Каталог статей

Продовження

• Повідомлення на тему „Піктографічне письмо” Підготувала Гузь Анна Федорівна

Історично першим, найдавнішим видом письма є піктографія (від лат. «піктус» — малюю і грец. «графо» — пишу, дослівно — малюнкове письмо). Піктографічне письмо — це письмо малюнками, які служать для передавання змісту мови.

Розкопки стародавніх поселень, особливо печер, свідчать, що людина давно навчилася малювати. На каменях, кістках, шкірі знаходять досить вдало висічені або видряпані фігури людей, тварин та інших предметів. Спочатку такі малюнки використовувались як наслідок пізнання навколишньої природи, для задоволення побутових потреб, з магічними цілями, пізніше — й для передачі інформації. Первісне мистецтво було важливим джерелом формування піктографічного письма. Пам'ятки піктографії являють собою або окремі малюнки, іноді досить складної композиції, або серію малюнків на якусь тематику. Окремі малюнки могли мати різне призначення: фіксувати умови обміну, являти собою піктографічні листи, пам'ятні записи про значні події і т. д. Серії малюнків — це піктографічні розповіді про війну і полювання, племінні літописи-хроніки та ін. У піктографічному письмі використовувались первісні реалістичні зображення конкретних предметів, що іноді поєднувались зі схематичними. Так, зображення людини з рушницею повідомляє про мисливця, що вирушив на полювання: малюнок перевернутого тюленя, біля якого зображено рушницю і п'ять смужок, — про здобич мисливця.

У вас на партах лежить взірець піктографічного письма . Це піктографічний «лист» індіанців, написаний президенту США у 1849 р. Спробуйте його розшифрувати.

Зміст листа такий: сім родів індіанців (кожний з них позначений своїм символом) просять у президента дозволу переселитись з оз. Верхнє на сусіднє озеро. (Лінії, що з'єднують голови всіх представників відповідного роду, свідчать про єдність поглядів, ті ж, що сполучають серця, — про одностайність прохання). Погляд представника роду Журавля, який очолює всіх, спрямований до президента і до озера — предмета прохання.

Згодом у піктографічному письмі все частіше з'являються умовні символічні зображення. Малюнками передавали навіть абстрактні поняття.

Міфічна рогата змія означає «життя»; тварина або людина вниз головою — «смерть», людина, що палить люльку— «укласти мир», з'єднані руки — «дружба», дві змії — «небезпека», собака – «бути на сторожі» і т. д.

Піктографія — це зародкове письмо. Ґрунтувалося воно на передачі не звукової оболонки слова, а його змісту-поняття. Тому ним могли спілкуватися різні народи й племена, мови яких дуже далекі одна від одної.

Далі удосконалення письма йшло в наближенні до звукового, у більшості народів і в нас воно перейшло у звукове.

І все-таки піктографія не зникла. Вона в окремих елементах жила впродовж віків. Це пояснюється, зокрема, тим, що грамотність тисячоліттями була привілеєм небагатьох, а маси лишалися неписьменними. Щоб рекламувати свій товар, хитрі купці вдавалися до предметного письма — виставляли його, а іноді й до піктографічного — малювали товар на вивісках.

Понятійність піктографічного письма, його інтернаціональність щодо сприймання спричинилося до нового відображення в останній час, коли особливо пожвавилися масові міжнаціональні зв'язки, зокрема під час міжнародних виставок, проведення всесвітніх Олімпіад.

Фісунова Л. О.: Минали віки, люди намагались зобразити не лише конкретні предмети, а й абстрактні поняття — життя, смерть, любов. Малюнок передавав ідею, тобто письмо перетворювалось на ідеографічне (іdea — поняття). Зразками ідеографії є письмо Давнього Єгипту, китайське письмо. Знаки його називаються ієрогліфами (hіего — священний), тобто священнописання, буквально «різьба жерців», бо першими ієрогліфи вирізали жерці на камені і кості.

Ідеографічне письмо знаменне, тим, що в ньому зародилися цифрові знаки, +, —, х (множення), : (ділення), хімічні формули.

