Каталог статей

"Формуємо самооцінку дитини”

Лекція

Батьки — це вчителі у найважливішій школі на світі — школі становлення особистості.

      Тут немає вихідних і канікул, їм доводиться ви­конувати свої обов'язки 24 години на добу, 365 днів на рік.

     "Моя мама поставила б мене на найвищу сходин­ку. Вона мене найбільше любить. Я буваю неслухняна, я трішки хитренька. Я не завжди гарно пишу... Але мама мене все одно любить, бо я — її дитина. Я знаю це... своїм серцем. І тато мене любить. Він грається зі мною, навіть коли дуже втомлений, і не кричить, коли я роблю щось не так...”.

      Це виписка з протоколу дослідження самооцінки за методикою "Сходинки”, де дитині пропонується оцінити себе, розмістивши картонну фігурку на од­ній із 7-ми сходинок.

     Самооцінка - це та значущість, якою дитина наді­ляє себе загалом, а також окремі свої якості — особли­вості діяльності, поведінки, особистісних проявів.

     Тому розвиток адекватної самооцінки залежить від об'єктивності зовнішніх оцінок.

     Найавторитетнішими для 6—7-річного малюка є рідні люди. У родині, по-перше, об'єднані люди різ­ного віку, статі, роду занять; по-друге, дорослі члени родини можуть впливати на малюка в різних життє­вих ситуаціях; по-третє, однією дитиною опікується кілька дорослих.

     Найважливіше для дитини — гармонійність вза­ємин між членами родини, позитивний психологіч­ний клімат, пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури.

Неправильне виховання

1. Тип неприйняття (відсутність любові до бать­ків).

Характерні ознаки: надмірний, суворий контроль за дитиною; застосування жорстоких методів пока­рання; претензійне, протестне ставлення до дитини;

мінімум уваги з боку батьків.

Це зумовлено тим, що дитина була небажаною, не схожа на батьків, народилася з фізичною вадою тощо.

Наслідки: неприйняття батьками дитини призво­дить до неприйняття нею батьків, тобто виникає вза­ємне відчуження.

2. Гіперсоціальний тип (я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги).

За такого типу виховання базується на чітких ін­струкціях. Дитина ніби запрограмована, надміру дис­циплінована, суха та педантична. Вона — як робот, автоматичний виконавець.

Наслідки: намагання догодити іншим, страх пе­ред труднощами та невдачами. Розвивається невпев­неність, негативне ставлення до себе. Як наслідок — соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями.

3. Тривожно-упевнений тип (любов до дитини транс­формується у страх втратити її).

Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека.

Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, несамо стійною, нерішучою, боязкою. Формується низька самооцінка.

4. Егоцентричний тип (нав'язування дитині думки, що вона надзвичайна, виняткова).

Обов'язки дитини зведеш до мінімуму, права — необмежені. Її найменші бахання миттєво задоволь­няються. Дитина прагне завжди бути поміченою, ви­кликати загальне схвалення, а коли цього немає, ви­никають істеричні реакції.

Наслідки: в характері дитини розвиваються і за­кріплюються егоїстичні тенденції. У колективі одно­літків міф, що вона найкраща, руйнується, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплене. Ди­тина стає самотньою або закріплює агресивність як рису характеру.

      Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Низька самооцінка спричиняє по­стійний страх. Цей страх спонукає до вживання алко­голю, наркотиків, до правопорушень та злочинів. Не варто сподіватися отримати готові рецепти чи поради, які гарантували б цілковитий успіх у справі сімейного виховання. Адже кожна сім'я — це окрема держава, яка живе за своїми правилами і законами.

     Фахівцями виявлені універсальні механізми, на яких має засновуватися розумне виховання:

— прийняття дитини такою, яка вона є;

— удосконалення системи схвалень і покарань;

— налагодження суб'єктних взаємин між батька­ми та дітьми.

Прийняття (позитивне ставлення до дитини, не­залежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент):

— дозвіл дитині бути такою, якою вона є;

— увага до її почуттів і думок, уміння почути та зрозуміти їх;

— здатність підтримати дитину;

— повага до позиції дитини, віра в її сили та мож­ливості;

—готовність ділитися власними поглядами і цінностями;

— поблажливе і терп­ляче ставлення.

Система схвалень і покарань.

     Батьки     мають пам'ятати, що схвален­ня належної поведінки дитини важливіше для її розвитку, ніж осуд.

     Оцінювати треба тільки вчинки і спра­ви дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох ком­понентів — висловлю­вань дорослих і вислов­лювань дитини. Сказане батьками має виявляти чітку позитивну оцінку дитячих вчинків або на­мірів: "Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як но­венька”.

Покарання має бути продуктивним, а не руйнів­ним.

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному.

• Якщо є сумніви, карати чи не карати — не ка­райте.

• За один раз — тільки одне покарання.

• Краще не карти .взагалі, ніж карати із запізнен­ням.

• Покараний — вибачений (про старі гріхи — жод­ного слова).

• Покарання — без приниження (це не торжество вашої сили над слабкістю дитини).

• Дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками, намірами.         ,    ,

    Взаємини між батьками та дітьми залежать не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, а від того, як вони це роблять. Занадто захо­плюючись різними методами та засобами виховання, батьки сприймають свою дитину як власність, як ма­теріал, з якого вони можуть "виліпити” ідеал сина чи доньки. Вони автоматично позбавляють дитину права голосу і права вибору.

    Щоб запобігти небажаним тенденціям, психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямо­ваність впливів, а як двосторонній процес, де дити­на — активний учасник, суб'єкт виховання. Стосунки між батьками і дітьми в родині будуються на засадах довіри, особистої рівності, взаєморозуміння, визна­чення права кожного на власну точку зору в різних життєвих ситуаціях.

     Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Здатність почу­ти, зрозуміти дитину — своєрідний місток між вихо­вателем і вихованцями.

     Слід пам'ятати: перед вами не просто маленька дитина, а особистість зі своїм внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмін­ностями.