Каталог статей

Емоційний контакт у сім’ї та психічний розвиток дітей

Сім'я, як відомо, є ланкою цілісного суспільного організму, в якій відображаються зміни у соціальному житті. При цьому вона - безпосереднє оточення дитини, первинна суспільна група, в якій проводиться її соціалізація, формується ставлення до навколишньої дійсності, інших людей, до самої себе. У ній задовольняються майже всі потреби дитини, виробляються форми поведінки, закладаються основи особистості.

Морально-етичні цінності сім'ї, її спосіб життя опосередковують всі виховні заходи, що йдуть від школи та інших дитячих установ і організацій. Тому на сучасному етапі розвитку нашого суспільства оптимізації виховних функцій сім'ї приділяється особлива увага.

Особливу роль у формуванні особистості дитини в сім'ї відіграють умови й фактори розвитку її моральної сфери. Цьому сприяє морально-психологічна єдність всіх членів сім'ї, їх взаєморозуміння, теплота стосунків, любов (подружня, батьківська, синівська, дочірня); емоційна задоволеність, довір'я, чуйність і взаємна турбота.

Ці та інші позитивні морально-психологічні якості становлять специфіку сім'ї, зумовлюють її виховний потенціал. Завдяки їм створюється сприятлива психологічна основа для задоволення важливої з погляду морального здоров'я дитини потреби -емоційного контакту з навколишніми. На цій основі формуються і розвиваються важливі соціальні риси особистості дитини: колективізм, доброзичливість, здатність до співчуття іншим людям, уміння розуміти її, спільно працювати, бути корисною для них.

Особливої уваги набуває моральний осередок людини. При його вивченні здебільшого звертається увага на інтелектуальну сторону: ступінь засвоєння певних уявлень, понять, норм. На наш погляд, до поняття "моральне ставлення людини до навколишнього світу та суспільства" входять не лише знання моральних взірців, норм, правил. У реальній поведінці людей (не тільки дітей, а й дорослих) ми нерідко переконуємося: мало знати правила поведінки, це ще не гарантує правильності вчинків. Дитина засвоїла, що говорити неправду погано, однак досить легко і часто обманює дорослих. За нашим переконанням, це відбувається тому, що моральні знання не підкріпленні відповідними переживаннями.

В основі будь-якої моральної якості особливості лежить інтелектуально-емоційний зв'язок, єдність і переживання. Якщо моральне знання в певній ситуації поєднується з відповідними формами переживання, то на цій основі виникає моральне почуття,функцією якого є безпосереднє спонукання до дії.

Серед моральних рис особистості дитини, які забезпечують нормальне спілкування зі старшими та однолітками, вирізняється здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей не тільки співчуттям, а й співпереживанням і, зрештою, реальною співдією.

Для формування у школярів таких якостей сім'я - найсприятливіше середовище, тому що, по-перше, спілкуючись з рідними людьми, для дитини створюється безліч ситуацій, в яких вона набуває досвіду емоційної взаємодії; по-друге, у сім'ї між батьками й дітьми існує певний емоційний взаємозв'язок, зумовлений саме родинним походженням та спілкуванням з перших днів життя дитини.

У кожній сім'ї складається свій, неповторний стиль взаємин, певний тип емоційних зв'язків між батьками й дітьми. Та при всьому розмаїтті родинних стосунків вони можуть бути як конструктивними, так і деструктивними у виховному процесі.

Характер спілкування та взаємодії у сім'ї, розподіл ролей і функцій між членами родини, особливості їхніх емоційних взаємин визначають типи сімей. У шкільній практиці загальноприйнято розподіляти їх на благополучні та неблагополучні.

Нас цікавить аналіз взаємин, що існують у так званих благополучних сім'ях, хоч іноді в це поняття неправомірно вкладається зовсім інший зміст: соціальний стан батьків, а не рівень батьківського ставлення до дитини, яке відображує позитивність родинних взаємин.

Ось ситуація: мати учня - хімік, батько - працівник міліції, також має вищу освіу, а хлопчик ходить до школи немитим, у брудному одязі, невипрасуваній сорочці. Він не встигає в навчанні і за це високоосвічений батько накладає на нього суворі стягнення: за кожну незадовільну оцінку - фізичне покарання. Чи ж треба доводити, що такий "метод виховання'' призвів до негативного наслідку - поганої успішності і досить частих проявів агресії, а у відносинах з ровесниками - застосування батьківського способу впливу.

Такий тип відносин між батьками й дітьми кваліфікується у психолого-педадогічній літературі як "заперечне виховання" або "неприйняття" дитини (А.М.Захаров, А.Я.Варга). До виховання за типом "неприйняття" належать насамперед так звані авторитетне й жорстке, що ігнорує індивідуальні особливості дитини, а також "гіперопіка" - зневажання потреб, інтересів і запитів дитини, її психологічного стану й переживань.

Психологічні дослідження доводять: між батьками, іншими членами родини та дітьми існує двосторонній емоційний зв'язок. Діти загалом швидко і легко відгукуються на емоції, аналогічні їхнім, причому на почуття близьких їм людей відповідають адекватними емоціями.

Що ж таке емоційний контакт і який його вплив на розвиток дитини? При визначенні цього поняття маємо на увазі насамперед певну позитивну спрямованість почуттів у взаєминах між людьми, внаслідок якої кожний відчуває себе предметом зацікавленості, симпатії та доброзичливості інших, а також співпереживання, тобто емоційної "співзвучності” з ними. Такий контакт з батьками забезпечує задоволення дитячих емоційних потреб, необхідних для правильного психосоціального розвитку особиcтості, тому вважається важливим психологічним механізмом соціалізації дитини в сім'ї. Завдяки йому успішно формуються людські почуття та соціальні особистісні якості - чуйність, уважність до людей, бажання допомагати їм та ін., а також комунікативні вміння й навички.

Позитивний емоційний контакт в сім'ї породжує і підтримує у дитини почуття впевненості й захищеності, створює психологічний комфорт, необхідний для її повноцінного розвитку.

У вихованні дітей раннього і дошкільного віку емоційний вплив дорослих виявляється особливо чітко. Дослідження психологів показують: при недостатності материнського догляду розвиток дитини майже завжди гальмується - фізично, психологічно й соціально. Деякі вчені вважають, що після трьох місяців розлуки з матір'ю наступають якісні зміни, які не можна згодом повністю виправити (К.Ізард).

Не втрачає свого значення емоційний вплив дорослих на дітей і в подальшому.      Можна вважати доведеним, що з віком його значення ускладнюється і поглиблюється в міру збагачення духовного життя дитини, розширення її зв'язків з навколишніми.

В ряді досліджень показано, як надмірне емоційне зосередження на дитині, супроводжуване всеохоплюючою опікою та вседозволеністю, прискорює формування егоїстичних рис особистості, неадекватно завищеної самооцінки, схильності до конфліктування, що утруднює процес адаптації учня до класного колективу та зовнішнього середовища.

До негативних наслідків призводить також дефіцит батьківської любові, щирості, теплоти, довір'я, слабкість емоційного контакту з дітьми, що затримуює формування у дітей комунікативних умінь і навичок та морально-емоційних рис особистості.

В основі емоційного контакту, на думку багатьох психологів, лежить задоволення потреби дитини у спілкуванні, а саме - в любові, прихильності, теплоті почуттів, ніжності, лагідності, доброзичливості та безпеці. Вона має у різні вікові періоди специфічні форми вияву. Від потреби маленької дитини в безпосередньому контакту з близькими людьми - до потреби співробітництва, доброзичливої уваги, шанобливого ставлення дорослого, взаєморозуміння та співпереживання (М.І.Лісіна), Якщо ж ці вимоги не задовільняються, діти багато втрачають у своєму розвиткові - як фізичному, так і психологічному.

Природною основою спілкування батьків і дітей в сім'ї виступає батьківська любов, яка завжди неповторна Та все ж її можна розділити на надмірну, більш-менш розумну та недостатню або її відсутність.

Надмірна любов або холодність у відносинах з дітьми, на перший погляд, -протилежні типи ставлень, проте в життєвій практиці призводять до одного результату: розриву емоційного контакту між батьками і дітьми. Холодність же дорослих породжує відчуженість: дитина не має перед собою прикладу лагідного, ніжного ставлення; у неї не розвивається здатність до співчуття та емоційного відгуку, виникають відчуття незахищеності й непотрібності. За надмірного опікування до школяра ставляться як до маленького: з одного боку, все роблять за нього, з другого - багато дозволяють. У дитини розвиваються егоїзм та інфантилізм, внаслідок чого морально-емоційна сфера учня-початківця не розвивається.

І в перший, і в другій ситуації у батьківському ставленні немає психологічної спрямованості на дитину, яка росте, розвивається і формується як особистість; відсутнє розуміння її реальних потреб, інтересів, переживань. Відчуженність і надмірність породжують батьківській егоїзм у різних його формах. Неспроможні відчувати переживання своїх дітей, проникнути в їх внутрішній світ, зблизитися з ними, батьки поступово перетворюються в емоційно холодних людей, захоплених своєю "Виховною діяльністю".

У згаданих нами відносинах варто виділити такі основні типи взаємодії в сім'ї.

1.  Батьки владно керують дитиною або роблять усе за неї. Це викликано тим, що
дитина опікається і вважається ще маленькою, а також тим, що батьки не хочуть
витрачати сили і час на навчання: їм легше зробити самим. Наприклад, бабуся, котра
займається вихованням онуки (батьки не мають часу для цього) вважає, що 11-річня
дівчинка без неї ні нащо не здатна Онука займається малюванням у художній студії, воно
дається їй непогано, але старенька певна: без її нагляду дівчинка не зробить нічого
путнього. При цьому всю хатню роботу виконує бабуся: "Дитині ніколи, вона така
перевантажена". В результаті дівчинка росте егоїстичною, неслухняною, бабуся для неї
вже перестала бути авторитетом.

Такий "спосіб виховання" посилює формування пасивності школяра, безініціативності; зникає впевненість в успіху навіть улюбленого заняття, народжує неприязнь до дорослого, який не дає змоги задовільнити власну потребу в пізнанні нового, у творчій праці. Зрозуміло, що за таких умов емоційний контакт між дорослим і дитиною стає неможливим.

2.  Батьки здебільшого дають дитині завдання, перевіряють виконане, в разі
відмови застосовують "санкції". Такий тип взаємодії приводить до того, що учень рано
навчається самостійності. Проте страх, який виникає у передчутті покарання, паралізує

його внутрішні можливості. А там, де є страх, немає ні взаєморозуміння, ні прихильності, ні любові.

3. Ділове співробітництво батьків та дітей з елементами дружньої допомоги, емоційним співпереживанням і ставленням до найменших членів сім'ї як до рівноправного учасника заагльної справи. Якщо дитина починає усвідомлювати, що від її вкладу в загальну справу залежить успіх, це активізує її діяльність, збуджує багатство емоцій: відчуття свого визнання дорослими, гордість за власні здібності, радість від досягутого успіху. Контакт між батьками і дітьми забезпечує емоційну задоволеність усіх членів сім'ї. Отже, однією з провідних є життєва потреба у спілкуванні в усій багатогранності його аспектів: діловому, пізнавальному, особистому. Велике значення дня співдружності батьків і дітей має емоційний контакт між ними.

Батькам необхідно знати, що дитині для нормального розвитку треба переживати всю канву почуттів - від радості й задоволення до болю і горя. Не можна відгородити її від життя, опікою захистити від негативних переживань або жорстокістю привчити до протистояння навколишньому.

Близкість у стосунках між батьками і дітьми виникає тоді, коли дитині відповідають увагою та розумінням. До дитячих справ, потреб, інтересів й особливо почуттів необхідно ставитися серйозно. Коли дитина страждає, біль ослаблюється, якщо батьки переживають його як свій власний. А любов до них стає глибшою, якщо вони розуміють дитину, відчувають її переживання.

У спілкуванні з дітьми ні на мить не можна забувати про взаємну повагу, а також про те, щоб батьківське розуміння передувало порадам і настановам. Дитина проймається повагою і довірою до батьків, якщо побачить свої почуття відтвореними, як у дзеркалі, в батьківських словах.

Пасічник Марія Анатоліївна, вчитель початкових класів

Хмельницька середня загальноосвітня школа І-ІІІст. №21