Цікаве з історії козацтва
В історичній літературі існує чимало
версій походження слова "козак". Один із
польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в
давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж
польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були
версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи Київської
Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак'5 означає
волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну.
Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його
від ворога, І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо
козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.
***
Дмитро Вишневенький ввійшов в народні думи під іменем
Байди —безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається,
зовсім не має ніякого іншого клопоту... Д. Вишневецький був першим, хто вирішив
покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України.
Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в
Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й
відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для
гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він
благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.
Смерть Д.Вишневецького була великою втратою для
козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.
Козацький гетьман Іван Свірговський — одна із
загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало
участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув завоювати
незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в
кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми
побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і
зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього
заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його
могила.
***
Незвичайним і різнорідним був козацький побут.
Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину.
"Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку
похожі",— оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.
Запорожці брили голову, залишаючи чуприну рад
лобом, — оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за
вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це
ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли
вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали
"Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість:
"Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а
господар: "Повішайте там, де й наші коні", — тобто прив’яжіть коней
до ясел і просимо до хати,
Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів.
Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з
необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою,
Називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так
само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
***
Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні
оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили
впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського
"чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12
м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і,
розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з
усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що
називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.
Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори
дном і в такий спосіб наближалися до ворога.
Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у
шароварах, які з'являлися з самісінького дна моря.
Збереглися свідчення самовидців про загадкове
козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна.
Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту
над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів
спостереження, пильнував, чи не з'явиться турецька галера. Рухався човен за
допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала
вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на
поверхню, і знову козаки з'являлися ніби з самісінького дна моря.
***
У козацьких реєстрах він записаний під іменем
Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий
отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов'язав він свою долю з
козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим
отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами.
Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що
кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти
з'явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському
монастері.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора
князя По-тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському
дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та не минуло й року, як
Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою
та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на
Біле море, на Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі,
залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній
кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але
гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і
йому більше немає місця в Україні.
***
На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте
унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже
понад 700 років. Товщина його стовбура по колу — 6 м 32 см, діаметр крони — 45,
висота — 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по
сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали
на українські землі. Пам'ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його
побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних
козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці — у селі Мала
Хортиця під Запоріжжям.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко
захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причинок» тому грунтові води, що
високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку,
вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина".
Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.
http://www.ha-ha.com.ua/
|
