Каталог статей

Учень.  Слово  гімн  – грецького  походження (дослівний переклад —похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.
          Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий ук-раїнський поет Павло Чубинський, а музику – композитор Михайло Вербицький.

          Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.

          Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та героїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об'єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу.
          Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль дер-жавного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня,
Горда, величава.
В ній – надія на майбутнє,
України слава.
Нею сонце зустрічає
Нашу Батьківщину,
День новий розпочинає –
Сильна, неподільна.
До нових здобутків кличе
Пісня Україну,
А зовуть її велично
Всі Державним Гімном

          Звучить Гімн (слухання фрагмента).

          Класний керівник. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов'янське плем'я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева,  кущі, птахи і силя природи, різні предмети.

          Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край вікна...», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена, там дівка не плетена»... Це липі часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

          Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

1-й учень.
Хліб і сіль, рушник – гостинності ознака,
Теж культові й обрядові знаки.
Чудовий український наш рушник!
На щастя, він ще з побуту не зник,

2-й учень.
Є звичай: рушником сватів в'язати,
Дорогу молодятам вистеляти.
Прекрасні візерунки рушників.

         Класний керівник. Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».

          І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер'єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги од усього злого, що може зайти в дім.
          Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

          Класний керівник. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя.

          Класний керівник. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян – берізка, а в нас – верба, тополя, калина. Правду каже українське прислів’я «Без верби, тополі і калини – нема України». З давніх – давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

          Легенда про калину.

          Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники: побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити  в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

          На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.

          Учень. Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок  калини. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.
          Калина – це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.
          Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку.

          (Звучить пісня «Калина» ).

1-й учень.
Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.

2-й учень.
ЇЇ вплітали у вінок дівчата,
Садили кущ калини коло хати:
Очистить і повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.

3-й учень.
Бо чай з калини –ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цііющий чай і сік калини п 'ють.
          Класний керівник. У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні , може, то любов твоя остання...» І третя порада:

Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,  
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину –
Краще їй онуків принеси. .
          Класний керівник. Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає   людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.
          Верба завжди добре впливала на організм людини. А в останню неділю перед Великоднем люди  освячують у церкві вербові гілки, б'ють ними один одного, промовляючи:

Не я б'ю –верба б'є,
Не будь сонливий.
До роботи лінивий,
Будь здоров, як вода,
Рости, як верба!

Учень.
Верба – одвічний символ України,
Також: відома культова рослина.
Символізує вірність, рідний край,
Любов безмежну, ніби небокрай.
          Класний керівник. Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки.

1-й учень.
І жито – також символ України.
Це обрядова, культова рослина,
Це знак добробуту і злагоди в сім’ї
І довгого життя на цій землі.
Народна мудрість стверджує: без жита
Людина не могла б на світі жити.
Тож на достаток і на довгий вік
Тоді, коли новий надходив рік,
Ходили хлопці житом засівати.
І наречених також посівати
На щастя, на добро обряд велів
Цим життєдайним символом полів.

2-й учень.
Барвінок – теж: рослина обрядова,
Це символ пам’яті і вірності, здоров'я,
Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,
Любові знак – барвінку синій цвіт.

3-й учень.
Лелека – символ щастя і родини,
Любові до своєї батьківщини,
Добробуту, продовження життя.
Надії символ, віри в майбуття.

          Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка-мати. ЇЇ слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його.