Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель батькам » Сімейне виховання | [ Додати статтю ] |
Діти Індиго уже серед нас
Діти індиго уже серед нас
Ваша дитина не може всидіти на місці, бешкетує, не сприймає авторитету дорослих? Натомість вона часто знаходить кращий шлях розв’язання поставленого завдання чи практичної ситуації, вимагає поваги до себе, незважаючи на вік? Що ж, можливо, ваше чадо відноситься до групи тих, кого називають дітьми-індиго?! Давайте з’ясуємо. ЯКІ ВОНИ? Сучасних нестандартних дітей насамперед характеризує їхня гіперактивність. Вони весь час перебувають у русі. Стояти в черзі чи строю для них є проблемою, так само як спокійно сидіти під час занять чи приготування уроків. Залишити вдома сучасного малюка, навіть ненадовго, неможливо, в той час як колись така практика була широковживана у побуті. Нині дитина обов’язково буде шукати собі забавлянку поза колом доступних іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо. В кращому разі вона зіб’є зі стіни сімейне фото і розмалює стіни. Водночас індижата мають високий рівень інтелекту, нестандартно мислять, дуже швидко вчаться користуватися технікою різного роду. Також вони гостро відчувають фальш, мають розвинену інтуїцію. Якщо ви обіцяєте малюку, що купите іграшку, яку він уподобав, наступного разу, але насправді й не збираєтеся цього робити – індижа відчує брехню. Сучасна дитина впевнена у собі та власних можливостях. Часто в неї можна спостерігати повну відсутність страху. В колі однолітків чи навіть дорослих дитина-індиго буде наполегливо відстоювати власну думку, якщо вона висловлена. У випадку, коли поряд немає дитини з подібним способом мислення чи дорослого, що розуміє індижа, він може вдатися до антисоціальних вчинків або ж „згорнутися всередину себе”, відчуваючи, що його не розуміють. Батьки дітей-індиго найчастіше скаржаться на неприйняття малюками авторитету дорослих. Проте таке трапляється лише у випадку, якщо авторитет не підкріплений практичними діями та уважним ставленням дорослих до свого чада. Індижа має величезне почуття гідності і вкрай негативно реагує на вислови на кшталт: „Йди вибачайся!” Може набурмоситись і не вимовити й слова, навіть коли винен. Така дитина вважає себе винятковою і не бажає принижуватися за жодних обставин. У школі вона погано реагує на пасивне навчання та зубріння матеріалу, надає перевагу творчим завданням. Під час уроку, якщо знає відповідь на поставлене запитання, буде активно тягти руку, підстрибувати, вигукувати: „Мене запитайте, мене! Я знаю! Я!” Якщо ж не надати дитині можливості висловитись – ображається, інколи настільки, що не бажає надалі вчитися і відповідати такому „поганому” педагогу.
РУКИ ВГОРУ! Я ТЕБЕ ВПІЗНАВ! Виявилося також, що дітей нової свідомості можна визначити за зовнішнім виглядом. Стали в пригоді проведені антропометричні дослідження індижат. Для юних обдарувань характерне переважання зросту над вагою тіла. Властивою їм рисою є також великий опуклий лоб, який значно відрізняється за розмірами від нижньої частини обличчя. У таких дітей більш високий рівень життя, але вони характеризуються більш низькими адаптаційними ресурсами, наприклад, слабким здоров’ям. Також вважають, що діти-індиго - це «амбідекстери», тобто в них працюють обидві півкулі мозку. Якщо звичайні люди діляться на правопівкульних і лівопівкульних, то індиго використовують відразу обидві півкулі — у них одночасно і чудова інтуїція, й хороша логіка. З тих, кому нині 50 років, таких «амбідекстерів» один на десять тисяч, кому 30-40 років — один на тисячу, а у 1-2-х класах — 90 відсотків. Щоправда, вчені погоджуються з тим, що доволі часто не можна чітко відрізнити дітей-індиго від інших. Тут присутня розмитість термінології. Проте кажуть, що всі ми живемо в епоху Індиго і всім нам належить стати індижатами, а саме - розвинути в собі ті якості, піднятись на рівень нової свідомості і вище. ЯК ЇХ ВИХОВУВАТИ?
