Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель батькам » Поради батькам | [ Додати статтю ] |
ЧОМУ ВАЖКО ПЕРШОКЛАСНИКУ?
ЧОМУ ВАЖКО ПЕРШОКЛАСНИКУ? Кажуть, починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому житті залежить від доброго початку. Пам'ятайте про це, дорослі, і ніколи не вимовляйте слова: «Це тільки перший клас!» Серед безлічі почуттів, які наповняють батьків, коли вони вперше проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших — радість і тривога. Радість, що малюки виросли і їх чекає багато незвіданого і захоплюючого. Тривога — як вони впораються зі шкільними турботами, чи не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навколишніми. Швидко проходить святкова вереснева атмосфера, починаються шкільні будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили. Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися з учителем своїми переживаннями. Про що вони говорять? Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна, старанна. Вихователі дитсадка постійно хвалили і дотепер згадують із задоволенням. А тепер усе змінилося, малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче, тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за стіл. І ось тут щоразу починається справжній кошмар: крутиться, гризе ручку, постійно підхоплюється — то до вікна підбіжить, то на кухню помчиться пити або раптом із кішкою почне гратися. Пише будь-як, а переробляти категорично відмовляється, сидить і черкає щось на папірці. «Уроки готує годинами і від себе не відпускає. Доводиться бути поряд із ним, понукати, контролювати кожний крок. Такий став ледачий! Що трапилося з дитиною?» Нічого нового... Режим! Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи я так це важливо — дотримуватися його?» Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим дня набуває особливого значення. Спробую переконати вас у цьому. Початок занять у школі, як правило, о 8 годині 30 хви-лин. Виходить, потрібно так розрахувати ранковий час, щоб вистачило його на все: прибрати постіль, зробити зарядку, одягтися, поснідати. І головне, вийти з дому заздалегідь, не поспішаючи. Тоді і друзів у дворі почекати можна, і до школи не бігти, а йти спокійно, трішки погуляти. Коли доведеться прокидатися маленькому школяру? Мабуть, не пізніше сьомої. А тепер пересуньте «відбій» так, щоб до «підйому» було не менше одинадцяти годин (саме стільки часу має спати шестирічний малюк). І неодмінно простежте, щоб щовечора дитина засинала у визначений час. Отже, перше — сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше накопичується хронічне недосипання. Адже денний сон, такий звичний у дитячому садку, як правило, скасовується. НАВЧАННЯ І РУХИ Друге — рухи. Це найнеобхідніша умова успіху першокласників. Для того, щоб дитина добре навчалася, її руховий режим має складати 12—14 годин на тиждень. А що ми бачимо на практиці? З дитячого садка малюк переходить у школу. При цьому розумове навантаження значно збільшується, а рухове, навпаки, скорочується на 50 %. Малорухливість — найобтяжливіша частина шкільних буднів. Особливо важко дитині всидіти на одному місці. Сидіти доводиться в класі за партою, потім удома за столом. До того ж, є діти, які намагаються на всіх уроках «сидіти струнко», ретельно склав-ши руки перед грудьми і напружено випрямивши спину. Яку важку роботу вони виконують! Адже сидіння — активний процес і беруть участь у ньому 250 м'язів із 600, які є в організмі людини. Ви, звичайно, помічали, що маленькі діти не можуть просто стояти. Вони скачуть на одній ніжці, кружляють, підстрибують. Напевно, кожному доводилося чути роздратоване: «Постій спокійно хоча б п'ять хвилин!» А малюкам важко усе, навіть стояти. Щоправда, при цьому легше функціонувати серцю і легеням. Скільки може вистояти першокласник? Саме п'ять, від сили сім хвилин, не більше. Далі настає перенапруження, а потім — зрив. НАВЧАННЯ І ПРОГУЛЯНКА Третє — повітря. Прогулянки на свіжому повітрі — найсильніші ліки від перевтоми. Із першого шкільного дня час доводиться рахувати, його постійно не вистачає. Після уроків — усі це прекрасно знають — потрібно виконати домашнє завдання, а ще зробити роботу якісно. Посилена увага до навчальних успіхів свого чада — сьогодні фактор батьківського престижу. Ось і змушує мама переписувати вправу кілька разів, а м'язи слабкі. Тому почерк стає розмашистим, літери — кривими, письмо — неохайним. Або читання. Щоб прочитати одну сторінку тексту, треба зробити 500 рухів очима. Малюк швидко стомлюється, не в змозі концентрувати увагу. Починаєш із ним говорити, а він не слухає. З'являється розгальмованість: крутиться, постійно щось хапає руками, кудись поривається, може і під стіл залізти або по канапі поскакати. «Який пустун. Припини забавлятися!» — гнівно викрикують дорослі, дивлячись на такого ма¬люка. А він просто не витрим5ує свою вікову норму інтелектуального навантаження. Наближаються сутінки, а маленький трудівник завзято і безнадійно робить уроки. Скільки ж на це в нього витрачається часу? Дві, три, іноді навіть чотири