Каталог статей

День рідної мови

                                                        МИНУЩЕ ВСЕ, ЛИШ СЛОВО НЕ МИНЕ

Звучить пісня «Українська мова». Виходять хлопчик і дівчинка. У руках запалені свічки. Читають «Молитву до мови» Катерини Мотрич.

                         УКРАЇНКА

              Україно моя мила!

              Ти моя рідненька

              Я тебе так щиро люблю

              Хоч я ще маленька.

              Кожен вечір я завжди

             Як спити лягаю.

             Все за тебе, Україно, Господа благаю.

             Щоби Господь милостивий

             За те його молю

             Допоміг тобі вернути найсвятішу долю.

Дівчинка: Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з Дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого Духу.

Хлопчик: Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, І Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не пускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

(Відходять.)

Фісунова Л. О.: Шановні гості, дорогі діти я разом з вихованцями МАНу запрошуємо Вас до участі в науково-практичній і дещо святковій конференції, присвяченій Дню рідної мови на тему „Мова як генетичний код народу”.

Я обов’язково повинна наголосити, що таке конференція. Це збори, нарада представників держав, наукових організацій для обговорення певних питань.

Вихованці МАНу підготували доповіді, тобто повідомлення на певну тему. Опонентом, тобто тією людиною, яка загострює увагу слухача на недостатньо висвітлених проблемах, буду я. А вже нашими рецензентами, тими, хто робитиме аналіз та дасть оцінку нашої конференції будуть наші гості. Я думаю, що вони не заперечують.

Вам усім пощастило бути учасниками конференції. Під час підготовки було створено групу доповідачів, які працюватимуть за таким планом:

Отже, всі готові до роботи, дозвольте мені як керівнику нашої наукової організації розпочати.

Мова ... Вона існує, живе, бореться незалежно від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Слово безсмертне. Адже ніхто не заперечить давню біблійну істину: «Спочатку було Слово, і Слово було Бог».

Можливо, про походження мови нам більше розкриють легенди та міфи, не слід забувати і про Біблію.

Легенда „Як ростуть слова”

Про це вже мало хто пам'ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих землях серед гір жило плем'я німів. Німі вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину, були працьовиті, а тому й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова. Тільки шум водоспаду й щебетання пташок лунали там. Німі не вміли говорити — тільки губами ворушили й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не спалахували ні сварки, ні лайки, а тому приятелювали між собою і старий, і малий.

І тільки бабуся Мова жила самотиною за високим муром. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, адже вона розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Якось до бабусі прийшов юнак. З його тремтячих уст дізналася Мова про горе. Сусідська дівчина, сліпа від народження, почувалася дуже самотньою й марніла, гасла з дня на день. Нім нічим не могли їй зарадити, бо сліпа дівчина не бачила слів утіхи...

— Не можу я повернути дівчині зір, — похитала головою бабуся Мова. —Та є в мене таємниця.

І Мова повела хлопця у свій дивовижний квітник.

— Ми тут... Ми тут... Ми тут... — забриніло зусібіч. Ті звуки линули від квітів.

— Це — слова, — пояснила бабуся. — Зірви найкращі, віднеси дівчині, хай вона почує, хай радість прийде в її засмучену душу.

Який же то був букет! Мінився золотими, синіми, червоними барвами, пахтів, наче персиковий сад, і звучав так чарівно, що завмирало серце.

— Ти... вродлива... ти... потрібна мені... я буду... завжди

поруч... з тобою...

А наступного дня всі німі з'юрмилися біля подвір'я бабусі Мови. Вони прийшли по слова. Благально простягали руки, з надією дивилися на Мову.

— Я навчу вас вирощувати слова, — прошепотіла старенька й винесла кошик із корінчиками. — Кожне слово, наче квітка, має корінь. А з нього виростають листочки — суфікси, пагінці — префікси і пуп'янки — закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур'яни і вирощуйте найкращі слова.

По корінчику розібрали німі щедрий дарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами й передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова

ВАВИЛОН

Вавилонське стовпотворіння і розсіяння людей

Нащадки Ноя, розмножившись, тривалий час жили разом в одній країні, неподалік від гір Араратських, і розмовляли однією мовою. Коли людський рід став численним, то злих вчинків і чвар між людьми побільшало. І вони побачили, що незабаром вони муситимуть розійтися по всьому світу.

Та перш ніж розійтися, нащадки Хама потягли за собою й інших і задумали побудувати місто і в ньому вежу висотою аж до небес, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима та Яфета, як про це віщував Ной. Вони виготовили чимало цегли і взялись за роботу.

Ця горда затія людей була невгодна Богу. Аби зло остаточно не погубило їх, Господь змішав мову будівельників так, що вони почали розмовляти різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тоді люди були змушені кинути розпочату будову і розійтися по світу. Нащадки Яфета пішли на захід і розселились у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії.

Недобудоване місто отримало назву Вавилон, тобто змішання. Уся ж країна, де було це місто, стала називатися землею Вавилонською, а також Халдейською.

Люди, розселившись по землі, поступово стали забувати свій рід і стали утворюватися окремі самостійні народи чи нації зі своїми звичаями і мовами.

Фісунова Л. О.: А от національна мова не з’являється відразу. Її становлення триває сотні, а то і тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, наповнюють власним життєвим досвідом, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливого умов розвитку народу.

Отже, настав час дати відповідь на питання коли і як виникла українська мова?

(Повідомлення учнів).

Учениця. Українська мова виникала століттями. І сьогодні вона посідає чільне місце серед трьох тисяч мов усього світу. ЇЇ основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови. Слід пам’ятати, що українська мова – одна з найстародавніших гілок індоєвропейської мовної сім’ї. VІ-VІІст. вона вже мала окреслено сучасні обриси, про що засвідчує сербо-хорватська мова. Ще до створення Київської держави українська мова опанувала великі простори центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.

Одним з найдавніших, писаних у Києві текстів, що зберігся до нашого часу в своєму первісному вигляді, є Ізборник Святослава 1073 року. Це копія з болгарського оригіналу. Але у ньому є чимало українських слів: ворог, норов, морок, вітрила, краса, свита, вчинити, дивися, лишися.

Учениця. Звичайно, за цей тривалий час українська мова зазнавала різних сторонніх впливів. Для неї не минулися безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і нуртування скіфських племен у VII ст. до н.е. – ІІ ст. н.е., і вторгнення готів на південь України в ІІІ – ІVст., і існування могутньої гунської імперії в ІV-Vст., і жорстоке панування тюркомовних аварів (літописних обрів) у VІ – VІІ ст., і зіткнення з хозарами, уграми, печенігами упродовж VІІІ – Х ст. Щось в українській мові залишилося від мов цих народів і племен. Щось привнесли в неї церковнослов’янська, польська, російська мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало. Ніякі впливи й лихоліття не могли порушити її цілісності, стрункості.

Учениця. Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Вона має багатющий запас слів, розвинену синоніміку, чіткі, добре відшліфовані фонетичну і граматичну системи. Ще 1834р. Російський академік І.Срезневський у статті „Взгляд на памятники украинской народной словесности” зазначав, що українська мова „є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка, будучи ще необробленою, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича.”

Учениця: Сьогодні ми маємо чимало цікавих версій щодо походження української писемності. Учені вважають, що автори трипільських написів — найдавніші племена, які жили на території теперішньої України, пелазги мали свою звуко-буквену азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися першою у світі.

Учениця: Деякі вчені вважають, що пелазгійський алфавіт — не що інше, як етруський. Існує висловлювання історика другої половини І ст. до н.е. Діодора Сицилійського про те, що етруські букви могли б мати назву пелазійських, бо пелазги ними користувалися. З цього випливає, що писемність України походить не з кирилиці IX ст. н.е., а витоки її сягають періоду II тис. до н.е. Давню ж грецьку абетку, яку використали Кирило і Мефодій у створенні кирилиці, елліни одержали від пелазгів.

Учень: Чи не найзагадковішим витвором нашої давнини є так звана «Велесова книга» — пам'ятка дохристиянської стародавньої культури, що розповідає про передісторію слов'ян, про їхню боротьбу з ворогами, захищає віру предків-язичників.

 Учениця. «Велесова книга»... Таємнича, загадкова розповідь наших предків про світ, природу, богів, її загадку все ще не розгадано.

I дівчинка: Будемо сподіватися,

II дівчинка: що український письменник Сергій Плачинда,

ІІI дівчинка: англієць Річард Вілсон,

IУ дівчинка: російський літературний знавець Дмитро Лихачов,

I Дівчинка: давньогрецький історик другої половини І ст. до н.е. Діодор Сицилійський

II дівчинка: мали підстави твердити, що писемність, котра виникла на території сучасної України, є однією з перших у світі.

ІІІ Дівчинка: Адже століттями до нашої ери і століттями нашої ери на цій землі жили люди, вирощували хліб, виховували дітей, плекали слово єдину молитву життя і безсмертя.

Учениця. Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху до державності, котра лише нині набула законодавчої конституційної сили...

Учениця. 1989р. – прийнято Закон „Про мови в Україні”.

Учениця. 1996р. – Верховною радою України було прийнято Конституцію України, в якій українській мові надано законодавчої конституційної сили.

Учениця. 1998р. – Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови.

Привітання на різних мовах

СОЦОПИТУВАННЯ

1. Української ще соромляться?

Так Ні

2. Що заважає сьогодні Вам спілкуватися рідною мовою не тільки на роботі, а й під час відпочинку, зустрічі із знайомими, рідними, сусідами?

3. Чому школярі (ваші вихованці) не спілкуються один з одним українською? (виберіть варіант, можливо всі, або допишіть свій).

Через почуття „стадності” (як усі, так і я).

„Боязнь проявити відкрито свою індивідуальність, своє „Я” (потрібна духовна стійкість не боятися бути „білою вороною”).

Генетично успадковане „меншовартості” ( оманливе і принизливе визнання української мови „сільської”)?

4. Ваша позиція щодо двомовності на Україні.

5. В одному із листів Луцілія Сенека згадує грецьке прислів’я: „Яке життя – така і мова”. Прокоментуйте коротко.

6. Як зачарувати дитину українським словом? Адже ще відомий німецький філософ Ганс-Ґеорг Ґадамер стверджував: „ Насправді саме школа за великим рахунком – це інституція суцільного конформізму (пристосовницьке прийняття готових стандартів)”.

Фісунова Л. О.: Важко сказати, коли саме людина серйозно замислилася над таїною слова, усвідомила його магічну силу. Зараз навіть важко говорити про те, як виникла, освоювалася людиною мова, мовлення. Народи ще й досі сперечаються за право вважати себе спадкоємцем нашої мови. Виходячи з наших знань, ми припускаємося, що мова як похідна інстинкту могла виникнути з наслідування звуків природи, вигуків або аноматопеї.

Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття: „Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу та боротьби народів у вирі історичних подій було письмо” (М.Різник).

Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Писемність виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її широкій громаді, наступним поколінням. Як ви знаєте, кожна розвинена мова має дві форми – усну і писемну, які виникають на різних етапах розвитку суспільства. Первинною є усна мова.

Писемність — це система графічних знаків, які застосовують для писання в якійсь мові.

Наприклад: «Усі відкриті в Софіївському соборі графіті написані кирилівськими літерами — шрифтом, який покладений а основу сучасної східнослов'янської писемності».

Письменність означає вміння читати й писати.

Письменство — синонім слова література, а також збірне поняття (у значенні письменницький загал).

Письмо - це система графічних знаків, за допомогою яких усна мова передається в часі і просторі. Винайшовши письмо, люди не переставали дивуватись його значимості і приписували створення письма богам. Стародавні єгиптяни вважали творцем письма бога Тоту, у вавилонян бум Набу, а їм грецькими міфами відомий бог Гермес, який, як вважали греки, винайшов абетку, був творцем числа.

Письмо було дуже різним. Досить поширеною в давні часи було предметне письмо для різних повідомлень, угод: зокрема, бирки, (зарубки на палицях цілих і розщеплених — боргові), шнурки з вузликами — кіпу інків (стародавнього населення Перу) — мали значення кольору, розміру, кількості вузлів, комбінації переплетень. Звичайно, це було примітивне письмо.

Більшість сучасних народів користується письмом, яке передає звуки за допомогою літер (алфавітним). Проте історія письма починається не з літер, а з малюнків.