Каталог статей

Двомовна музично-поетична композиція, присвячена 65-річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників "Я єсть народ..."

Сценарій

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

А сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу.

     27 миллионам павших, не вернувшимся с кровавых полей войны, посвящается.

     Славним ветеранам Великой Отечественной, выстоявшим, победившим, подаривши миру жизнь и счастье, посвящается.

     Досі ще не визнаним ветеранам Великої Вітчизняної, бійцям Української повстанської армії, що боролись за щастя рідної землі, присвячується.

     Поколінню, яке тільки починає свій шлях дорогами Батьківщини, нам, що нині живуть, присвячується.

Звучит вальс. На сцене кружатся пары. Вдруг музика прерывается и диктор сообщает о внезапном нападении фашистской Германии на Киев. «Священная война». Танцюючі пари завмирають.

Закривавлений чобіт чужинця

На землю Вітчизни ступив,—

Серця наші сповнив по вінця

Священний і праведний гнів,

Бо дух вільнолюбний вкраїнця

Не стерпить наруги катів.

Сильніше гриміте, гармати,

І, полум'я, ринь із рушниць!

На бій! Ворогам не зламати

Народу вкраїнського міць —

Під нашим мечем супостати

Впадуть, обезглавлені, ниць.

За смерть ми їм смертю відплатим

І кров'ю відплатим за кров.

Вмирай, хто загарбником клятим

У наші оселі прийшов,

Хто думає паном і катом

Над нами владичити знов!

        Что такое война?

Безжалостная тигрица, в голодной спешке уносящая миллионы жизней. Уродливая и страшная причуда «сильных мира сего»? Кроваво-красная пелена, сковавшая чугунными наручниками крылья любви, счастья, жизни. Подлая тварь, явившая собой наихудшее проявление зла, ибо самое страшное зло — то, которое причиняет человек человеку.

И пусть все мы всё отлично помним о гражданском долге, о чести и совести настоящего борца за свободу своей родины, тем не менее, война была, есть и будет той самой низкой и самой бесчеловечной формой людского самоуничтожения.

Уходили мальчики – на плечах шинели,

Уходили мальчики – храбро песни пели.

Отступали мальчики – пыльными степями,

Умирали мальчики, где – не знали сами.

Попадали мальчики в страшные бараки,

Догоняли мальчиков лютые собаки.

Убивали мальчиков за побег на месте,

Не продали мальчики совести и чести.

Не хотели мальчики поддаваться страху,

Поднимались мальчики, как один, в атаку.

В чёрный дым сражений на броне покатой

Уезжали мальчики, стиснув автоматы.

Повидали мальчики – храбрые солдаты –

Волгу – в сорок первом,

Шпрее – в сорок пятом.

Показали мальчики за четыре года,

Что такое мальчики нашего народа.

22 червня 1941 року назавжди залишиться в історії нашого міста. Днем великої туги, бо на довгі чотири роки світ забуде про спокій і мирне життя. Днем великого жалю, бо нашому місту випало першим від імені всього Радянського Союзу прийняти на себе удар фашистів. Днем великої скорботи, що й до сьогодні відлунує в нашій пам’ятіі смутком і розпачем тужливої скрипки Бабиного Яру. Але цей день став і днем великої гордості. За наших простих людей-трударів, що взяли в руки зброю і пішли на фронт. Без розмов і нарікань. За наших чоловіків, що вийшли захищати рідну хату. За наших жінок, що своїм чеканням рятували і підтримували. За наш народ, що не здався і вистояв.

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна

Розтрощимо в пень ворогів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

До бою звелась богатирська дружина

Слов”янських народів-братів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

Іде по шляху перемог Батьківщина

Під прапором вільних синів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

Разве погибнуть ты нам завещала, Родина?

Жизнь обещала, любовь обещала, родина!

Разве для смерти рождаются дети, Родина?

Разве хотела ты нашей смерти, Родина?

Пламя ударило в небо, ты помнишь, родина?

Тихо сказала: «Вставайте на помощь…» - Родина.

Славы никто у тебя не выпрашивал, Родина,

Просто был выбор у каждого – я или Родина.

Самое лучшее и дорогое – Родина!

Горе твоё – это наше горе, Родина!

Слава твоя – это наша слава, Родина!

Песня «Десятый десантный батальон»

Тевтони йшли на Русь розбійницьким походом,

Лилася кров навкруг, ширяла смерть навкруг,

І Чудське озеро, укрите синім льодом,

Гуло під тягарем їх кованих кольчуг.

Та Русь розгнівана звелася всім народом,

Був грізним меч її, був непоборним дух;

Клич ратний загримів під руським небозводом,

Віщаючи розгром германських волоцюг.

Князь Олександр зібрав під прапор свій дружини,

І військо в бій повів за волю батьківщини,

І Чудське озеро німецьким трупом вслав,

І руські воїни тевтонів побороли,—

Славетний подвиг їх свідоцтвом вічним став,

Що німцям на Русі не панувать ніколи.

Что такое война?

Наше поколение не знало войны. Мы не видели, как взрывались бомбы, разрывая на тысячи ошмётков того, кто еще несколько секунд назад был таким же человеком, как и ты: живым, любящим, верным своим идеалам. Мы не видели лиц голодных детей, сидящих в бомбоубежищах, не видели их глаз и болезненной худобы, и сто двадцать пять грамм хлеба, выданных по карточке. Не знали, да и до сих пор точно не знаем, сколько жизней унесла эта война. Не слышали грохота взрывов и свиста вражеских самолётов, не чувствовали, как стонет и дрожит под ногами земля. Земля, за которую шли с голыми руками на врага, не боясь ни ружей, ни танков, ни мин. Земля, за которую боролись, которую любили всем сердцем, даже если оно - это сердце - переставало биться, отчаянно борясь не на жизнь, а на смерть. Мы не знаем многих имен и фамилий. У нас есть только память.

Дівчина з квітами

Никто не знает их фамилий,

О них ни песен нет, ни книг,

Здесь чей-то сын и чей-то милый,

И чей-то первый ученик.

Они легли на поле боя,

Жить начинавшие едва.

И было небо голубое,

Была зелёная трава.

На Украине обелиски,

Как души, рвутся из земли.

Они прикрыли жизнь собою,

Жить начинавшие едва,

Чтоб было небо голубое,

Была зелёная трава.

Песня В.Высоцкого «На братских могилах»

Коли додому я прийду

В годину радісну — побідну,

Я на коліна упаду

І поцілую землю рідну.

Дніпро, і Лавра, і мости,

Веселий гомін, дзвін трамваю.

По бруку рідному іти,—

Я щастя вищого не знаю.

Йдемо вперед!.. Сніги... блакить,

Як сльози, падають години,

І у лице моє шумить,

Ридає вітер з України.

Твій кожен мур, твій кожен камінь — рідний,

Твій кожен дім — знайомий, любий, свій.

Кривавих лап німецьких слід огидний

Навіки з стін своїх священних змий!

Ще площі вкрито чорним трупом ката,

Ще боєм пахне кожен дім і ріг,

Але вже сурми переможні свята

Гримлять на димних вулицях твоїх.

Ти знов під сонцем, город грізночолий!

З твого чола ми рани й кров зітрем.

Ти бранцем був — рабом не був ніколи,

Був яросним, хоч змученим борцем.

Кріпись в борні, вславляйся в праці щирій,

Красуйсь в народній шані і хвалі,

Гори зорею в гордому сузір'ї

Славетних міст вкраїнської землі!