години! Так, як показують спостереження, зовсім не рідкість, коли першокласник сидить за уроками чотири години. А якщо ще й музика, іноземна мова? Де ж вихід? І перше, на що йдуть батьки — скасування прогулянки. Не встигаєш — не гуляєш. Картина дуже знайома. Але ось уроки зроблені і наприкінці дня невгамовною увагою всієї сім'ї заволодіває телевізор. Між іншим, за це задоволення діти розплачуються своїм здоров'ям. Чи замислювалися ви, чому передача «На добраніч, діти» триває 15 хвилин? Рівно стільки часу дозволяється дітям проводити біля телеекрану. Проте люблячі мама і тато, зневажаючи елементарні правила, не заперечують, коли хлопчики і дівчатка до глибокої ночі просиджують перед телевізором або комп'ютером. Денна норма прогулянки першокласника — 3 години. А скільки гуляє ваша дитина? Напевно, менше. До чого це призводить? Перевтома накопичується, нестача свіжого повітря збільшується. У результаті батьківська недбалість обертається на шкоду школяру. Він виснажується в боротьбі з неправильним режимом і уроками, які не піддаються. Важко входить у світ обов'язків, яких не мав колись, причому обов'язків не завжди приємних. Нелегко сходиться з ровесниками в новому колективі і відчуває трепет перед учителем. ПОГАНИЙ НАСТРІЙ Найнебезпечніший ворог школяра — поганий настрій. А він залежить від того, як пройшов ранок. У цього малюка «знову проспали» і тепер його очікує маса неприємностей. Зарядку не зробив, поснідати не встиг, зібрався як-небудь. Дитина і так поспішає, але дорослі підганяють її і сварять за повільність. У школу доводиться бігти, проте на початок занять все одно спізнилася. Збентеження в душі. Тремтячими руками малюк відчиняє двері і несміливо йде до свого місця. Він неспокійно оглядається навкруги і починає діставати речі з ранця, але ручка з гуркотом падає на підлогу, підручник не знаходиться. Виявляється, що лінійку забув удома, олівець зламаний, наспіх засунутий зошит зовсім зім'ятий. «НЕ МОЖНА» І «ПОТРІБНО» Часто на зборах перед початком навчального року батьки першокласників запитують: кому буде легше вчитися, — тому, хто йде до шко¬ли підготовленим, чи тому, хто не знає грамоти? Звичайно дуже важко відповісти на таке запитання однозначно. Чимало залежить від індивідуальних можливостей дитини. Проте з упевне¬ністю можу стверджувати: для успішного навчання важливіше, наскільки добре діти розуміють значення слів «не можна» і «потрібно», чи знайоме їм почуття відповідальності, чи організовані вони хоча б у найпростішому розумінні цього слова. Якщо хлопчика або дівчинку до школи не навчили виконувати «обов'язкові» справи, стримувати свої бажання, надто раптово виникає в їхньому житті слово «потрібно». Потрібно рано вставати, потрібно сидіти в класі, потрібно писати літери в зошиті, потрібно розв'язувати задачі, потрібно читати, потрібно з вулиці повертатися завидна... Словом, з'явилися справи, які дітям неприємні, але неминучі, а вони не звикли робити те, що їм не подобається, не навчилися керувати власними почуттями. До речі зазначу, що діти, яким удома прищепили елементарні навички самообслуговування, швидше за інших звикають виконувати свої навчальні обов'язки. ЗІБРАНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, САМОКОНТРОЛЬ Зібраності й самостійності бракує багатьом першокласникам. Все це — вади сімейного виховання. Трапляється, батьки, налякані незібраністю малюка, вважають постійний контроль єдиним способом привчити його до відповідальності. Як вони це роблять? Старанно і постійно дорослі починають піклуватися про свою дитину. Ввечері збирають ранець, звіряючись із розкладом, ні на хвилину не залишають без нагляду під час готування уроків, сидячи поруч за столом, телефонують однокласникам і навіть учительці, щоб дізнатися домашнє завдання: «Він у мене такий «забудько». А «забудько» досить швидко починає розуміти, що навчальні проблеми не стільки його, скільки мамина справа. Виконає вправу неправильно, одержить оцінку нижчу за ту, на яку розраховував, і в сльози, та ще й домашнім дорікне: «Ти, мамо (або бабусю), винна!» Отут би саме й запитати дитину: «А чим ти сама на уроці займалася?» Але дорослі чомусь так само пристрасно продовжують терпляче день у день, крок за кроком разом із сином чи донькою освоювати шкільну програму. І так із року в рік, доти, доки, нарешті, «заочне навчання» у середній школі стає їм не під силу. І тоді дитині доводиться скрутно. Розбещена опікою, вона звикла до постійної суттєвої допомоги і не набула необхідних навичок для успішного навчання. Їй бракує зібраності, відповідальності, самоконтролю. Настає момент, коли навчатися школяру стає неймовірно важко. Батьківська турбота, увага і контроль, безумовно, необхідні першокласнику, але діяти треба розумно, обережно, настирливо, не даючи дитині приводу перекласти свої обов'язки на чужі плечі. Якщо хтось із членів сім'ї взяв цього року відпустку у вересні, а хтось у жовтні, щоб приділити дитині більше часу, то ви прийняли правильне рішення. Саме на початку шкільного життя порада і підтримка старших так важливі для маленької людини. Саме зараз вона особливо потребує того, щоб поруч із нею були найближчі люди, які у будь-який момент, якщо знадобиться, прийдуть на допомогу. ВЧИМОСЯ РОБИТИ УРОКИ Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися. Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме. То як бути з часом? Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічного сидіння за виконанням домашнього завдання? Спробую відповісти на ці запитання. ЧІТКЕ ВСТАНОВЛЕННЯ ЧАСУ ДЛЯ ЗАНЯТЬ Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом — уроки мають бути зроблені і зроблені добре. Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини. Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму. Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків? Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, ба-жання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім». Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний. Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим. Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання. ПОВАГА ДО РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це. Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці. СТАЛІСТЬ РОБОЧОГО МІСЦЯ Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є. Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи. Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх. ЯК ОБЛАШТУВАТИ РОБОЧЕ МІСЦЕ ШКОЛЯРА? Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці. Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово¬носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними. Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні. А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв. ВКЛЮЧЕННЯ В РОБОТУ Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок — період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим. Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих. Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини. Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше. Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для від-волікання. Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася. Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку. Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку. При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра. У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури. Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно! Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня. Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид¬кому переключенню уваги дитини від інших занять — їжі, гри, читання — до навчальної діяльності. ТРИВАЛІСТЬ БЕЗУПИННОЇ РОБОТИ Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне навчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних сорока або сорока п'яти хвилин занять. Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвою-вати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок. Чому? У семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль¬на пам'ять, здатність до трива-лого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. 1 не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишається наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнадцять відпочинку. «Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна самостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в першому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома. МОЖЛИВОСТІ ДИТИНИ Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труд-нощів завдання. В одних дітей вже через двадцять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони стають неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безперервність роботи, додаючи три-п'ять хви-лин. В інших малюків виснаження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припустимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не складається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малювання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись. Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, стомлюється вона не скоро. І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо витривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще наприкінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять. Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане найкраще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спробуйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді. Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Майте на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмова, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання. ТЕМП ДІЯЛЬНОСТІ Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при виконанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності. Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно домашні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову переробляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється. Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролювати темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування. Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно визначте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан¬ня і отримати зворотний результат. Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії стануть хаотичними, нецілеспрямованими. Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дитина сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке: • потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру; • потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита; • потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно. Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролювати дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину контролювати свої дії в часі. ЧИ ХОЧЕ ДИТИНА ЙТИ ДО ШКОЛИ? Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи. Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говорити, погодилася б чи ні з цими словами?» 1. Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів. 2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки. 3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас. 4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва. 5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок? 6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися. 7. Найкраще в шкільному житті — це канікули. 8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку. 9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навча¬ються. 10. Якби мені дозволили, я б пішла учитися торік. Усього позитивних відповідей... Обведіть номери висловлювань, із якими ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей. Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися над причинами такої думки. Сума 4—8 балів — так, у школу хочеться, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів. Сума 9—10 балів — вам не варто тривожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на найближчі десять-одинадцять років. ЩО ВІН ЗНАЄ ПРО ШКОЛУ? Тепер визначте, що знає про школу ваш малюк. Адже вже першого вересня в нього виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього найважчими завданнями. Будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь. Отже, вихід із майбутного скрутного становища. Запитайте малюка: 1. Як звертаються до вчительки? 2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати? 3. Що сказати, якщо потрібно вийти в туалет? 4. Що таке урок? 5. Як дізнаються, що пора починати урок? 6. Що таке перерва? 7. Для чого потрібна перерва? 8. Як називається стіл, за яким діти пишуть? 9. На чому пише вчитель, коли пояснює завдання? 10. Що таке оцінка? 11. Які оцінки гарні, а які погані? 12. Що таке шкільний щоденник? 13. У класі вчаться діти одного віку чи різного? 14. Що таке канікули? Важливо, щоб дитина відповіла принципово правильно, можна і без уточнень. Порівняйте її відповіді з правильними; 1. На ім'я і по батькові, на Ви. 2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно. 3. Підняти руку і сказати: «Вибачите, можна вийти?» 4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснення вчителя і відповіді учнів, роблять вправи і не виходять із класу. 5. Дзвенить дзвоник, коридори порожніють, діти біжать у класи. 6. Перерва — це проміжок часу між уроками. 7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочити, пограти, поснідати. 8. Парта. 9. Вчитель пише на дошці. 10. Оцінка — це цифра, якою оцінюють успіхи: правильно або неправильно, добре або погано учень виконав завдання. 11. Щоденник — це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учитель виставляє оцінки. 12. В одному класі вчаться звичайно діти одного віку, одного року народження. 13. Канікули — це перерва в навчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас. Якщо дитина відповіла правильно: — на 13—14 запитань — у шкільних правилах для неї не буде несподіванок; — на 7—10 запитань— непогано, але можна поговорити або почитати про школу; — на 4—6 запитань — необхідно докладніше поговорити про шкільні правила і повернутися до гри; — на 1—3 запитання — а чи ходили ви самі в школу? Пограйте в ту саму гру, придумавши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих. ЧИ ГОТОВИЙ Я БУТИ БАТЬКОМ ПЕРШОКЛАСНИКА? А тепер тест для вас, дорогі батьки. Опрацюйте його результати. Для цього закресліть номери тих запитань, на які ви відповіли позитивно, а потім порахуйте кількість закреслених номерів. Отриману суму запишіть. У графі «Усього» поставте загальну кількість закреслених цифр. Отже, вибирайте близький варіант відповіді: 1. Мені здається, що моя дитина буде вчитися гірше за інших. 2. Я побоююся, що моя дитина буде часто кривдити інших дітей. 3. На мій погляд, чотири уроки — непосильне навантаження для маленької дитини. 4. Важко бути впевненим у тому, що учителі молодших класів добре розуміють дітей. 5. Дитина може добре вчитися тільки в тому випадку, якщо вчителька — її власна мама. 6. Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися писати, рахувати і читати. 7. Мені здається, що діти в цьому віці ще нездатні дружити. 8. Боюся навіть думати про те, що дитина буде обходитися без денного сну. 9. Моя дитина губиться, коли до неї звертається незнайома доросла людина. 10. Моя дитина не ходить до дитячого садка і ніколи не розлучається з матір'ю. 11. Початкова школа, по-моєму, мало спроможна чого-небудь навчити дитину. 12. Я побоююся, що однокласники дражнитимуть мою дитину. 13. Мій малюк, по-моєму, значно слабкіший за своїх ровесників. 14. Боюся, що вчителька не має можливості оцінити успіхи кожної дитини. 15. Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо в школу разом?» 12345 678910 1112131415 Усього ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ОТРИМАНІ ЦИФРИ? Якщо сума позитивних відповідей 4 або менше балів: у вас є всі підстави з оптимізмом зустріти перше вересня — ви самі готові визнати нову соціальну роль вашої дитини. Якщо сума позитивних відповідей 5—10 балів: вам бажано краще підготуватися до можливих труднощів. Якщо сума позитивних відповідей 10 і більше балів: подумайте над своїми відповідями ще раз, можливо, вам варто порадитися з психологом. ЩО Ж ОЗНАЧАЮТЬ СУМИ В СТОВПЧИКАХ ТАБЛИЦІ? Насамперед звертайте увагу на ті, де сума 2—3 бали. 1 -й стовпчик — очевидно, необхідно зайнятися іграми і завданнями, що розвивають увагу, пам'ять, мислення, дрібну моторику рук. 2-й стовпчик — зверніть увагу на те, чи вміє ваша дитина взаємодіяти з іншими дітьми. 3-й стовпчик — можна припустити деякі складності, пов'язані зі здоров'ям вашої дитини, але є ще час зайнятися загартувальними і зміцнювальними вправами. 4-й стовпчик — не виключена можливість того, що в дитини виникнуть труднощі в порозумінні з учителем. 5-й стовпчик — ваша дитина недостатньо самостійна, мабуть, вона занадто прив'язана до матері. Подумайте, можливо, варто відкласти школу на рік? Може, корисно буде пограти в школу влітку? Міркуйте, аналізуйте, радьтеся. Успіхів вам! ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВЧИТИСЯ
«Допомагати чи не допомагати? Сидіти поруч чи не сидіти?» — такі запитання неодмінно ставлять учителю на батьківських зборах. ТРОХИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ Ні для кого не секрет — діти повинні бути самостійними. Але, на жаль, не всі розуміють, що таке самостійність. Звичайно, це не безцільне і безконтрольне бігання вулицями, це не готування уроків, абсолютно без нагляду і зацікавленості дорослих. Адже в деяких сім'ях звичайним явищем буває самоусунення батьків. Вони тішать себе надією, що семирічна дитина власними силами може подолати шкільну премудрість і виконати будь-яке завдання. Їх не насторожує, що деякі вправи, букви чи цифри написані вдома, набагато гірші, ніж виконані у класі, де майже тридцять чоловік. «Перевіряючи» уроки, вони мовчки беруть зошит, який протягує малюк, мовчки переглядають написане, немов не помічаючи старання чи неакуратності, помилок і виправлень, мовчки повертають роботу дитині, не висловивши ні схвалення, ні невдоволення. Часто на запитання вчительки про те, що сказали вдома про його роботу, учень відповідає: «Нічого». А раз батьки нічого не говорять, у дитини складається враження, що дорослі задоволені її успіхами. Тим більше, педагогам це добре відомо — лише деякі першокласники можуть правильно оцінити результати своєї діяльності. Вдумливе і серйозне ставлення батьків до шкільних справ своєї дитини обов'язково окупить себе. Дорослі швидко починають розпізнавати, коли малюк справді може сам готувати уроки, коли він точно розуміє завдання і твердо знає, чого від нього хочуть. Безумовної перевірки спочатку пот-ребує також і все, зроблене в групі продовженого дня. Якщо, порівнявши, ви побачили, що син чи донька в школі займається краще, ніж удома, знайте — це сигнал небезпеки, старанності дитини вистачить тільки на молодші класи. Наскільки б самостійною вона не була, як тіл і.ки усвідомить, що її робота нікого не цікавить, а досягнення залишають домочадців байдужими, вона і сама стане байдужою — так спокійніше. Безумовно, на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальні умінням, він має особливу потребу в пильній увазі, підтримці, підбадьоренні, присутності і контролі близьких людей. На радість вчи-телів, більшість батьків розуміють глибину і значимість змін, що відбуваються у способі життя дитини. МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ Добре, коли в сім'ї є бабусі й дідусі і можна «звалити» на їхні плечі всі турботи, покластися на мудрість і досвід старшого покоління. Але як бути, якщо молода сім'я живе окремо? Звичайно люблячі батьки намагаються взяти на початку навчального року відпустку. Мама бере її у вересні, тато — у жовтні, дивись, і чверть закінчилася, а там можна подумати і про продовжений день. Іноді до цього моменту в домі з'являється малесенька істота — братик чи сестричка. Вважається, що так мама зможе більше часу приділяти своєму першокласнику. На роботу ходити не треба, дитина постійно перед очима; можна самій проводжати її в шкоду і зустрічати після уроків, поговорити з учителькою. Теж варіант. Але він таїть у собі багато несподіванок, складностей, неминучих хвилювань