Каталог статей

“ГЛЕЧИК ЕМОЦІЙ” Ю.Б. ГІППЕНРЕЙТЕР. ОСЬ СПРАВЖНЯ ПРИЧИНА АГРЕСІЇ І ГНІВУ!

Неприємні емоції – гніву, злоби, агресії. Ці почуття можна назвати руйнівними, оскільки вони руйнують і саму людину (її психіку, здоров’я), і її взаємини з іншими людьми. Вони – постійні причини конфліктів, часом, матеріальних руйнувань, і навіть війн.

Зобразимо «посудину» наших емоцій у формі глечика. Помістимо гнів, злість і агресію в найвищій його частині. Тут же покажемо, як ці емоції проявляються в зовнішній поведінці людини. Це так, на жаль, знайомі багатьом обзивання і образи, сварки, покарання, дії «на зло» і т.п.

Тепер запитаємо: а чому виникає гнів? Психологи відповідають на це запитання дещо несподівано: гнів – почуття вторинне, і виникає він від переживань зовсім іншого роду, таких як біль, страх, образа.

Отже, ми можемо помістити переживання болю, образи, страху під почуттями гніву і агресії, як причини цих руйнівних емоцій (II шар «глечика»).

Всі почуття цього другого шару – пасивні: в них присутня більша або менша частка страждання. Тому їх нелегко висловити, про них зазвичай замовчують, їх приховують. Чому? Як правило, через острах приниження, здатися слабким. Іноді ж людина і сама їх не дуже усвідомлює ( «Просто злюсь, а чому – не знаю!»).

Приховувати почуття образи і болю часто вчать з дитинства. Напевно, вам не раз доводилося чути, як батько наставляє хлопчика: «Не реви, краще навчися давати здачі!»

Чому виникають «пасивні» почуття? Психологи дають дуже чітку відповідь: причина виникнення болю, страху, образи – в незадоволенні потреб.

Кожна людина, незалежно від віку, має потребу в їжі, сні, теплі, фізичній безпеці і т.п. Це так звані органічні потреби. Вони очевидні, і про них ми не будемо зараз говорити.

Зосередимося на тих, які пов’язані зі спілкуванням, а в широкому сенсі – з життям людини серед людей.

Ось приблизний (далеко не повний) перелік таких потреб.

Людині потрібно: щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали: щоб вона була комусь потрібна і близька: щоб у неї був успіх – в справах, навчанні, на роботі: щоб вона могла себе реалізувати, розвивати свої здібності, самовдосконалюватися, поважати себе.

Якщо в країні немає економічної кризи або тим більше війни, то в середньому органічні потреби більш-менш задовольняються. А ось потреби тільки що перераховані, завжди знаходяться в зоні ризику!

Людське суспільство, незважаючи на тисячоліття свого культурного розвитку, не навчилося гарантувати психологічне благополуччя (не кажучи вже про щастя!) кожному своєму члену. Та й завдання це надскладне. Адже щаслива людина залежить від психологічного клімату того середовища, в якій вона росте, живе і працює. І ще – від емоційного багажу, накопиченого в дитинстві. На жаль, обов’язкових шкіл спілкування у нас ще немає. Вони тільки зароджуються, та й ті – на добровільних засадах.

Отже, будь-яка потреба з нашого списку може виявитися незадоволеною, і це, як ми вже сказали, призведе до страждання, а можливо, і до «руйнівних» емоцій.

Наприклад. Припустимо, людині дуже не щастить: одна невдача слідує за іншою. Значить, не задовольняється її потреба в успіху, визнанні, можливо, самоповазі. В результаті у неї може з’явитися стійке розчарування в своїх силах або депресія, або образа і гнів на «винуватців».

І так відбувається з будь-яким негативним переживанням: за ним ми завжди знайдемо якусь нереалізовану потребу.

Знову звернемося до схеми і подивимося, чи є що-небудь, що лежить нижче шару потреб? Виявляється, є!

Буває, при зустрічі ми запитуємо одного: «Ну як ти?», «Як життя взагалі?», «Ти щасливий?» – І отримуємо у відповідь «Ти ж знаєш, я – невдаха», або: «У мене все добре, я – в порядку »

Ці відповіді відображають особливого роду переживання людини – ставлення до самої себе, висновок про себе.

Зрозуміло, що подібні ставлення і висновки можуть змінюватися разом з обставинами життя. У той же час в них є якийсь «спільний знаменник», який робить кожного з нас швидше оптимістом чи песимістом, а значить, більш-менш стійким до ударів долі.

Психологи присвятили багато досліджень подібним переживанням. Вони називають їх по-різному: сприйняттям себе, оцінкою себе, а частіше – самооцінкою. Мабуть, найбільш вдале слово придумала В. Сатир. Вона назвала це складне і важко передане почуття почуттям самоцінності.

Вчені виявили і довели кілька важливих фактів. По-перше, вони відкрили, що самооцінка (будемо користуватися цим більш звичним словом) сильно впливає на життя і навіть долю людини.

Інший важливий факт: основа самооцінки закладається дуже рано, в найперші роки життя дитини, і залежить від того, як з нею поводяться батьки.

Загальний закон тут простий: Позитивне ставлення до себе – основа психологічного виживання.

Базисні потреби: «Мене люблять» «Я хороший» «Я можу!».

На самому дні емоційного глечика знаходиться найголовніша «коштовність», дана нам від природи – відчуття енергії життя. Зобразимо її у вигляді «сонечка» і позначимо словами: «Я єсмь!» Або більш патетично: «Це Я, Господи!»

Разом з базисними прагненнями воно утворює первинне відчуття себе – почуття внутрішнього благополуччя і енергію життя!