Проте в ідеограмі, піктограмі не можна прочитати звукової мови давніх народів. Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності, — алфавіт. Адже для нього треба було в мовному потоці виділити найменшу частинку — звук і знайти спосіб передати його па письмі.

Коли ж і яке письмо з'явилось у східних слов'ян?

• Повідомлення на тему "Поява писемності у східних слов'ян» Підготувала Яковенко Ельвіра

Дослідники багатьох поколінь вважали, що писемність у східних слов'ян, у тому числі й українців, з'явилася в кінці Х ст. і була пов'язана з діяльністю серед слов'ян солунських братів-філософів Кирила та Мефодія в середині ІХ ст. Ця точка зору ґрунтується насамперед на свідченні «Повісті минулих літ» Нестора.

Але ж чи була Київська Русь абсолютно неписьменною аж до поширення християнства на східнослов'янських землях? Зокрема блискуча техніка оформлення давньоруських книг XI ст. свідчить про існування певної традиції в книжковій справі, сформованої впродовж тривалого часу.

Загальна закономірність виникнення писемності у східних слов'ян, як і в інших народів, сумніву не викликає: писемність з'являється тільки тоді, коли в ній виникає настійна потреба, яка зумовлюється не зміною релігійних вірувань, не доброю волею місіонерів, не дипломатичними міркуваннями правителів, а виключно внутрішнім історичним розвитком суспільства. Занепад Скіфської держави внаслідок внутрішніх суперечностей ( з III ст. до н.е.) і порушення торгових зв'язків солопів з грецькими містами-колоніями надовго знизили загальний рівень життя слов'ян на Середній Наддніпрянщині. Проте нащадки колишніх сколотів пережили ще інтенсивніше підселення в II—IV ст. н.е. у складі черняхівської культури. Є підстави стверджувати, що серед черняхівських племен розвивалася й писемність, яка набула в них двох різновидів. Насамперед побутувало й удосконалювалось місцеве піктографічне письмо типу „черт і різів», яке використовувалось як календарні родові й особисті знаки та знаки для лічби й ворожіння. Також до черняхівських племен проникало грецьке та латинське вокалізоване звукове письмо, на що вказують археологічні дані. Прилучення протоукраїнців до писемності вже з другої чверті І тис. до н. є. не було вузьколокальним явищем.

Нове піднесення середньонаддніпрянських земель відбувалося протягом VI—VII ст. н. е., у період утворення союзів східнослов'янських племен і зародження державності. Тому й активізувалася потреба в письмі. Цілком можливо, що найпоширенішим засобом письма знову стали літери грецького алфавіту. В усякому разі, писемність на грецькій основі в цей час, очевидно, міцно увійшла в культурний побут південно-східних слов'ян, бо творець кирилиці взяв собі за взірець грецьке (унціальне) письмо не сучасного йому IX, а УІІ-УІІІ ст. Крім того, кирилична азбука настільки добре пристосована до передачі слов'янського мовлення, що його можна було досягти лише на базі тривалого застосування грецького алфавіту в писемній практиці слов'ян.

Отже, маючи кілька вікову традицію невпорядкованого використання грецького алфавіту для письма, протоукраінці, цілком природно, продовжували її в умовах раннього періоду Київської Русі, поступово вдосконалюючи і пристосовуючи грецькі літери до давньоруської мови.

Більш-менш вірогідним свідченням існування писемності в Україні-Русі в першій половині X ст., найімовірніше — на основі ранньої кирилиці, є також договори київських князів Олега та Ігоря з Візантією.

Наприклад, договір князя Олега з греками 911 р. вказує на поширену в X ст. практику складання в Київській Русі писемних заповітів на спадщину майна, договорів з греками, переклад яких на давньоруську писемну мову відбувався невдовзі після написання грецького оригіналу.

Досліджуючи початковий етап використання раннього кириличного письма в Україні-Русі, слід особливо наголосити на його широкому застосуванні у світській сфері, в повсякденному господарюванні й побуті.

Таким чином, археологічні й історичні матеріали, а також логічний хід міркувань загальнолінгвістичного й соціального плану показують, що формування писемності у слов'ян було складовою частиною їхнього загальнокультурного поступу, а отже, єдиним культурним процесом, хоч різні ланки реалізувалися на різних слов'янських територіях не синхронно.

