язків, яких не мав колись, причому обов'язків не завжди приємних. Нелегко сходиться з ровесниками в новому колек­тиві і відчуває трепет перед учителем.