Кілька тисяч років тому, у 360 році до н. е., Платон не рекомендував примушувати студентів до навчання: «З елементами навчання... треба знайомити розум у дитинстві; проте в жодному разі не можна примушувати вчитись. Вільна людина не повинна ставати рабом у набутті знань будь-якого роду. Тілесні вправи, якщо ними займатися вимушено, не завдають шкоди організму, але знання, набуте під примусом, не затримується в пам’яті».

У наш час ми можемо підтримати ці рекомендації, уникнути примусового навчання, створити для дітей найкращі умови та сприяти виробленню навичок для успішного навчання, роблячи все це на підставі неврологічних досліджень процесу осягнення знань. Завдяки сучасним технологіям ми маємо можливість у буквальному сенсі бачити, як стрес і допитливість вибирають те, яку сенсорну інформацію впускати в наші нейронні мережі й де цей «вхід» закінчується.

Соціальний, емоційний, гормональний і харчовий вплив випереджає інтелект на рівні первинних генетичних факторів. Дослідження в галузі мікробіології підтверджує, що емоції й переживання активують або блокують частину генів, визначаючи те, які з них проявлять себе, а які ні. Дослідження в галузі нейропластичності показує, що інтелект може підвищуватись і переконує нас у тому, що стратегії освіти й виховання повинні бути неврологічно обґрунтованими, щоби сприяти позитивним змінам.

У цій статті, об'єднуючи досвід педагогів і неврологів, представлені стратегії, які допоможуть батькам і вчителям доносити інформацію до дитини через систему уваги мозку.

Діти здатні концентрувати увагу, але тільки не на нудних уроках

Потрапляння в мозок схоже на прохід в ексклюзивний нічний клуб із суворим фейс-контролем. Коли інформація опиняється всередині, інший воротар, стрес, визначає, чи може вона (чи ні) пройти у верхній VIP-зал у префронтальній корі головного мозку – у цю цінну ділянку архітектоніки мозку, яка складає всього 13 % його обсягу, де відбувається найскладніший розумовий процес і емоційні міркування.

Мозок еволюціонував, щоб допомогти вижити й самій живій істоті, і всьому виду. Це означає, що мозок ставить у пріоритет потенційну загрозу. Кожну секунду з мільйонів бітів сенсорної інформації, одержуваної з очей, вух, внутрішніх органів, шкіри, м'язів, рецепторів смаку й запаху, які стукають у двері нашого мозку, лише кілька тисяч потрапляють усередину. Система, яка визначає, яка інформація повинна потрапити всередину мозку, на що наш мозок повинен звертати увагу, а на що ні, називається ретикулярна формація (РФ). Вона являє собою примітивну мережу клітин у нижній стовбуровій частині мозку, через яку всі сенсорні сигнали повинні пройти, щоб досягти більш високих ділянок мозку. Власне, ця система схожа на такі ж системи в собак і котів.

РФ уважає за краще пропускати зорові образи, звуки, запахи й тактильні відчуття, які найбільш важливі для виживання і однієї тварини, і всього виду. Пріоритетними є зміни в навколишньому середовищі людини та тварини, особливо ті, які можна розцінити як загрозу. Коли загроза сприймається мозком, РФ автоматично вибирає відповідний сенсорний вхід і спрямовує його в нижню частину мозку, яка мимоволі реагує не думкою, а дією – реакцією «бий, біжи або замри».

Примус неефективний навіть з розумом, спраглим до знань

РФ є віртуальним «редактором», який приділяє увагу й дає доступ лише невеликій частині всіх зорових образів, звуків і тактильних відчуттів, доступних у даний момент часу. Це фільтр, націлений на виживання, дуже важливий для тварин у дикій природі, але, оскільки він не зазнав істотних змін у міру людської еволюції, його вплив на дітей при навчанні в школі та вдома також суттєвий.

Коли мозок дитини сприймає загрозу (покарання чи сором перед однокласниками за невиконане домашнє завдання, страх через те, що його не виберуть у футбольну команду, або переживання за те, що він може припуститись очевидної помилки, бо погано знає англійську мову), РФ впускає лише ту інформацію, яка, на її думку, пов'язана із загрозою. Якщо сприйняття загрози не знижується, мозок продовжує виконувати свою основну роботу – захист людини або тварини від пошкодження. Нейронна активність на сканерах під час страху, печалі, гніву чи іншої стресової емоції спостерігається в нижній частині мозку. У цьому напруженому стані «увага» не перебуває під нашим контролем, і активність мозку спостерігається набагато нижче префронтальної кори. Ця вища, що відповідає за мислення, когнітивна область мозку не отримує сенсорного входу, тому що вважається, що він не має відношення до виживання. Шкільний урок виявляється марним.

Коли учня критикують за те, що він не приділяє належної уваги уроку, це не означає, що він неуважний. Його РФ активує увагу, впускає сенсорний вхід, але тільки не той, який його вчителі вважають важливим.

І що далі?

Один із найкращих подарунків для дослідження в галузі нейровізуалізації – інформація про те, який сенсорний вхід проходить через РФ, коли загроза не сприймається. Коли РФ не перебуває в режимі підвищеної бойової готовності, вона особливо сприйнятлива до новизни та змін, які викликають цікавість (активують допитливість). Це ключ до воріт мозку – він шукає вхід з новими, несподіваними, яскравими, музичними, рухливими, ароматними відчуттями, які доступні, коли реальна або уявна загроза не стає на шляху. Коли учню щось цікаво, він шукає пояснення. Це спонукає його проявляти наполегливість у пошуках інформації, яку він хоче знати і якою його потрібно озброїти.

З таким знанням про ретикулярну формацію ми можемо сприяти створенню в класах обстановки, в якій діти будуть відчувати себе в безпеці й можуть розраховувати на дорослих людей, відповідальних за виконання правил безпеки, які покликані захищати їхні (дитячі) організми, майно й почуття від однокласників, які сприймаються дітьми як потенційна загроза. Наше знання, що з часом поглиблюється, про те, яка інформація отримує доступ до мозку через РФ, як тільки рівень загрози знижується, визначає стратегії, які сприяють зосередженню уваги дітей на заняттях у школі та вдома.

Усе цікавіше й цікавіше – допитливість у дії

Ви можете використовувати новизну в поданні нової інформації. Зміна голосу, зовнішнього вигляду, виділення ключових моментів за допомогою кольору, розміру шрифту, вдягання капелюха, рух, уроки на відкритому повітрі, музика, цікаві фотографії та ілюстрації, несподівані предмети (здавалось би, не пов'язані з досліджуваною темою) примушують РФ визнати сенсорний вхід уроку, тому що він пов'язаний із сенсорним входом допитливості.

Рекламуйте наступну тему навчання за допомогою плакатів, що пробуджують цікавість, додаючи підказки або елементи головоломки щодня. Це пробудить допитливість дітей, бо вони почнуть будувати здогадки про те, яким буде наступне заняття, і РФ змушена буде «вибрати» та впустити в мозок сенсорний вхід цього уроку, коли він відбудеться. Якщо тато/мати, допомагаючи дитині при виконанні домашнього завдання, або вчитель починає ходити спиною вперед перед уроком, на якому йтиметься про негативні числа, РФ активує допитливість, щоб дізнатися, що ж за цим піде. Навіть напружена пауза в мовленні перед тим, як сказати щось особливо важливе, викликає передчуття, оскільки дітям стає цікаво, що ви будете казати або робити далі.

Щоби ще більше зацікавити РФ, пожвавте цікавість і подальший спогад про інформацію (навчальний матеріал), який пояснює цікаве явище, спонукаючи дитину робити прогнози. Прогнози можна записувати, ділитись ними з партнером або розміщувати на індивідуальних дошках у будь-який момент під час уроку. Не перешкоджайте спробам чи інтересу дітей підтвердити або спростувати прогнози. Замість цього всіляко підтримуйте їхній інтерес, реагуючи на це схвальним кивком голови або словом «дякую». Мозок насправді вчиться на основі системи прогнозів та зворотного зв'язку, тому що нейропластичність підсилює нейронні мережі, які використовуються, щоб робити правильні прогнози, й коригує мережі пам'яті, використовувані, щоб робити неправильні прогнози. (Тому дуже важливий своєчасний коригувальний зворотний зв'язок, щоб ці дефектні ланцюги можна було замінити точною інформацією.)

Діти, в яких загоряються очі, коли їх питають: «Що ви робили сьогодні у школі»

Пригадайте, коли ще дитиною ви думали про редиску як гарнір. Тепер уявіть, що ви входите у свій клас і бачите, що редиска лежить на всіх столах. РФ дітей зацікавиться цим звичайним предметом, тому що він лежить на партах у класі, а не на тарілці. Тепер їхня увага готова до новизни та прояву допитливості, тому РФ впускає сенсорний вхід – «ключ» до розгадки сенсу нового предмета на партах. Діти зацікавлені й мотивовані виявити причину, чому на їхніх партах лежить редиска. З цього моменту вони стають уважними, а їхній мозок залучений у процес навчання.

Як інструмент виживання ретикулярна формація чуйно сприймає все цікаве й запам'ятовує результати прогнозів мозку, бо живим істотам необхідно вчитися й повторювати ту модель поведінки, яка задовольняє потреби виживання, такі як споживання смачної їжі або прямування за запахом потенційного партнера. Залучений і сфокусований мозок пильно відстежує сенсорний вхід, який супроводжує приємні відчуття. У тварин ці асоціації допомагають знаходити джерело задоволення в майбутньому. Якщо діти отримують задоволення від досліджень, пов'язаних з редискою, необхідний зміст уроку пройде у відкриті ворота й досягне найвищої, когнітивної області мозку.

Новий досвід з редискою, якщо його використовувати для пробудження допитливості та прогнозування, здатний зробити більше, ніж просто «доставити» навчальний матеріал у сховище довгострокової пам'яті. Якщо в той же вечір ви спитаєте в дітей: «Чого ви навчилися сьогодні у школі?», вони будуть продовжувати закріплювати спогад, бо будуть описувати й редиску, й навчальний матеріал, адже ви як вдячні батьки встановлюєте позитивний зворотний зв'язок у формі уважного слухання.

Джуді Уілліс, «Psychology Today»