Каталог статей

Грім і блискавка

Ото як Бог по виганяв янголів з неба за те, що його не слухали та й кепський порядок вели, кликнув до себе Михайла та й каже йому:

—Чуєш, сину, наробив я собі ворогів, зігнавши їх до пекла; коли ти, голубе, кількох заб’єш, то за кожного дам тобі сто чоловічих душ… Іди та стріляй, а помічником тобі даю Іллю, чуєш?

— Чую, Боже! – каже Михаїл і, почухавшись, пішов…

Сівши на хмару, їздить і чортів стріляє. Де дідько сяде, то як його Михайло лусне, то він зараз смолою і розіллється. Часом і так буває, що він ганяє, аж язика висолопить, а дідька не наздожене.

   На краю світу, де небо з землею сходиться, був здоровенний камінь. Під тим каменем дідько собі зробив хату і нікого не боїться. Як побачить Михайла, що той пливе на хмарі, то вибіжить та й давай йому усілякі хвилі представляти. Той до його гримне, а дідько під камінь сховається й нічого йому Михайло не зробить.

   Один лісник полював на звіра. Ходив, ходив та й втомився, сів неподалік від каменя відпочити. Надходить хмара, а на ній сидить Михайло, а дідько вискочив та й почав його дражнити. Може, разів зо сто у нього стріляв Михайло, та ніяк не влучить. Розгнівило це лісника, а він мав на пальці посвячений золотий перстень. Зняв він того персня, переломив надвоє та, вкинувши половину до рушниці, й луснув дідька у бік. Дідько оглянувся, а Михайло тарах його з хмари та й забив.

  Зрадів Михайло і почав дякувати лісникові: