Каталог статей

ТРЕТЄ ЗАНЯТТЯ

ТЕМА. "ХОДИТЬ ГАРБУЗ ПО ГОРОДУ", або рослини самі

розкажуть про себе, свої заслуги, свою першу назву, свою красу, свою Батьківщину.

Мета. Ознайомити учнів із назвою та походженням рослин (овочів); закріпити знання, одержані під час роботи на навчально-дослідній ділянці; виховувати спостережливість, інтерес до пізнання довкілля, бережливе ставлення до природи.

Обладнання: книжка "Ходить гарбуз по городу", ілюстрації, кросворди, загадки, справжні овочі, виставка поробок із природного матеріалу.

Проведення заняття

I. Організаційна частина

II. Мотивація навчальної діяльності (розгляд запитань, що містилися в скриньці).

III. Тема заняття: "Ходить гарбуз по городу" (вчитель разом із дітьми пригадує те що вивчали на уроках про овочі, зокрема на навчально-дослідній ділянці).

1. На дослідній ділянці ми з вами ознайомилися з овочевими рослинами умовами їх вирощування; збирали овочі, рослини для гербарію, насіння бур'янів для підгодівлі птахів узимку.

2.  Діти за допомогою ілюстрацій пригадують і розпізнають овочеві рослини не лише за плодами, але і за іншими органами (коріння, стебла листки). Визначають розмір, форму, колір однорічних (помідори, огірки, квасоля, горох, гарбузи), дворічних (морква, буряк, редька, часник, цибуля), багаторічних (щавель) рослин.

-  А сьогодні ці рослини розкажуть самі про себе.

IV. Основна частина заняття

1. "Ходить гарбуз по городу, питається свого роду..."

- Уявляєте? Важкий, великий гарбуз, перекочуючись, ходить по городу і шукає свою родину. Отак і вчені ходили і їздили по світу, поки позбирали усіх родичів гарбузових.

Наші гарбузи належать до ліанових — вони не можуть самі піднятися вгору, тому мусять за щось чіплятися: плетуться по тинах, пнуться на дерева, чіпляються за соняшник, а найчастіше — просто розлягаються на землі.

Живе в Новій Зеландії стародавній народ маорі. У легендах цього народу розповідається, що ті гарбузи, з яких маорі роблять посуд, їм дав сам бог Тана. Тому до гарбузів там люди ставляться з великою пошаною; день, коли садять гарбузи, у маорі — святковий, вони співають, танцюють, прославляючи бога Тана.

— Дивно, правда? Якийсь гарбуз — і раптом свято! А спробуйте уявити собі таке: з вашого дому раптом зник увесь посуд. Можна жити в такому домі? Ні. Ось тому ці люди так шанували гарбузи. Гарбузи були єдиним "матеріалом" для виготовлення посуду. Тільки їхні гарбузи мають значно товстішу шкіру, ніж наші.

— А ви знаєте, що я, Гарбуз, — ягода?

—  Як це - ягода? — А так! Ботаніки вважають, що гарбузи — ягоди. А тепер подивимося на назву "ягідки". У персів було слово харбуза, у половців — харбуз, карбуз, у кримських татар — карпуз, у слов'ян — карпуз, арбуз, гарбуз. А тепер з'ясуємо, що називають цими словами різні народи: перси словом харбуза називають диню, росіяни словом "арбуз" називають кавун, болгари і серби словом карпуз називають гарбуз, українці і білоруси "гарбузом" звуть гарбуз (або кабак).

А у персів слово "гарбуза" означало образливу назву: "віслючий огірок".

2.  "Ростіть, огірочки, в чотири листочки".

Це слова з народної пісні. Можна подумати, що огірочки не чужинці, якщо вони навіть у піснях наших оспівані. То які ж вони — свої чи чужі? Вони — чужинці. Огірки були завезені в Європу з Індії, де їх вирощують уже понад З тис. років. Огірки у нас настільки узвичаїлись, що ніхто їх не вважає ласощами. А ось римський імператор Тіберій вимагав цілий рік подавати йому до столу свіжі огірки. А де було їх узяти взимку, коли теплиць ще не було? Довелось його слугам вдаватись до різних хитрощів. Так, вони ставили скриньки із розсадою на колеса і повертали їх за сонцем. На розсаду цілий день лилося сонячне тепло, вона швидко росла. А ви бачили стиглі огірки? Вони такі великі, товсті, із твердою темно-коричневою шкіркою. Це огірки, які спеціально залишають на грядці — на наступний рік на насіння. Отож, те, що ми їмо, є незрілим, зеленим овочем? Так, навіть назва їхня про це стверджує. Греки називали огірок -"агурос", а це слово утворене від "аорос" - "незрілий". Від грецького слова "агурос" пішло слов'янське "огур", з якого українці утворили "огірок", а росіяни  — "огурец".

3.  "За царя Гороха, як було людей трохи".

Скажете, що не було такого царя? І справді, не було. Це примовка, що означає "дуже давно". Видно, й горох дуже давній, якщо про нього така примовка є? Бо ж є ще і приказки "як горох при дорозі", що означає дуже погано, самотньо, і "як горохом сипати" — швидко говорити, і "як об стіну горохом" — безрезультатно. Збереглися на землі дикі родичі гороху — в Італії та на Кавказі. Словяни почали сіяти горох, починаючи з VI століття.

Слово "горох" теж дуже давнє.

Вважають, що воно спочатку означало "тертий".

Сам горох в ті далекі часи сказав би про себе так:

—  Я не дуже смачний, зате я дуже сильний! Я навіть можу розламати корабель!

Так, це він згадав історію, описану в книзі К. Паустовського "Чорне море". Там розповідається про те, як горох, у який потрапила вода, почав проростати в трюмі корабля. Він при цьому розбухав, збільшувався, тиснув на борти корабля — і розламав його. І справді, горох — рослина сильна й витривала. Він пережив усі незгоди, які траплялися за тисячі років, і продовжує жити.

4. Ліана, яка зветься квасоля. Ліани — рослини тропічних лісів. Вони не мають міцного стовбура і не можуть рости вгору самі — їм обов'язково потрібна опора. От вони і чіпляються за найближчі дерева вусиками або просто обвиваються навколо них. У нас теж є ліани. Це виноград, хміль, плющ. До ліан належить і квасоля. У Грузії, де дуже люблять квасолю, селяни висаджують її між рядками кукурудзи. У Японії та Кореї росте дрібненька квасоля – не кругла, а кутаста. Цю квасолю японці мелють на борошно, а з нього роблять найдивовижніші речі, починаючи від пиріжків і цукерок і закінчуючи пудрою та шампунем.

Назва квасолі не запозичена, власна. Вона грецького походження. А як дійшла до нас — ви знаєте: з грецької мови — в латинську, з латинської — в німецьку, з німецької — у польську. А там і до нас недалеко було.

5.  "Всипати вам бобу?"

А ви мене всі запитаєте: "За що?". Бо "всипати бобу", "задати бобу" – це вдарити, а без причини бити негоже. Про боби є ще одна приказка: "сидіти на бобах" - "залишатися без нічого".

—  І що воно за біб такий? Відомо про нього, що він родич гороху і квасолі, що на городах наших, коли там усе цвіте і буяє, його не дуже й видно. А от у минулому...

— Яка слава була у мене в минулому! - починає згадувати Біб. — Які пристрасті палахкотіли навколо мене в Греції та Римі!

— Та що ти вигадуєш. Біб — і раптом пристрасті!

—  Тому що я був заборонений! У Стародавній Греції дітям багатих і славетних родин заборонялося не те що їсти боби, а навіть торкатися до бобового кущика! На квіти навіть не дозволяли дивитись. Але чому? Ви бачили мої квіти? Вони схожі на білих метеликів з чорними оксамитовими плямами. Вони прекрасні. Та забобонні люди вигадали, що ми небезпечні, що нас позначили боги! Вони, мовляв, поставили чорну пляму на білу квітку, щоб попередити людей.

—  Що було далі? Стародавній Рим перейняв від греків зневагу до нас, бобів. Римські багатії з презирством ставилися до фаби (так вони нас називали). Зате простий народ у Римі дуже любив нас. На кожному кроці чулися вигуки: "Фаба! Фаба!" Це вуличні торговці пропонували гарячі смажені боби — улюблені ласощі простих людей.

—  А чому біб, а не фаба?

— А це те самісіньке, дивись: фаба — бабо — боб — буб, біб... Гарно, правда? Біб — гарно, а ось дати бобу — не дуже...

1. Загадки.

У теплі кохається,

під листком ховається,

за хвіст прип'ятий ...

Як його звати? (Огірок)

Одежин зо двісті має, —

жодну з них не застібає. (Капуста)

Стоять коні на припоні,

Не їдять, не п'ють,

А все гладшими стають. (Гарбузи)

2.  Позмагайтеся "Чомучки".

а)      Хто запилює рослини?

(Комахи, птахи, переважно колібрі; нектароїдні кажани і навіть щурі.)

б)       Поява якої рослини свідчить про те, що закінчилися травневі заморозки.

(Латаття білого.)

в)       Яка рослина найшвидше росте? (Бамбук — за добу — на 1 м.)

3.  Загадки-жарти.

а) П’ять берізок, дві смерічки

Зеленіють над потічком.

Біля них — одна ожина.

Скільки всіх дерев, скажи-но? (Сім, бо ожина — кущ)

б)      Дві сороки летіли, на вишню сіли.

Дивляться в різні боки: одна — на північ, друга — на південь.

—  У тебе, — каже перша, — дзьоб у землі.

— А в тебе, — відповідає друга, — лапи брудні.

Як це? Дивляться в різні боки, а одна одну бачать?

(Сороки дивляться одна на одну, тобто в різні боки)

V. Заключна частина

— Діти, у скриньці ви запитуєте, як квіти можна тривалий час зберігати довго свіжими?

Запам'ятайте кільки секретів про квіти.

1. Не ставте вазу з квітами на протязі, біля відкритого вікна. Оберігайте квіти від прямого сонячного проміння.

2. Щодня міняйте воду, стежте, щоб вона була не дуже холодною. Найкраща вода — кімнатної температури. Можна у воду вкинути кристалик марганцю чи мідну монету, щоб не розмножувались гнильні бактерії. Для айстр, хризантем додайте у воду цукор.

3. Щодня підрізайте гострим ножем кінчик стебла. У квітах із міцним стеблом (бузок, хризантеми) кінчик стебла розріжте чи розплющіть. Стебло цикламени наколіть кілька разів голкою.

— А на запитання "Де ночує водяна лілія?" я вам відповім казкою В. О. Сухомлинського.

Росте на ставу біла квітка — водяна лілія. Росте у воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається. Раптом квітка йому каже:

— Лети, метелику, шукай собі іншу квітку, бо я лягаю на ніч спати під водою.

— Чому? — здивувався метелик.

— Бо у мене під водою — м'яка постіль. Склала біла лілія пелюсточки і тихо пішла спочивати під воду.