У педагогічному обігу термін „діти-індиго” з’явився віднедавна. В українській педагогічній науці він широко не використовується. Хоча на Заході ряд вчених у галузі психології, педагогіки, філософії та мистецтва серйозно розглядає проблему взаємодії з дітьми-індиго на рівні побутового спілкування, навчання тощо. Основна трудність, яку відчувають вчителі, - надзвичайна складність в організації індивідуально-диференційованого навчання і виховання в умовах роботи з великим колективом дітей. Кожна дитина потребує концентрації усіх зусиль педагога. Тож очевидно, що настав час переглянути наповнюваність дошкільних груп та шкільних класів. Мова про це ведеться ще з 70-х років минулого століття, та, як кажуть, „А віз і нині там”. Очевидно, що лише спільними зусиллями батьків і педагогів – людей, зацікавлених у створенні оптимальних умов для розвитку особистості дитини, можна розв’язати цю проблему. Навчальна взаємодія з дітьми-індиго може будуватися лише на засадах ділового партнерства, взаємодовіри і поваги. А серед методів впливу перевагу слід надавати практичним: грі, спільній діяльності з дорослим чи однолітками, моделюванню, експериментуванню, вправлянню тощо. Якщо дитині щось не вдається і вона відчуває нестачу знань для розв’язання певного практичного завдання, то активно прагне до отримання цих знань, виявляючи неабияку наполегливість. Ці принципи слід взяти до уваги й батькам індижат. Деякі діти від народження мають яскраво розвинені індигові здібності, іншим властиві менш помітні особливості. Проте це не означає, що вони не можуть змінитися. Тому не варто стверджувати, що індижата – вибрані, а решта – сіра маса. Навпаки, проблему нових дітей порушують саме тому, щоб наголосити, що кожна дитина неповторна, має талант і свою місію. СКІЛЬКИ ЇХ?
Від часу, коли Ненсі Енн Теп у 1982 році написала книгу «Як колір допомагає краще зрозуміти твоє життя», де вперше йшлося про нових дітей, до сьогодні ґрунтовні дослідження цього явища проводилися лише у США. Також маємо американські дані, де вказується, що зараз у молодших класах близько 90 відсотків - індиго, а діти 2000 року народження – уже всі є поколінням нової свідомості. Кандидат філософських наук, автор книги "Індиго: діти нової свідомості” Ліліана Кудрик проводила опитування серед українських педагогів різних категорій. Більшість визнає, що в нас є індижата в сім’ях, школах. Дехто каже, що таких дітей - 15, 20, 30 відсотків. За розрахунками професора-генетика В’ячеслава Коновалова нині в Україні живе близько трьох тисяч таких дітей. Будь-які спроби ініціювати проведення масштабного соціологічного опитування на цю тему в нашій державі закінчувалися безрезультатно. Коментар до теми:
Галина Гурська, психолог Нововолинського ліцею-інтернату (400 учнів): -Під поняття «індиго» підпадає дуже багато дітей. Кожна з них неординарна та в чомусь обдарована. Натомість дітей, які увібрали в себе усі риси індиго, - одиниці. Проте навіть з тими, хто лиш частково схожий на нове покоління, педагоги працювати не готові. Є програма і методика роботи, які застаріли з роками, а певні зрушення тут відбудуться не скоро. Наразі я у своїй практиці ще не зустрічала індижат, хоча зо два роки тому дещо читала на цю тему. Правда, є унікальні діти. Наприклад, дівчина, котра соціально настільки обдарована, що знаходить вихід у доволі складних життєвих ситуаціях. Також у нас був хлопчик, який мав рівень знань значно вищий від своїх однолітків. Ми перевели його на клас вперед, хоча він і там проявляв свої виняткові здібності у навчанні. Знаєте, що з ним трапилося до закінчення школи? Хлопець став посереднім учнем. Репродуктивне навчання неабияк посприяло цьому. Коли до обдарованих чи до індижат не застосовують творчих методик, вони можуть замкнутися в собі. Я вважаю, що справді незвичайних дітей у нас в ліцеї може бути з чотири, а на місто їх – не більше десяти. Та статистика щодо обдарованості, яку складають сьогодні в школах, зазвичай не відповідає дійсності. Методисти дбають про те, аби їхній навчальний заклад мав хорошу репутацію. Тому і зустрічаємо по тридцять обдарувань від однієї школи. Звісно, українські діти дуже талановиті, проте треба зважати на визначення обдарованості чи дітей-індиго і відповідно до них формувати якусь загальну картину. Олена Кочорок, психолог спеціалізованої школи-колегіуму №1(700 учнів) у м.