Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.
Ледащо син - то батьків гріх.
А все то хитрость єсть жіноча,
Новинкою щоб підмануть;
Хоть гарна як, а все охоча
Іще гарнішою щоб буть. ...
О сон! з тобою забуваєм
Все горе і свою напасть;
Через тебе сили набираєм,
Без тебе ж мусили б пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Злодіїв снищами страшиш;
Влюблених ти докупи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш,
Пропав - од кого ти біжиш.
Біда не по дерев`ях ходить,
І хто ж її не скуштовав?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас - судьби устав! ...
Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєщ,
Утратиш, може, і своє.
Пішли, розвивши короговку
І сльози молодьож лила;
Хто жінку мав, сестру, ятровку,
У інших милая була.
Тогді найбільш нам допікає,
Коли зла доля однімає,
Що нам всього миліше єсть.
За милу все терять готові:
Клейноди, животи, обнови,
Одна дороже милой - честь!
Другим ми часто пророкуєм,
Як знахурі, чуже толкуєм,
Собі ж шукаєм циганок.
Так в армії колись велось:
Коли влюбився чи програвся,
То пуншту хлись — судьба поправся!
Вєселлє в душу і влилось!
Та вже що буде, те і буде,
А буде те, що бог нам дасть.
Афоризми Котл.
[На] кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі.
А про війну і в головах
Собі ніколи не кладіте,
А мовчки в запічках сидіте,
Розгадуйте, що їсть і пить.
Біда не по дерев'ях ходить,
І хто ж її не скуштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!
Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда... що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других.
Буває щастя скрізь поганцям,
А добрий мусить пропадать.
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як болить моє серце, а сльози не ллються.
Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам’ятку!
Всякий, хто вище, то нижчого гне;
Дужий безсильного давить і жме.
Всякому городу нрав і права,
Всяка іміеть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.
Де їсться смачно, там і п'ється.
Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку –
Лети повинність ісправлять.
Доля людськая – доля єсть сліпая!
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
Живе хто в світі необачно,
Тому ніде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.
За милу все терять готові:
Клейноди, животи, обнови,
Одна дороже милой – честь!
Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав...
Коли другії облизня піймали, то і ми остерігаймося.
Ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
Лучче умерти, як з немилим жити.
Лучче синиця в жмені,
як журавель в небі.
Лучче умерти, як з немилим жити.
Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть.
Морем в бурю їхать слизько, човнів ніхто не підкує.
Мужича правда єсть колюча,
А панська на всі боки гнуча...
Мужича правда єсть колюча,
А панська на всі боки гнуча.
Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду.
Не ворог, хто уже дублений,
Не супостат, чий труп нікчемний
На полі без душі лежить.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало.
Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює.
Но зло, назначене судьбою,
Слідитиме скрізь за тобою,
Не утечеш за сто морей.
Ой ви, письменнії! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите!
От живемо і маємося, як горох при дорозі.
Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали,
Як мандрував козак всю ніч.
Пропали! Як сірко в базарі,
Готовте шиї до ярма!
Та вже що буде, те і буде,
А буде те, що Бог нам дасть;
Не ангели — такії ж люди,
Колись нам треба всім пропасть.
Так вічной пам'яті бувало
У нас в Гетьманщині колись...
Там буде жить та поживати,
Покіль не буде цілувати
Ноги чиєїсь постола.
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!
Хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна…
Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої.
Щодень було у них похмілля;
Пилась горілка, як вода,
Щодень банкети, мов весілля,
Всі п'яні, хоч посуньсь куда.
Я в правді твердий так, як дуб.
Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую.
|