Фісунова Л. О.: Які ж є засоби графіки в сучасній мові?

Графіка— не сукупність усіх засобів писемності, сукупність накреслень, якими жива мова перелається на письмі: літери алфавіту, апостроф, знак наголосу, розділові знаки, різні прийоми скорочень слів, пропуски між словами, відступи при абзацах, а в друкарському відтворенні тексту — і різних шрифтів (термін технічний). В основі українського письма лежить алфавіт.

• Повідомлення на тему «Український алфавіт» Підготувала Мамрош Анна

В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука, тобто розташовані в певному порядку графічні знаки — літери, якими користуються на письмі.

Назви «алфавіт», «азбука»», «абетка» складені з назв перших двох літер: алфавіт — з грецьких літер "альфа" і »бета», азбука — з давньоруських «аз» і «буки», абетка з українських «а- і бе». Сучасний український алфавіт — це видозмінена давня слов'янська азбука, яка називалася кирилицею. Кириличний алфавіт складається із 43 літер, вони мали словесні назви, перші букви яких означали звук, що позначається буквою. За тисячолітнє існування кирилиці в український алфавіт було введено всього лише дві літери: й, ї. Буква ї, хоч і відома з літописних пам'яток давніх часів на позначення звука [і], в сучасному алфавітному значенні вживається з кінця XIX ст. Сучасний український алфавіт складається із 33 літер.

Алфавітний порядок та його засвоєння відіграє важливу роль у культурному житті людства. Його роль організуюча. Звичайно, послідовність розміщення літер в алфавіті умовна, вона запозичена з найдавніших алфавітів, які дійшли до нас, хоч відомі деякі гіпотези вчених, пов'язані, наприклад, з космічним баченням людства, з різними світоглядними концепціями тощо. Проте алфавіт треба знати з абсолютною точністю передусім як засіб довідки, оскільки всі словники укладаються за алфавітним принципом, строго за алфавітом створюються картотеки, різні списки.

Алфавіт використовують як засіб обліку, коли поряд з цифровою нумерацією користуються літерами.

Фісунова Л. О.: Апостроф, як і знак наголосу належить до неалфавітних (діакритичних) знаків в українському письмі.

А як ви думаєте, чи можна порозумітись без літер, лише за допомогою розділових знаків?

• Повідомлення на тему "Розділові знаки» Підготувала Гузь Анна 

Усі ми щодня читаємо різні тексти, де й постійно зустрічаємо розділові знаки, вони відіграють важливу роль у спілкуванні, у розвитку нашої особистості, у розумінні один одного. Проте дуже часто ми не помічаємо їхнього впливу на наше життя. Отже, я пропоную вам послухати мініатюру Крашевського «Про користь розділових знаків».

Чоловік загубив кому і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб були простіші. За нескладними фразами прийшли нескладні думки. Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, з однією інтонацією. Його вже ніщо не бентежило, не радувало, він до всього ставився без емоцій. Потім він загубив знак питання і перестав запитувати, жодні події не викликали його цікавості, де б вони не відбувались: у космосі, на Землі чи навіть у власній квартирі. Ще через кілька років він загубив двокрапку і перестав пояснювати людям свої звички. Врешті у нього залишилися одні лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, весь час тільки когось цитував — так він зовсім розучився думати і дійшов до крапки. Бережіть розділові знаки!

Більше того, історії відомий випадок, коли за допомогою лише двох розділових знаків люди чудово порозумілися. Коли вийшла в світ книжка Віктора Ґюго, автор, бажаючи дізнатись, чи має вона попит, надіслав видавцеві листівку, на якій тільки й було: «?». Видавець відповів теж дуже стисло: «!».

Отже, ви переконались у значенні розділових знаків. А що ж це таке?

Розділові знаки — це умовно прийняті значки: крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, тире, двокрапка, трикрапка, дужки, лапки, виноски.

Головне призначення розділових знаків — графічне відображення синтаксичного і смислового членування мовлення і тексту на складові елементи чи частини.

— Який знак, на вашу думку започаткував пунктуацію?

— Крапка.

— Правильно, про це свідчить і сама назва "пунктуація», яка походить від латинського punktum— «крапка» і в дослівному перекладі означає «наука про крапку».

Крапка — це розділовий знак, що відображає найбільшу паузу в усному мовленні. Вона ділить текст на речення.

Важливим є і знак питання, який вказує на те, що речення містить в собі питання. Знак оклику, в свою чергу, вказує на експресивність і емоційність мовлення.

Кома відділяє граматичні частини речення одна від одної.

Крапка з комою — рідковживаний розділовий знак, що може зустрітися в простому ускладненому реченні між поширеними однорідними другорядними членами, у простому реченні після узагальнюючого слова, у складному реченні між простими.

Двокрапка вживається при прямій мові, в діалогах після слів автора.

Цікавим є і тире. Це слово походить від французького tiret—«риска», яке в свою чергу утворилось від дієслова tігег — «тягнути».

Коли у другій половині XVIII століття цей пунктуаційний знак з'явився у російській періодиці, він був зустрінутий вороже.

Проте тире все-таки залишилось у правописі, адже воно має багато важливих функцій. Тире — специфічний розділовий знак, якому в мовленні відповідає велика пауза і різкий злам інтонації. Це якоюсь мірою відбилось і є перших назвах тире: «чорна полоса чорнил»; «мовчанка», «лінійка» і інші. Противники тире наводили найрізноманітніші аргументи; треба економити папір, без цього іноземного знака ми раніше обходилися. Близький родич тире — дефіс. Лапки — розділовий знак, що використовується для виділення індивідуальних назв газет, журналів, книжок тощо, якщо ці назви йдуть у тексті поруч із загальними словами.

Трикрапка використовується для передачі незакінченого, обірваного чи перерваного мовлення, для передачі різних почуттів.

Фісунова Л. О.: А тепер запрошуємо всіх до роботи в секціях. Слово керівникам секцій.

• Секція палеографії. Повідомлення на тему «Палеографія» Підготувала Недодаєва Тетяна

Палеографія — (від гр. давній і пишу) — це історико-філологічна наука, вивчає створення і розвиток письма, досліджує старовинні тексти. Найдавніші ста- рослов'янські тексти писали на пергаменті. Сам термін походить від назви малоазійського міста Пергамен, де вміли дуже якісно виготовляти цей матеріал.

Пергамент спочатку розліновували спеціальним інструментом – хараксалом, який при натисканні робив лінії відразу на декількох сторінках.

В Україні-Русі папір з'явився у XIV столітті. Спочатку його привозили зі Сходу, про що свідчить іранське походження назви «бумага». Українська назва «папір», як і чеська «раріг», польська «раріег», походить від романо-германського «раріг» - папірус (водяна рослина, яка росте в дельті річки Ніл). Папір порівняй пергаментом має багато переваг: він гарніший, практичніший і дешевший.

Рукописи найчастіше мали вигляд книги — сувою, особливо грамоти. Нерідко в рукописах робили так звані заставки, тобто розмальовували окрім літери певним орнаментом; інколи в тексти вставляли малюнки-мініатюри. У кирилиці використовували кілька способів письма. Найчастіше пам'ятки виконані так званим „уставом”, яким користувалися до ХІУ ст. Для уставу характерне чітке каліграфічне написання літер, кожна з яких мала бути виписана окремо, розташована майже перпендикулярно до рядка і мати форми, близькі до геометричних. Під час написання, як правило, не робили проміжків між словами, а скорочення вживалися рідко. Одним із найдавніших і найгарніших зразків уставного письма є «Остромирове Євангеліє».

Поступово характеристика уставу змінюється, зникає правильність заокруглень, чітке геометричне написання літер. Так утворюється півустав, для якого не характерні правильність і краса літер.

Починаючи з XIV ст. півустав стає основним типом письма, а на його ґрунті поступово формується скоропис.

Особливим декоративним письмом була в'язь, яка використовувалася для оформлення заголовків книг. Писані в'яззю слова й літери наче перетворювались у чудовий орнамент із навмисне збільшених і зменшених переплетених букв, прикрашених візерунками. В'язь виконувалась червоною фарбою і золотом.