Нововолинськ: -Діти-індиго у нас є. Можливо, не в такій кількості, як у США. Проте їх сьогодні часто відносять до осіб, котрі мають потребу в підсиленому вихованні. Вперше про індижат я почула шість років тому. Потім зустрілася на практиці. Це був неврівноважений гіперактивний хлопчик, з яким я почала працювати два роки тому. Інтелектуальні дані дитини перевищували норму. Хлопчик, без сумніву, обдарований. Проте йому було важко працювати в групі разом з іншими. Він вимагав особистісного звернення, хотів більше уваги, тому і поводив себе відповідно. Тут ще треба врахувати батьківське виховання. Якщо вдома дитина – центр всесвіту, то й від інших вона вимагатиме того ж. Потрібно вчити наших малюків поняттю субординації, завойовувати їхні серця довірою та розумінням. Нині нашому індижатку вже легше адаптуватися в колі однолітків. Учитель посадовила його за першу парту. Дитина відчуває увагу, яка їй приділяється. Хлопчику дали зрозуміти, що від нього вимагають, встановили правила гри, і тепер їх дотримуються обидві сторони. Щодо кількості подібних дітей, то тут важко щось визначити. У нас в колегіумі індижат може бути двоє-троє, в місті – сім-вісім. Ігор Поліщук, викладач кафедри соціально-економічних наук Володимир-Волинського педагогічного коледжу імені А. Ю. Кримського:
-Сьогодні іще немає інструментів і методик, які б дозволяли безпомилково визначити дітей-індиго та вирізнити їх з-поміж маси інших. Звісно, кожен педагог на практиці зустрічається з учнями, котрі випадають за межі процесу класно-урочної системи. Проте ми класифікуємо цих дітей як креативних, творчих, нестандартних. Вони можуть мати певне особливе бачення світу і стану речей. Взагалі, повинен бути персоніфікований підхід до учня. Викладач до кожного мусить його знайти. Мова іде не про потакання забаганкам молоді, адже процес їхнього входження у суспільство і набуття відповідальності таки мусить бути, але ми говоримо про те, що учня слід вивчати і апробовувати різні методи заохочення його до інтелектуальної праці. Кожна дитина – унікальна і цінна. Тому я вважаю недоцільним підраховувати кількість індижат у нашому місті чи країні. ВИЗНАЧ ЖИТТЄВУ ПРОГРАМУ СВОЄЇ ДИТИНИ
Згідно із книгою «Діти-індиго», написаною Лі Керролл та Джен Тоубер ще у дев’яностих роках, існує чотири типи індижат, кожен з яких має свою певну життєву програму. ГУМАНІСТИ
Вони служать масам і мають намір працювати з людьми: це майбутні лікарі, юристи, вчителі, моряки, бізнесмени й політики. Вони дуже активні, комунікабельні й здатні розмовляти з ким завгодно, як завгодно довго, у дуже дружній манері. У них дуже стійкі переконання. Фізично вони незграбні, й через свою активність іноді можуть «врізатися в стіну», забувши «включити гальма». У дитинстві не можуть зрозуміти, як це можна гратися тільки однією іграшкою. Вони вивалюють з ящиків абсолютно все, що є, а потім можуть погратися, а можуть і взагалі ні до чого не доторкнутися. Якщо ви попросите таку дитину прибрати у своїй кімнаті, то вам доведеться неодноразово нагадувати їй про це. Звичайно, вона почне прибирати, але як тільки їй на очі потрапить яка-небудь книжка — сяде і почне читати її, забувши про все на світі. КОНЦЕПТУАЛІСТИ
Цей тип індиго занурений у свої проекти значно глибше, ніж усі решта. Це майбутні інженери, архітектори, дизайнери, астронавти, пілоти і військові. Вони не бувають неповороткими і зазвичай мають добру фізичну форму. Хочуть керувати, і найчастіше об'єктом керування стають їхні власні матері, якщо це хлопчики. А якщо дівчатка, то під їхнім впливом зазвичай опиняється батько. Цей тип індиго має схильність до згубних звичок, особливо до наркотиків у підлітковому віці. Батьки повинні спостерігати за їхньою поведінкою дуже пильно, і коли вони починають ховати речі або говорити щось на зразок «не заходь в мою кімнату», не завадило б з'ясувати, що вони приховують. ХУДОЖНИКИ Ці діти набагато чутливіші, ніж представники інших категорій індиго. Зазвичай вони легкої статури, хоч і не завжди. Занурені в різного роду мистецтва, схильні до творчості. Це майбутні вчителі та художники. До якої б сфери людської діяльності вони не звернулися, у них завжди буде творчий підхід. Якщо йдуть у медицину, то з них виходять непогані хірурги або наукові співробітники. Коли вони приходять у мистецтво, саме з них виходять видатні актори. У віці 4-10 років можуть перепробувати себе в різних видах творчої діяльності. Тому не поспішайте купувати якийсь музичний інструмент — краще візьміть його напрокат. Індиго-художник може працювати одночасно з п'ятьма або шістьма різними інструментами, а, досягнувши підліткового віку, вибирає один з них і стає майстром в обраній галузі. ТІ, ЩО ЖИВУТЬ У ВСІХ ВИМІРАХ Це четвертий тип дітей індиго. Коли їм виповнюється рік або два, ви вже не можете їм нічого сказати. Вони відповідають вам: «Я знаю. Я можу зробити це сам. Залиш мене». Це ті люди, які несуть у світ нові філософії й релігії. Вони можуть бути задерикуватими і забіяками, тому що не вміють пристосовуватися, як представники інших трьох типів індиго. Андрій Сорока
| |
| Переглядів: 1797 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |