Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю | [ Додати статтю ] |
Формування пізнавальної активності шестирічок через гру
ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ШЕСТИРІЧОК ЧЕРЕЗ ГРУ Мета сучасної початкової школи — не просто давати знання, а формувати особистість, яка вміє і хоче вчитися, займає позицію активного суб'єкта діяльності. Учитель має виступати в ролі помічника, організатора педагогічної взаємодії з учнем, спрямованої на розвиток активності, самостійності, пізнавальних, творчих здібностей, формування пізнавального інтересу, який характеризується ініціативністю пошуків, самостійністю учнів у здобутті знань. Розвиток пізнавальних здібностей і навичок передбачає зміну не лише загальної спрямованості активності особистості, а й її емоційної сфери: виробляється позитивне ставлення до критики та бажання ділитися ідеями з іншими, зароджується схильність до самоаналізу, виховується впевненість і наполегливість, формується вміння застосовувати ідеї на практиці тощо. Сформована пізнавальна активність стає фундаментом для творчого ставлення учнів до явищ навколишнього світу (сприйняття, пізнання, практичного перетворення). Пізнавальна активність шестирічного учня спочатку виявляється як звичайна допитливість, тобто він природно реагує на все цікаве, незвичне, інтригуюче на одному занятті, однак не переносить цей несталий ситуативний інтерес на інші уроки. Поступово має відбутися перехід до наступної стадії допитливості, коли учень намагається глибше опрацювати питання, яке вивчається, проте ще відсутній сталий інтерес до предмета. Вищим ступенем пізнавальної активності є формування здатності до самостійного розв'язання різноманітних навчальних завдань та отримання позитивних емоцій. Це дасть змогу учневі піднятися на наступний рівень — перейти до самостійної навчальної діяльності. Отже, пізнавальний інтерес, який спочатку проявляється у вигляді допитливості, переростає у постійне прагнення школяра займатися предметом свого інтересу, формується потреба в інтелектуальному пізнанні навколишньої дійсності та підґрунття для її практичного перетворення. Важливим завданням виховання і навчання шестирічок є формування у них основи для стійких пізнавальних інтересів, творчої пошукової активності, спрямованої не лише на зміст навчальних предметів, а й на навколишнє середовище. Навчально-виховний процес має будуватися на основі цілісного підходу, що дає змогу не тільки розглядати навчальні дисципліни як одну зі складових навколишньої дійсності, а й використовувати їх зміст, форми і методи для вдосконалення якостей особистості: активності, пізнавальної самостійності, здатності до творчого розв'язання навчальних завдань. Зважаючи на те, що проблема пізнавальної активності школярів потребує принципового осмислення найважливіших елементів навчання (змісту, форм, методів), стратегічним напрямом активізації пізнавальної діяльності учнів є створення дидактичних і психологічних умов навчання. Як свідчать результати досліджень сучасних учених, переважна більшість шестирічок позитивно ставиться до навчання. Вони можуть ефективно засвоїти навчальну програму, однак лише за умови застосування вчителем тих засобів, методів, форм роботи, які відповідають їх психофізіологічним особливостям. У своїй педагогічній діяльності вчитель має постійно враховувати, що пізнавальний інтерес школяра виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуального напруження, самостійної діяльності. Тому, якщо знання лише повідомляються учням і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає. Бажання вчитися і працездатність школярів істотно залежать від уміння вчителя їх зацікавити. Щоб запобігти низькому рівню пізнавальної активності, педагоги намагаються використовувати ефективніші форми, моделі, способи, умови навчання. Однак, інколи спроба активізації пізнавальної діяльності обмежується підсиленням контролю за навчальною працею школярів або використанням технічних засобів навчання. Формалізм у діях учителя знижує навчальний потенціал праці учнів. Тому варто ще раз наголосити, що пізнавальна активність шестирічок формується на уроці лише тоді, коли вчитель не просто передає нову інформацію, а й формує потребу та готовність до оволодіння нею. Для шестирічного школяра властиве уповільнення процесів росту, відсутність значних змін в організмі, що спричинює появу надлишкової енергії, тому пригнічення пізнавальної активності і самостійності не тільки сповільнює його розвиток, а й породжує внутрішній протест. Забезпечення оптимального розвитку учнів можливе лише під час активної діяльності. За Ш.О.Амонашвілі, шестирічна дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність і силоміць залучити малюка до іншої, що суперечить рухові інтерфункціональних сил, — означає загальмувати інтенсивний розвиток, всебічне розкриття задатків. Водночас виникає фізіологічна і психологічна потреба у новій, відмінній від ігрової — навчальній діяльності (П.П.Блонський, Л.С.Виготський, О.Н.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін), яка реалізується як пізнання навколишнього світу, наук, форм і способів навчання, розвиток пізнавально-операційної сфери психіки. Загальновідомо, що навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. При цьому зберігається і роль гри як джерела фізичного, психоемоційного, інтелектуального і соціального розвитку дитини (В.В.Зеньковський), також з'являються елементи продуктивної праці як нового виду діяльності, що розвинуться в майбутньому. Вчені пов'язують ігри молодших школярів зі зміною провідних видів діяльності та з формуванням рушійних сил навчання. Позитивним підсумком застосування гри у навчально-виховному процесі шестирічних школярів є зміна самого підходу до навчання. Учнів починає приваблювати пізнавальна діяльність, змінюється мотивація навчання. Зміст навчання (читання, письмо, лічба), перебуваючи в зоні найближчого розвитку шестирічок, починає викликати пізнавальний інтерес.) Різнобічний розвиток особистості учня передбачає гармонійне поєднання формування базових знань, умінь та навичок з творчою діяльністю, пізнавальною активністю. Глибоко продумане систематичне застосування гри у навчально-виховному процесі шестирічних школярів сприяє не лише засвоєнню базових знань, а й пробудженню бажання до пізнання нового, адже процес гри дає можливість задіяти особистість дитини: її психічні пізнавальні процеси, волю, почуття, емоції. Маючи в собі потребу та інтерес до гри, дитина отримує можливість активно діяти, розмовляти, використовувати свої знання. За допомогою гри можна зацікавити учнів, викликати в них інтерес до виучуваного матеріалу. Отже, включаючи у навчально-виховний процес ігрові елементи, учитель стимулює пізнавальні можливості учнів. Гра захоплює дітей. У грі відбувається складний процес мобілізації усіх розумових здібностей, стимулюється розвиток уваги, уяви, пам'яті. Забезпечуючи гуманізацію освіти, гра передбачає не просто співпрацю вчителя та учнів, а й захопливу спільну творчість. Легко поєднуючись з навчальною діяльністю, гра емоційно наповнює її творчим змістом. У перспективі виробляється вміння швидко орієнтуватися у навчальних ситуаціях, швидко знаходити правильний розв'язок пізнавальних завдань, виявляти ініціативу, самостійність, творчість, тобто формується пізнавальна активність школяра. Постійне залучення школярів до найрізноманітнішої ігрової діяльності сприяє вихованню сталого пізнавального інтересу. Підбираючи для шестирічок різноманітні ігри, вчитель вводить учнів під час навчальної діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції з боку педагога. Як барометр уроку, діти постійно спонукають вчителя до пошуку нових ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. Це можуть бути такі форми ігрової діяльності, як дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа. Слід зазначити, що серед розмаїття різновидів ігор саме у дидактичних ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується до навчальних цілей і є дієвим засобом формування на уроках різноманітних навчальних умінь і навичок. За допомогою ігор можна закріплювати вміння і навички. Участь у різноманітних дидактичних іграх сприяє розвитку мислення, уваги, мовлення дітей, породжує позитивні емоції, серед яких вирізняється радість пізнання. На думку О.Я.Савченко, вихідним для вчителя має бути прагнення досягти того, щоб усі учні неодноразово пережили почуття справжнього успіху. Саме під час гри легко створити запрограмовану ситуацію успіху для дітей, яким важко навчатися. Систематична повторюваність ситуації запрограмованого успіху сприяє зародженню пізнавальної активності. Важливе значення має правильне використання дидактичних ігор на уроках. На думку О.Я.Савченко, у систему дидактичних ігор для першокласників доцільно включати ігри на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення); на відновлення, доповнення цілого; виключення зайвого, ігри-інсценізації, ігри-конструювання; рольові ігри з елементами сюжету. У структурі уроку місце гри, її тривалість визначаються завданнями уроку і змістом самої гри. Протягом уроку вчитель може ввести 2—3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості. Наприклад, на уроці математики на тему «Склад числа 7. Додавання і віднімання в межах 7» під час повторення вивченого матеріалу вчитель пропонує школярам гру «Знайди пару». Ігровий матеріал: картки з числами від 1 до 10. Діти отримують картки з числами. За сигналом учителя кожен учасник шукає собі пару — попереднє число. Потім учасники обмінюються картками і гра триває. Навчальне завдання (назви попереднє число для заданого) учитель згодом змінює (назви наступне число для заданого). Під час роботи над новим матеріалом варто пограти з першокласниками, запропонувавши учням по черзі зіграти роль учителя, перевіряючи відповіді товаришів (повторення ланцюжком усіх прикладів на додавання з відповіддю 7 та відповідних прикладів на віднімання). Після застосування інших видів роботи доцільна гра «Хто швидше?» Ігровий матеріал: 2 набори карток з прикладами: З + 4, 2 + 5, 4 + 3, 5 + 2, 6 + 1, 1 + 6, 3 + 3, 2 + 1, 4 + 2, 1 + 5, 2 + 2, 3 + 1, 5 + 1, 2 + 4, 1 + 3. Учитель пропонує першокласникам поділитися на дві команди. Для кожної команди на окремому столі розкладені картки. Учасники по черзі знаходять картки зі складом числа 7 і викладають їх на набірному полотні. Перемагає команда, яка швидше виконає завдання. Можна весь урок побудувати у вигляді сюжетно-рольової гри. Тоді ігровий сюжет, розвиваючись паралельно до основного змісту навчання, активізує навчальний процес, допомагає у засвоєнні знань, формуванні вмінь і навичок. Необхідність продовження ігрового сюжету стимулює першокласників до виконання навчальних завдань. Будуючи урок на основі єдиного ігрового сюжету, не варто ставити педагогічні завдання відкрито, краще замаскувати їх цікавим ігровим задумом. Формулювання навчального завдання у вигляді інструкції звичайно є правильним, але водночас нудним і нецікавим для шестирічної дитини. Краплинка фантазії вчителя творить справжнє диво. Деякі педагоги помилково вважають подібне непосильним для себе, мотивуючи власну пасивність відсутністю літературного хисту тощо. За подібною зрозумілою захоплюючою інструкцією школярі можуть виготовляти вироби на уроках художньої праці та трудового навчання. Без сумніву, набагато цікавіше виготовляти казкового персонажа, ніж картонну іграшку. Аналогічно, або ж у вигляді подорожі, спільної діяльності з мультиплікаційним, літературним героєм можлива побудова на основі єдиного ігрового сюжету уроків з інших предметів. Значну увагу слід приділяти добору і вдосконаленню ігор, адже різні їх види мають різні можливості для активізації пізнавальної активності та реалізації навчальних і виховних завдань. Під час добору ігор потрібно враховувати наявний рівень пізнавальних здібностей учнів. Гру, яку використовували в одному класі, не бажано механічно переносити в інший клас. Доцільним на уроці є використання дидактичних ігор, організація яких не потребує багато часу на приготування відповідного обладнання. Це мають бути ігри, які містять легкі для запам'ятовування правила, передбачають швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Слід віддавати перевагу іграм, усяких може бути задіяна значна кількість учнів класу. В іграх діти проявляють себе по-різному, тому вчитель обов'язково має враховувати їх індивідуальні особливості. На початку гри вчитель повідомляє її назву та стислу характеристику, ролі гравців і їхнє вихідне положення, хід гри і мету, сигнали початку і зупинки гри, підсумок гри. Наприкінці пояснення треба чітко сформулювати правила гри, щоб школярі їх добре запам'ятали. Варто з'ясувати, чи діти все зрозуміли, можливо, показати окремі моменти гри. Учитель має уважно стежити за гравцями і вчасно завершити гру. Щоб та сама гра не набридала, необхідно через певний час вносити зміни. У випадку необхідності слід запланувати кілька хвилин на прибирання інвентарю, поступове зменшення ігрового збудження, без чого важко перейти до іншого виду роботи. Створенню позитивної основи майбутніх ігор сприяє аналіз гри без акцентування уваги на негативних моментах. На жаль, на практиці зустрічаються випадки, коли вчитель пропонує учням послухати вірші або загадку, виконати якесь навчальне завдання (назвіть сусідів числа 6, згадайте слова, які починаються буквою О тощо), вважаючи, що це гра. Тому варто нагадати, що гра — це форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів. Працюючи із шестирічними першокласниками, вчитель обов'язково має використовувати ігри систематично, з поступовим ускладненням ігор і способів використання ігрових дій. Перспективою у роботі з формування пізнавальної активності школярів шляхом ігрової діяльності стане застосування дидактичних ігор, побудованих на принципах автодидактизму та самоорганізації. У захоплюючій формі, без втручання вчителя, вихователя діти починають самостійно навчатися. Застосування ігор і висока сензитивність згаданого вікового періоду забезпечують великі потенційні можливості розвитку творчих здібностей молодшого школяра. Актуальність широкого застосування ігор під час навчально-виховного процесу підтверджується можливістю вирішення багатьох проблем і протиріч сучасної освіти. Завдання кожного вчителя початкових класів — створити умови для всебічного розкриття і розвитку активної творчої особистості молодшого школяра. Тільки за умови відчуття учнем задоволення від творчості відбувається формування стійких пізнавальних потреб. Неодмінна умова психічного розвитку школяра — потреба і готовність діяти, і саме гра, інтегрована у навчально-пізнавальний процес, допомагає не тільки засвоїти«навчальну інформацію, а й виявити активність, творчість. Успішність навчальної діяльності школярів істотно залежить від пізнавальної активності, і саме від фундаменту, який було закладено у 1-му класі. Ігрова діяльність, зумовлена потребою у пізнанні і спрямована на її задоволення, є дієвим засобом формування пізнавальної активності шестирічного першокласника. Учитель має постійно враховувати цей аспект у своїй педагогічній діяльності. | |
| Переглядів: 4903 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |