Каталог статей

День пам’яті та примирення
Сценарій
 

Автор: Цолтан Галина Василівна
Навчальний заклад: Залужанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Мета: виховувати мужність, почуття патріотизму, любов до Батьківщини, до історії свого народу, пошану до ветеранів Другої Світової війни

Вчитель. Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується.

Доки світанками сонце встає,
А на калині зозуля кує –
Пам’ять людська не забуде повік
Мук закатованих, попелу крик.
Там, де кривавий пройшов душогуб,
Свідком лишився опалений дуб.
Чорний, як лихо. І жахом пропах.
Навіть боїться гніздитися птах.
Віти – мов горе заламаних рук.
Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!
Доки світанками сонце встає –
Нам на калині зозуля кує!
Тільки, як тріскає в тиші земля,
Стогін важкий із могил промовля:
«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.
У тишині задумайся на мить.
І нам життя всміхалося колись.
Дзвонила сонцем сяюча блакить.
Ми мали в серці мужність і любов
І вірили у Перемоги час.
Хоча зотлілий попіл захолов,
Але наш голос досі не погас.
Орали ми і засівали лан,
Щоб добротою колосився світ.
Якби зібрати болі наших ран,
То розколовся б навіть і граніт!
Не треба сліз! Ще наші нас печуть,
Як тихо плаче росами трава.
Нехай же мирно променіє путь,
Для тих, хто наших мук не забува!
Коли не спить далекий небосхил
І стелиться туманом сивина,
Наш гнівний голос чути із могил:
«Хай буде тричі проклята війна!»

Ведучий 1. Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.

Ведучий 2. Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей.

Ведучий 1. В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Ведучий 2. Все далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.

Ведучий 1. Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.

Ведучий 2. Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції.

Ведучий 1. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії.

Ведучий 2. Із Україною також пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 р. генерал Кузьма Дерев’янко від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.

Ведучий 1. Лише на території України в руїни і згарища перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

Ведучий 2. Це все було… Були німі кургани, війна ішла не на життя, а на смерть. Як сиві Дніпрові води, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. А навкруги вирує вічне життя…

Ми свято шануємо пам'ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!

Вони у бронзі й камені звелись,
Летять роки і хмари понад ними.
Все менше тих, хто бачив їх колись,
Все менше тих, хто бачив їх живими

Ведучий 1. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України того далекого 17 вересня 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами Наддніпрянської України 22 червня 1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Ведучий 2. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

Ведучий 1. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Ведучий 2. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.

Багато на нашій землі обелісків,
Вкарбовані в них золоті імена
Вклонися, людино, їм низько-низько, -
Це пам'ять, яку залишила війна.

Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу
В броні важкій віддав останні сили,
Ми зараз квіти і терпку журбу
Приносим на засмучені могили.

Ведучий 1. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Ведучий 2. Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну.

Ведучий 1. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою,
Поклонімося всім, хто впав у бою,
Хто відстояв нашу свободу.

Р А З О М:
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.

Ведучий 2. Хвилина мовчання…
Вона більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів…

Ведучий 1. Про подвиг безіменний всього не вимовить словами,
Лиш тільки серце може розказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль, тому я прошу всіх вшанувати пам’ять полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Ведучий 2. Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.

Ведучий 1. У війни не жіноче обличчя. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем.

Старенька мати йде до свого сина…
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина.
- Як важко було у часи розлуки
Без тебе жити і без твого тата…
Тече сльоза і падає на плити.
Зі стелі очі дивляться хлоп’ячі.
Їм тільки жити, жити і творити,
Вони ж навік залишаться дитячі.
Стоїть старенька й плаче, ні – ридає…
Стоїть старенька жінка-мати на могилі,
Від чоловіка, сина погляд відвести не в силі,
А вони довічно житимуть у сні.
Вони приходять в материне серце -
В боях полеглі воїни-сини…

Ведучий 2. Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Дівчина в сірій шинелі,
В куцих, простих чобітках
Йшла, де взривались шрапнелі,
Йшла з автоматом в руках.
Дівчата в бої йшли крізь ночі,
З калюж умивались дощем,
Їм бачились коси дівочі
Під грізним гарматним вогнем.
Недобрії очі лякали,
І танків боялись в бою.
Вони як мужчини, вмирали,
Землю обнявши свою.

Ведучий 1. Катами мучена, розп’ята,
Ти не скорилась ворогам
Ти знала: прийде час розплати
Впаде на голови катам.
Ти знала мучитись не довго,
Що заясніє небозвід,
Що зійде сонце, зійде сонце
І все дивилася на схід;
У далину де дні і ночі
Від вибухів здіймався дим,
Дивились виплакані очі
На Україну – рідний дім.

Ведучий 2. У травні 2014 року вперше було використано зображення червоного маку як символ пам’яті жертв Другої світової війни.

Ведучий 1. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло.

Ведучий 2. Хай червоний мак на грудях у кожного буде свідченням того, що ми ніколи не забудемо жертв війни.

Ведучий 1. На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась.

Ведучий 2. З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора. Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.

Ведучий 1. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий 2. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.

Україно, молюся за славу,
За твою непокору століть,
За столицю твою златоглаву,
Що по груди в тополях стоїть.

Україно, молюся за мову,
За божественну мову твою,
І за вроду твою калинову,
Від якої добрішим стаю.

Україно, молюся за пам'ять
Убієнних за волю синів
І за тих, що у душах запалять
Пломінь правди, щоб край заяснів.

Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні,
За безсмертя молюся твоє.

Отче наш, у Твоїм часоплині
Все минає - ридай, не ридай.
Прости, Боже, гріхи Україні
І надалі грішити не дай.