і турботи. Чи зуміє жінка впоратися? Чи вистачить у неї тепла, ласки, чуйності, енергії, здоров'я на двох? Чи не стане для неї материнство тягарем? Перш ніж зважитися на такий крок, варто серйозно замислитися, обговорити на сімейній раді його можливість. Діти — це радість і щастя, але це і велика відповідальність. Чи зможуть батьки правильно зрозуміти свого «старшого» малюка, мотиви його поведінки, причини «дивних» учинків? Чи не відчує первісток себе самотнім, беззахисним, нещасливим, знедоленим і забутим? Адже раніше центральна роль у сім'ї належала йому, а тепер він відійшов на другий план, а усе в домі підкорене малесенькій галасливій істоті. Кожна сім'я знаходить свій вихід. Головне — прийняти правильне рішення і діяти розумно, щоб не залишити дитину без уваги, але й уникнути дріб'язкової опіки. РАНОК МУДРІШИЙ ЗА ВЕЧІР Щоранку строкаті ряди дітвори стікаються до дверей школи. Серед цього галасливого потоку особливо виділяються пари: великий і маленький. Найчастіше дорослі проводжають учнів початко-вих класів. Чудовий звичай, який приносить величезне задоволення дітям. Не відмовляйтеся від нього навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька хвилин поруч із батьком чи матір'ю — і малюк почуває значущість події, яка відбулася в його житті: він став школярем. Незаба-ром він зрозуміє, що ця дорога — не прогулянка, а початок трудового дня. Тому, хоча шлях і недовгий, задивлятися, зупинятися, відриватися не варто, можна спізнитися до дзвоника. Краще йти бадьорим кроком, тоді, опинившись біля входу на дві-три хвилини раніше ніж потрібно, можна постояти, чекаючи друзів. Батькам, затримавшись трохи, теж буде цікаво поспостерігати, як зустрічається їхнє чадо з однокласниками, заодно і познайомитися з ними. Намагайтеся максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай він стане для дитини бажаним. Підніміть настрій малюка, якщо він «встав не з тієї ноги», підбадьорте, якщо він чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати напам'ять вивчений учора вірш, визначити головну мету дня, пригадати захоплюючу історію, яка, напевно, з гордістю буде повідана товаришам. Якщо підрахувати, скільки дорогоцінних хвилин батьки щодня витрачають на нотації, вказівки, нудне моралізування, то виявиться, що це суттєва, якщо не основна, частина їхнього спілкування з дитиною. На змістовні бесіди, щире спілкування часу не залишається. А дитяча душа жадібно потребує саме цього. ЗУСТРІЧ ВІД ЗУСТРІЧІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ Пригадайте слова, які вимовляють найчастіше батьки, коли син або донька повертається зі школи. Звичайно, ви вгадали: «Які сьогодні оцінки?» А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» Який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкриється перед вами її серце. Це дорого коштує. Діти люблять похвалу, завжди намагаються принести радість батькам, але вони мають бути упевнені: їх справи хвилюють дорослих, змушують близьких тривожитися і переживати. От і знайдіть привід похвалити дитину. Нехай вона відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися. Таким чином, конкретна допомога першокласнику складається з кількох речей: • безпосередньої присутності поруч із ним батьків; • зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини; • постійного контролю за діяльністю дитини. ВІД КОНТРОЛЮ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І САМОСТІЙНОСТІ У перші шкільні дні контроль має бути дуже близьким, у прямому і переносному значенні. Дитині усе нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малюка. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, простежити, як він тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні, відзначити для себе, чи уважно працює. Отут найкраще сісти за уроки разом із дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, поміркуймо разом!» Але минає час, і дорослий відсувається далі. Він усе ще стежить за кожною дією малюка, на-магаючись спрямовувати і виправляти його, але вже не протягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай». Через пару тижнів, якщо усе йде благополучно, дорослий відсувається ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (читає книгу, в'яже, шиє), проте неухильно продовжує спостерігати за вчинками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати її роботи через певні проміжки часу. Для цього буває достатньо вимовити фразу: «Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Або: «Виріши чотири приклади і дай перевірити». Контроль трішки відстрочений, але дитина налаштована на сумлінну роботу і знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано сумлінно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, які з'явилися в неї: старанності і відповідальності. Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а самоконтроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині написати половину вправи або розв'язати всі приклади і раптово вийти Я ЛЮБЛЮ, КОЛИ ВСІ РАЗОМ Якщо батьки розлучені, а малюк продовжує малювати їх разом — це означає, що для нього сім'я ще не розпалася. Якщо ж дитина взагалі не малює тата, який живе окремо, або зображує його на відстані, вона внутрішньо погодилася на розлучення батьків. Добре, якщо разом із людьми намальовані домашні тварини або улюблені іграшки (якщо тільки вони за масштабом не більші від батьків). Це означає, що поняття «сім'я» містить у собі ще й поняття «дім», створюючи цілісний світ. Так малюк дитини дає вам ключик до пояснень її переживань, створює основу для довірливої розмови. ...ВИХОВУЄМО ПОЧУТТЯ СУМЛІННОСТІ Кому з батьків не хочеться бачити свою дитину людиною, яка завжди знає, що робити і для чого! Ось і стараємося ми змалечку пояснити, що таке добре, а що таке погано, навчаємо узгоджувати бажання з норма¬ми загальновизнаної моралі. Робота внутрішнього «судді» — сумління — на перший погляд непомітна. Щось зупиняє нас, коли ми намагаємося діяти імпульсивне, необдумано, недобре. Виховання сумлінності — справа дуже делікат¬на, адже надмірні зусилля дорослих можуть призвести до діаметрально протилежних наслідків. Маленька дитина починає відчувати постійну тривогу з приводу того, що вона завжди робить неправильно, не ви¬правдовує наших очікувань і тому не достойна любові оточуючих. У підлітковому віці, напаки, діти починають підкреслено декларувати свою незгоду з нормами моралі. І нехай вас тоді не дивує типове висловлю¬вання підлітка: «Я свою совість у п'ятому класі на ластик проміняв». Це означає, що у певний період ви були занадто суворі, оцінюючи його вчинки. ХВОРОБЛИВЕ «САМОЇДСТВО» Почуття провини виникає у наших дітей тоді, коли ми поспішаємо висловити своє схвалення чи несхвалення їхніх вчинків. Виявляючи гнів або нетерпіння, ми несвідомо сигналізуємо чаду, що його не любимо. Він страждає від однієї цієї думки, вважаючи, що наша любов — найбільша гарантія безпеки. Невпевнена в собі дитина відчуває боязнь і змушена вибачатися і виправдовуватися перед усіма. Емоційне загострення почуття сумлінності звичайно призводить до затяжного «самоїдства». Діти виростають і перетворюються на невпевнених, закомплек¬сованих, безініціативних людей. ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ Неможливо пробудити у дитини совість, не породивши при цьому комплексу провини. Тому батькам треба знати міру, зменшити комплекс провини, але не позбавити від нього взагалі, аби дитина не перетворилася на бездушного монстра. Понизьте тон нарікань з приводу пролитого бульйону, бійок із братом і небажання спати. Це не ті проступки, за які варто вичитувати з усією суворістю судді. Робіть це стисло і спокійно. Схвалення хороших вчинків — це і є той шлях, яким варто йти. ...ДИТИНУ ПОТРІБНО ПОКАРАТИ У Швеції, найбільш передовій в питаннях дитячого виховання країні Європи, реєструється найбільше число дитячих неврозів і підліткових самогубств. Психологи відкрили разючу залежність: повна відсутність покарань не знижує, а збільшує тривожність у дітей. Те ж саме відбу-вається й у результаті використання надмірно суворих покарань, особливо тілесних. Як же можна карати дитину, щоб не зашкодити її психіці й у той же час досягти бажаного результату? Ти сердишся — виходить, ти не правий. Підсвідоме ми упевнені, що фізичне покарання — це крайній захід, що не стільки виховує, скільки підкреслює нашу власну безпомічність. Рідко коли ще в житті випадає відчувати таке гостре почуття провини і каяття, як після покарання маляти — велика сильна доросла людина б'є маленького і слабкого, замість того, щоб знайти якість інші засоби переконання. НАВЧИТИСЯ НАД СОБОЮ ПАНУВАТИ Страх покарання може зробити дітей тривожними і неуспішними в житті, тому поширена думка, що їх узагалі не можна карати. Прихиль¬ники такого виховання радять батькам бути терплячими, не перешкоджати бажанням і капризам дитини. Маля потрібно відволікати і переводити його вчинки в «мирне» русло. Але їхні опоненти зазначають, що для подібного виховання потрібно мати залізні нерви, або, як мінімум, двох няньок, що терпляче зносять дитячі вередування. Крім того, діти, які виросли в атмосфері вседозволеності, у дорослому віці почуваються цілком незахищеними. Адже рано чи пізно суспільство починає вимагати суворіше. Маленькі тирани рідко бувають щасливі в дорослому житті. «СТРАШНА ПОМСТА» ЗА УГОДОЮ Головне правило — жодні методі педагогічного впливу не повинні принижувати особистість людини. Тому, чим раніше батьки зможуть відмовитися від будь-яких тілесних покарань, тим краще. Хоча діти 2-4 років досить спокійно переносять батьківські ляпанці, сприймаючи їх приблизно так само, як левеня стусани потужної лапи мами-левиці. А от для підлітка будь-яке фізичне покарання — приниження. Можливо, найефективнішим підходом до проблеми є покарання «за домовленістю» — дитина заздалегідь знає, що її чекає у випадку запізнення без поважних причин, невиконання обов'язків або порушення своїх обіцянок. Такий раціональний підхід дає маленькій людині можливість не сприймати покарання як батьківську помсту, а діставати з нього важливі уроки. ...70 СПОСОБІВ СКАЗАТИ «ДУЖЕ ДОБРЕ!» Потрапив на очі аркуш, на якому весело красувалося: Сімдесят способів сказати «Дуже добре!» «Цікаво, — подумала я. — А що вийде у мене?» Взяла ручку, аркуш паперу і стала писати все, що спадало мені на думку, асоціюючись з фразою «Дуже добре!» На цифрі 19 я замислилася, коли-шня впевненість зникла, а на цифрі 25 я вже точно знала, що хочу заглянути в заповітний аркуш. Прочитавши все написане, я подумала: як здорово, коли дорослі вільно і відверто можуть виражати свої почуття малюку. Адже доброзичлива оцінка старшого завжди народжує в маленькому серці бажання бути кращим, бути самим собою. 