Фестиваль народної творчості «Скарби моєї родини»
Мета. Продовжити знайомити дітей з українськими народними традиціями, виробляти душевну потребу берегти скарби своєї родини, сприяти розвитку творчих здібностей дітей виховувати почуття любові до батьків, пошани до людей праці, гордості за майстринь, родичів, близьких, викликати бажання зберегти родинні традиції, не забувати своєї національної культури.
Хід заняття
І. Загальнокорекційна частина
Прибрана хатина,
Усміхнені личка.
Всіх нас запросила
Хата – трудівничка.
Дорогі діти , подивіться яка красива наша кімната. Про що вона вам нагадує? Так про вашу домівку.
ІІ. Основна частина
1. Повідомлення теми заняття
Сьогодні ми зібралися, щоб провести фестиваль народної творчості «Скарби моєї родини».
А що ж таке – фестиваль? Що означає це слово?
Фестиваль - це свято, під час якого показують вироби виготовлені людьми.
- А що ж таке – скарб?
- Так, діти, це щось цінне, дороге для людини.
- Що може бути скарбом родини? (Відповіді дітей)
- Як ви думаєте де ж знаходиться цей скарб?
- Так у родині.
Сім’я, родина, рід –
Які слова святі.
Вони потрібні кожному в житті.
Якщо зміцніє хоч одна родина -
Міцніша стане наша Україна.
- Що ж це – родина?
( Відповіді дітей)
- Так, це дідусі, бабусі, тата і мами, брати і сестри. Це – родина. Що на вашу думку є скарбом кожної родини ?
( Відповіді дітей. )
- Отже, діти сьогодні ми з вами помандруємо в минуле нашого народу і проведемо невеликий фестиваль – показ скарбів родини. Які оберігають сім’ю від усього лихого.
- Скажіть, де вам найкраще, де ви відчуваєте що захищені?
- Самим головним скарбом кожної родини є рідна хата. Як ще ми можемо назвати нашу оселю? Чим вона є для нас? (Відповіді дітей – Берегиня)
- Ваша домівка є берегинею вашого роду. Усе що в ній є , що нажили ваші батьки,що приберегли від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися – хатнім речами, дітьми, піснею, добрим словом, спогадом у цій хаті, - все це і є Берегиня.
- Яка ж вона українська хата – берегиня?
(Демонстрація малюнка української хати)
Малюнок1
В. Симоненко писав
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські
І білява хата
- Українці дуже любили свою хату і завжди її прикрашали. Давня українська хата була невеличкою, але затишною та гостинною. У ній були сіни та велика світлиця. Підлога була глиняною, іноді на ній розстеляли домоткані доріжки.
Малюнок 2
Прикрашали хату не тільки малюнками, а був прикрасою кожної хати вишитий рушник. Український рушник, оздоблений квітами, птахами, зірками. Від сивої давнини і до сьогодні, у радощах і у біді рушник – висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече, брала кухлик із водою приспівуючи:
Вода у відеречку,
Братику, вмивайся,
Рушник на кілочку,
Братику, втирайся.
Отже наступним скарбом української родини є рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до землі, любові матусі, символ працелюбності нашого народу. Вишитими рушниками були прикрашені всі оселі українців. Якою б не була родина бідною чи багатою , а рушники в хаті були завжди. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження людини, урочисті події. Виряджаючи чоловіків та синів у нелегкі походи проти ворогів, матері,дружини дарували їм на пам’ять рушники з оберегами, аби живими верталися до рідної хати. Кажуть,що саме слово «рушник» означає рушати. Мати, проводжаючи сина в далеку дорогу, замотувала рушник у шматок білого полотна і промовляла:
Ой прийми, синочку, рушничок від мене,
Від зла, від спокуси хай береже тебе.
Про цей звичай дарувати рушник навіть склали пісню.
Сьогодні ви можете побачити рушники, які вишивались у моїй родині. Мені важко порахувати кількість вишитих рушників моєю мамою, мною, та моїми дочками. Це близько 33 рушників.
Рушники вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати. Такі рушники називають оберегами .
- Подивіться,як раніше прикрашали рушниками українські хати.
(Демонстрація малюнків)
Малюнок 3,4,5
В кожній родині вишивалися свої рушники. Але були традиційними два кольори.
Червоний – колір калини, щастя, любові, щасливої долі.
Чорний – колір землі нашої родючої, а інколи і смутку. Старі люди кажуть, що то віддавна горе з радістю переплітаються.
Для синів матері обов’язково вишивали на рушнику лист дуба, щоб могутній і сильний був як дуб.
Для дочок вишивали калину, щоб гарна була як калина.
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату –
То обереги від біди.
Шануйте ті, що дала мати.
Подивіться, діти, сьогодні я підготувала вам куточок української хати. Яка сонячна та затишна ця господа, тому такі кімнати в хаті називали світлицями. Вона прибрана бо чекала на нас. І якщо бути уважним, можна багато цікавого почути і побачити. Кожна річ тут може говорити. І говорить до нас наступний скарб, який хоче щоб ми його побачили.
- Прислухаймось, немовби хтось шепоче загадку.
«Що в хаті найбільше та найгрубіше?»
- Ще цієї загадки не відгадали, а вже іншу чути:
- Я морозу не боюся.
А хто мерзне, я сміюся.
Бабу гріє не кожух,
А веселий теплий дух.
- Знову не знаєте? Тоді я вам допоможу: де готували наші бабусі обід, пекли пироги? Що то таке велике і тепле стоїть посеред світлиці, де так добре можна погрітися? Відгадали? Ну, звичайно - піч. Подивіться на неї: яка вона красива, вся в українських орнаментах, із красивих квітів, ягід, листочків та завиточків.
- Як називається орнамент. Яким прикрашали хати, печі.
- Так. Це петриківський розпис. Ось подивіться як раніше шанували і прикрашали в кожній господі піч – годувальницю.
- Чому піч називали годувальницею?
-Так, діти, бо піч була годувальницею сім’ї. Від господині і печі залежало чи буде нагодована сім’я чи голодна. Тому в кожній сім’ї шанували піч бо тільки з її допомогою можна було нагодувати родину. Кожного тижня господині підбілювали піч, розмальовували. Зверніть увагу як розмальована піч. Який орнамент зображений? Дуже часто малювали дерево життя. Бо піч була символом життя родини.
Малюнок 6,7
- Та не тільки цим вона славилася. Без печі не можна було уявити життя селянина. У ній не тільки варили їсти. Пекли хліб, але й сушили зерно. Готували зимові припаси фруктів і овочів, сушили льон,тримали у вінках цибулю та часник,узлики з насінням. Старі люди розказують, що кращого лікаря як піч не можна було знайти. Коли діти взимку, нагулявшись надворі, приходили додому то мати відразу заганяла їх на піч. І вони дві – три доби вигрівалися. І всі хвороби втікали. Одним словом без неї не могли обійтися . Піч дуже поважали. А господині охайно доглядали за нею. Щотижня білили і прикрашали різними малюнками. Недарма народ склав прислів’я про піч.
« Яка піч, така й господиня» Якщо піч доглянута то і господиня хороша.
А якщо ні то тоді говорили: « У неряхи й піч плаче»
- А у кого з вас є вдома піч?
- Чи готуєте ви там їжу?
- Що саме?
/Розповіді учнів/
- А ще вона знає дуже багато казок. Давайте пригадаємо у якій казці пічка допомогла дівчинці врятувати свого маленького братика від птахів, які її намагалися наздогнати?
/ У казці «Дикі гуси»/
- Куди заховала піч дітей?
- Чим смачненьким вона їх пригостила?
Молодці!
- Наш народ дуже майстерний. Він уміє багато чого робити. Адже чого тільки наші люди не вміють ! А все тому, що українці любили вчитися і були грамотними завжди.
- Змалку матері і батьки привчали своїх дітей до праці. Дівчаток вчили шити, прясти, вишивати. А хлопчиків учили майструвати.
Малюнок 8,9
Фізкультхвилинка
Голочки у руки ми беремо,
І до світла піднесемо.
Ниточку у вушко затягнемо,
Рушник вишивати розпочнемо.
Наша гостра голка не ліниться:
Візерунок вишиває, як годиться,
Вгору – вниз та голочка мандрує,
Старанно вона у нас працює.
Рушничок ми гарно вишивали,
І ним нашу хату прикрашали.
У кожній родині цінувалися знання, кожен прагнув знати якомога більше. Було обов’язковим, щоб діти вміли читати й писати. Люди добре знали, що дитину вчити треба змалку, бо: «Чого Івась не навчиться, того Іван знати не буде». ( Оповідання «Без навчання немає вміння») Мати та батько привчали своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів українського народу.
І наступним скарбом родини є одяг. Які б складні часи не переживав український народ, але любов до традиційної вишивки у нього ніколи не згасала. За допомогою нитки та голки українські жінки створювали і створюють красиві і визнані у всьому світі вироби українського вбрання.
(Демонстрація малюнків старовинного українського одягу в таблицях)
- Зверніть увагу як одягалися українці в давнину.
- Чи носимо ми зараз такий одяг?
- У кого з вас вишивають у сім’ї?
- Що саме є у вашій родині, і хто вишивав?
- Ви сьогодні одягнені в українські сорочечки. А чи знаєте ви що вишивка на них захищає вас від біди,недобрих людей. По традиції чужу вишиванку надягати не слід. Бо можеш на себе перебрати хвороби іншої людини.
- У нас у школі теж вчать вишивати на гуртку «Вишиванка». І сьогодні ви можете побачити на одній з наших учениць вишите плаття. Чи хочете дізнатися хто його вишив?
(Спілкування з Покровою О.)
- Чи схоже воно на одяг, який носили в давнину? (Відповіді дітей)
Завжди вишивкою прикрашалися ті частини одягу, через які, за уявленням наших предків, злі сили могли зашкодити людині. Основне призначення вишивки – охорона людини. Вишивкою-оберегом вишивалися воріт, манжети, низ і розріз біля шиї. Сама тканина сорочки вважалася неприступною для злих сил, тому що при її виготовленні використовували спеціальні інструменти. Важливо було захистити ті частини одягу, де закінчувалася тканина і починалося тіло людини. Якраз для цього і існувала вишивка, яка перегороджувала шлях злим силам через краї одягу до тіла людини.
Сорочки на кожен день вишивали звичайно ж простіше і скромніше, більш багатим був святковий одяг. Наші предки вірили, що як вишитий рушник охороняє кожен будинок, так і вишита сорочка оберігає людину від недобрих думок і заздрісних поглядів поганих людей. І повірте це аж ніяк не видумка людей. Коли людина заходила в будинок, то перше на що падав погляд - це вишиті рушники, таким чином вона відволікалася на хитромудрі візерунки і якщо мала недобрий намір, то мимоволі забувала про зло , яке могла зробити господарям будинку. Така ж роль була і у вишиванки. Яскрава вишивка просто відвертала недобрий погляд людини зі злом у душі від власника сорочки. Задивившись на візерунки вишиванки той і сам міг забути про свій недобрий намір! Отже вишитий рушник і вишита сорочка були скарбами - оберегами для людини і для дому.
Існувало повір'я, що якщо сорочка зроблена і вишита на добро, на добре життя, то вона буде надійно оберігати людину. Жінки вишивали сорочки для своїх синів і чоловіка. Якщо когось чекали з далекої дороги, то йому починали вишивати нову сорочку, щоб людина швидше повертався.
У наші дні вишиванка деже популярна не тільки як святковий, але і як повсякденний одяг. Для багатьох людей вишита сорочка давно стала рідною, а для деяких і ніколи не переставала бути нею. Тепер вишиванка не тільки одягається під час народних гулянь, а й прекрасно підходить до сучасного одягу.
Малюнок 10
Вишиванка це символ здоров'я, краси, чистоти і єднання зі своїм народом.
Пісня «Мамина сорочка»
- Ми сьогодні з вами згадали тільки про деякі скарби родини. А зараз я пропоную провести гру і дізнатися у наших гостей, які скарби є в їхніх родинах.
- Хто хоче перший взяти інтерв’ю?
(гра «Репортер»)
- Сьогодні ми говорили про родинні скарби. Про які саме скарби йшла мова?
(відповіді дітей)
- Коли ми говоримо про школу і клас, то кажемо,що це наш дім. А в кожному домі є обереги. Якщо ви пам’ятаєте одним із оберегів був рушник. От я і пропоную створити такий рушничок оберіг нам у клас.
- Що вишивали матері синам на рушниках?
- Що вишивали дівчаткам?
- У нашому класі є і хлопчики і дівчатка тому на нашому рушнику буде і дуб і калина.
( Діти під керівництвом учителя створюють рушник – оберіг)
- Ви добре справилися із завданням. Молодці!
ІІІ. Заключна частина
- На нашому фестивалі ми згадали про українські традиції – обереги. В кожній родині є свої скарби тому ніколи не забувайте про свої родини і бережіть те, що надбали ваші дідусі і бабусі та ваші батьки.
- А наша пічка – годувальниця приготувала вам сюрприз.
Пригощайтесь і пригостіть наших гостей.
|
