Каталог статей
| Головна » Статті » Увага! Першокласник! » Різні аспекти цього питання | [ Додати статтю ] |
ГРА ЯК ЗАСІБ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ
ГРА ЯК ЗАСІБ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо удосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов'язують із особистісно орієнтованим підходом до дитини. У дітей, що народилися в 90-х роках, психологи та педагоги відзначають певні характерні вікові відмінності порівняно з попередніми поколіннями. Це переважно позитивні особливості, які дають учневі змогу сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної форми подачі інформації. Діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, і ця природня цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливою рушійною силою у самопізнанні та самовдосконаленні. І тут найважливішим є постійне створення умов для формування навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення. Сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в ствердженні себе в ролі суб'єкта пізнавальної діяльності. Систематичне висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі — психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні і групові форми роботи, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких — самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності. Сприяючи розвиткові шестирічок, варто спиратися насамперед на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів сприйняття, пам'яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій шестирічних дітей полягають у тому, що кожен із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-дієва форма мислення, потім додається образна і, нарешті — понятійно-логічна. Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета — частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і ненав'язливо. Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх, предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам'ятати і запам'ятовує більший обсяг матеріалу, ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх. Перед організацією гри слід обміркувати і спланувати діяльність конкретних учнів з урахуванням їх психологічних особливостей, ролі лідерів і малоактивних дітей. Адже гра є гарним засобом розвитку вольової сфери дитини. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і «керівника», і «підлеглого». Цінність ігрової діяльності виявляється і в тому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу. Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків. Дидактична мета ігор різноманітна: • розвиток умінь порівнювати, визначати головне; • розвиток уяви, спостережливості; • розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції; • розвиток вміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри; • формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо. Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності тощо. На створення ігрової атмосфери суттєво впливає ігровий початок. Атмосферу гри можна забезпечити під час поділу на команди, вибору ведучого або командира (капітана), визначення права першого ходу за допомогою лічилок, ігрових розрахунків чи жеребкувань. Власне, ігрові дії для дітей найбільш цікаві: вийти за двері, а потім відгадати, що змінилося; впізнати із зав'язаними очима товариша або предмет із «чарівної торбинки»; найшвидше і правильно розкласти предмети; скласти (придумати) слова тощо. Ігрові дії пов'язані з ігровим задумом, випливають з нього, є засобом реалізації ігрового задуму. Тому в процесі гри варто домагатися виконання учнями дій, спрямованих на досягнення поставленої дидактичної мети. Наприклад, вивчаючи тему «Взаємне розміщення предметів у просторі», маленькі учні діють відповідно до уявної ситуації: переміщують предмети, накладають їх один на одного, пояснюють свої дії однокласникам. Змінюючи місцезнаходження предмета, діти усвідомлюють просторові співвідношення, а пояснюючи, закріплюють відповідну термінологію. Виконуючи ігрові дії, зацікавившись ними, діти легко справляються із прихованим у грі навчальним змістом. Відповідно до задуму ігрові дії можуть бути різними: відгадування загадок («Чарівна торбинка»); рольові дії відповідно до ігрових ситуацій («Перукарня», «Магазин», «Лікарня»); малювання за уявою або інструкцією; рухи на увагу («Будь уважним, заборонений рух»); дії, засновані на класифікації або порівнянні предметів («Добери за формою»); складання заданих фігур («Танграм»); просторові перетворення. Іноді педагог пропонує: «А зараз пограємо...» і просить розв'язати навчальне завдання (порахувати, назвати звук, вилучити зайве слово, порівняти групи предметів...), не використавши структурних елементів гри. У такому випадку можна розраховувати лише на часткове досягнення мети: якщо немає ігрових дій — немає й дидактичної гри. Правила дидактичної гри діти сприймають як умову, що підтримує ігровий задум. їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Діти усвідомлюють, що, дотримуючись правил, швидше досягнеш результату. Правила дисциплінують, виховують витримку, терпіння. Вони сприяють досягненню дидактичної мети: непомітно спрямовують увагу на виконання конкретної програмової вимоги начального предмета. Наприклад, у ході гри «Математичні струмочки» кожен учень стежить за математичними обчисленнями, які виконують товариші, придумує свій приклад на додавання чи віднімання. Це він виконує відповідно до правил гри: отримав м'ячик — складай приклад. Якщо правило не виконується — гра не виходить: не розв'яжеш попередній приклад — не придумаєш свій — команда не виконає ігрового завдання («струмочки» не досягнуть озера). Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов'язково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень. Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору не лише розв'язання дидактичного завдання, а й участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумав цікавий хід у грі, допомагав друзям. Поглядом, інтонацією, мімікою, жестами слід намагатися викликати позитивні емоції, створити бадьорий настрій. Підбиваючи підсумки співпраці з дітьми за день чи за тиждень, обов'язково слід надати можливість учням оцінити спільну діяльність. Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обміркувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей. Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які б сприяли максимальній активізації їх емоційної сфери і розумової діяльності. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці. Іграм, що містять важкі завдання, мають передувати простіші, більш легкі. Вони готують дітей до подолання навчальних труднощів, забезпечують успіх у складних іграх. Молодших школярів слід привчати до зосередженої самостійної роботи, формувати вміння визначати посильний обсяг роботи, працювати на уроці з повною віддачею, не втрачаючи жодної секунди дорогоцінного часу, щоб після його закінчення відчути задоволення від гарно виконаної роботи. | |
| Переглядів: 4356 | Рейтинг: 4.6/5 |
| Всього коментарів: 0 | |