1. Ти зараз на правильному шляху. 2. Пречудово! 3. У тебе це вийшло. 4. Правильно! 5. Це добре! 6. Супер! 7. Я пишаюся тим, як ти працював. 8. Ти робиш це дуже добре. 9. Це набагато краще. 10. Гарна робота! 11. Я щаслива бачити цю роботу. 12. Ти робиш гарну роботу. 13. Ти близький до істини! 14. Мої вітання! 15. Це те, що треба! 16. Я знала, що ти можеш це зробити. 17. Зараз ти це зрозумів. 18. Нарешті! 19. Ти швидко вчишся. 20. Працюючи так само, ти досягнеш багато чого. 21. Я не зуміла б зробити краще. 22. Це правильний шлях. 23. З кожним днем у тебе виходить краще. 24. Це спосіб! 25. Ти нічого не прогаяв! 26. Так тримати! 27. Надзвичайно! 28. Прекрасно! 29. Це найкраще! 30. Остаточно! 31. Сенсаційно! 32. Тепер нічого тебе не зупинить. 33. Відмінно! 34. Це була першокласна робота. 35. Чудово! 36. Ще краще! 37. Твій мозок попрацював на славу. 38. Ти досягнеш успіху. 39. Це видатний винахід. 40. Фантастика! 41. Здорово! 42. Це чудова робота. 43. Ти робиш це красиво! 44. Як ти багато зробив! 45. Розумник! 46. Ти дійсно це покращив. 47. Прегарно! 48. Вітаю! 49. Ти правий! 50. Тримати так! 51. Ти зробив це вчасно. 52. Мені подобається хід твоїх думок. 53. Я пишаюся тобою. 54. Дуже приємно вчити таких розумних дітей. 55. Велика тобі подяка. 56. Я ніколи не бачила нічого кращого. 57. Твоя робота принесла мені багато радості. 58. Молодчина! 59. Ол-райт — повний порядок. 60. Серйозний прорив! 61. Ось цього я ще не бачила. 62. Ти неперевершений сьогодні. 63. Це вже успіх! 64. Це твоя перемога. 65. Тепер ти відчуваєш свої можливості. 66. Ти справжній майстер. 67. Щиросердно рада за тебе. 68. Не можу виразити своє захоплення. 69. Грандіозно! 70. Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше. ... У ВІДПОВІДЬ НА ВАШЕ ПРОХАННЯ ДИТИНА КАЖЕ: «НЕ ХОЧЕТЬСЯ, ПОТІМ» Механізм взаєморозуміння не такий простий, як здається на перший погляд. Як не намагаємося ми пов'язати його з поняттям обов'язку, необхідності, слухняності — марна справа. Бо справжня допомога буває лише добровільно, не примусово. Власну лінь ми завжди виправдовуємо, а лінощі дитини нас обурюють, заслуговують пока-рання. Як би не обурювала вас відмова дитини негайно виконати ваше прохання, спробуйте спочатку зрозуміти, чому вона не поспішає, лінується. Навіть якщо причини вам не здаються переконливими, наберіться терпіння, почекайте, доки дитина зробить те, що пообіцяла. Звичайно, це неприємно. А що робити? Скандал, крик, сварка зіпсують не лише настрій, а й стосунки. Пошукайте іншого способу розв'язання конфлікту. Навчіться спокійно вимагати і досягати порядку вдома, нікого не ображаючи. ...ВИ НЕ ВМІЄТЕ СПРИЙМАТИ ДІТЕЙ ТАКИМИ, ЯКИМИ ВОНИ Є? «Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить лихого, не тішиться з неправди, а радіє істині, все покриває, усьому вірить, усього сподівається, все переносить», — сказано у Першому посланні до коріфян. І в цьому суть усіх сімейних стосунків. Ми сотні разів чули і переконувалися на власному прикладі в тому, що немає людей бездо-ганних. Але однаково чекаємо від близьких досконалості. І дітям їхніх недоліків пробачити не можемо. А це неприпустимо. Якщо ми любимо малюків лише тоді, коли вони слухняні і радують нас своєю поведінкою, коли виконують наші вимоги і виправдовують наші надії, то щирість нашої любові до них може виявитися сумнівною. Любов беззастережна і безкорислива — це ідеал, швидше за все, недосяжний. Однак прагнути до нього все одно варто, бо майбутнє наших дітей цілком залежить саме від нашого уміння любити їх безумовно. Вони кращі, ніж здаються, хитрющі не по літах. І знають нас як свої п'ять пальців. А всі їхні фокуси, примхи і вільності легше буде пережити, твердо знаючи, що все мине безслідно, якщо ми будемо їм вірними помічниками і друзями. ...ДИТИНА ВАС ЧОМУСЬ НЕ СЛУХАЄ Батьків, які щиро не розуміють, чому їхні діти неслухняні, не так уже й багато. Скаржаться і нарікають на дітей лише ті, які не вміють, а частіше не хочуть зрозуміти, що саме їхня дитина просить, а що їй не подобається. Усе наше нерозуміння від ліні і байдужості. Можна сказати так: «Вимий, будь ласка, посуд», — і все. Але найчастіше наше прохання ви-словлюється так: «Вимий посуд, сядь рівно. Прийми волосся з лоба і скинь нарешті ці жахливі шорти!» Ми настільки напосідаємо, наполягаємо, поспішаємо і... не стримуємось, що діти спочатку розгублюються, а потім і зовсім перестають нас чути. І це прикро. | |
| Переглядів: 3011 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |